Аудіозапис програми:
Київ, 28 травня 2005 року
Андрій Охрімович
Шановні слухачі, вітаю вас. В ефірі “Альтернатива”, експеримент в мистецтві, науці, політиці і просто у житті...
Навряд чи люди, яких людство зараховує до категорії творців, підозрювали, що з часом їх імена будуть сприйматися, як ключові кодові сигнали для провокування тих чи інших реакцій.
Соціоніка тим часом подбала про те, щоб розбити людську поведінку на літературні типажі, сучасна політтехнологія зробила карикатуру з політиків, які озвучують високі ідеали, а глибокодумні модні філософи висунули кокетливу тезу про шанобливе ставлення до великих – це таке собі нео-язичництво, гра інфантильного людства.
Між тим великі залишаються великими, незалежно від розмірів менталітету та його змін. Тож нам, українцям, вартувало б ще раз звернутися до Тараса Шевченка.
Наскільки віддаляють від людських сердець послання Кобзаря усякого роду інтерпретації, чи є Шевченко символом, та як би мала сучасна людина сприймати його творчість у, так би мовити, чистому вигляді, наскільки підвладне міфам сучасне українське суспільство, та чим воно користується в намаганні усвідомити своє місце в поточній ситуації?
Про це розмова Віктора Недоступа з актором театру і кіно, режисером та професійним психологом Володимиром Левицьким. Звук – Михайло Петренко. Автор програми Андрій Охрімович.
Віктор Недоступ
Як сприймають люди різних прошарків, а особливо офіційний політикум, культурологічні кола, наукові, як вони сприймають Шевченка, чи сприймають вони суть, чи образ? Наскільки це відповідає дійсності і тому меседжу, який він передавав?
Володимир Левицький
Існує прислів’я – якщо хочеш щось добре зробити – зроби сам. Якщо хочеш мати уявлення про Шевченка, то треба брати його твори і читати самому, тому що у будь-яких ретрансляціях образ викривлюєш, тим більше, що жодної адекватної, коректної ретрансляції зараз не було.
Існує ще певний політичний момент – у кожному часі трактували Шевченка по-своєму, відповідно до конкретного моменту, таким чином з людини, творця зробили певний міф і на кожному етапі робили новий міф.
Віктор Недоступ
Почнемо з поховання. Чи це було міфом, чи все ж таки була довіра, здебільшого простих людей?
Володимир Левицький
Якщо твори митця стають народними піснями, то це вже свідчить про величезну повагу, але ті люди, які вшанували його таким похованням, самі, з власного досвіду, з власного прочитання знали Шевченка. А ті люди, які чують про Шевченка, я вже не кажу про літературознавців, а про політиків, які набирають собі очки вшануванням пам’яті поета, то таке сприйняття, м’яко кажучи, не є адекватним.
Віктор Недоступ
Постійно якість політичні сили намагалися захопити монополію на Шевченка.
Володимир Левицький
Така доля будь-якого великого митця, і хтось завжди хоче скористатися, хтось на цьому заробляє або дивіденди, або навіть гроші. Так що те, що перехоплювали і перехоплюють і зараз, і ще будуть перехоплювати багато, відповідно до кон’юнктури трактувати його постать – це просто доля не тільки Шевченка, а будь-якого великого митця.
Будь-яка людина, яка вміє найкращою, найнормальнішою мовою висловити думки, про які так чи інакше думають майже всі люди цієї нації, цієї землі, то ця людина не творить, вона висловлює, тим самим утворюючи резонанс зростання національної самосвідомості.
Віктор Недоступ
Шевченко фактично пробудував якісь психічні формули, які існували в народі, а він просто пробудував цю науку внутрішню пізнання самого себе.
Володимир Левицький
Спершу він читав, а потім воно в ньому народилося, як відлуння того, що він зчитав з цієї землі і з цього народу. Він не створив, а зчитав і зробив це найкраще у ті часи і, мабуть, по цю пору найкраще. Він один із найкращих людей, які зчитали і висловили.
Це дві якості: перше – вміти прочитати, а друге – зчитати послання, якого ще не існує, а потім його вербалізувати так, щоб воно відгукнулося у будь-якому серці.
Вже щось існувало. Може, як якась мрія, може, як неусвідомлені бажання, але воно вже існувало.
Віктор Недоступ
Це як за Біблією: спочатку було слово, а коли вже слово прозвучало, то процес пішов.
Андрій Охрімович
Було колись — в Україні Ревіли гармати; Було колись — запорожці Вміли панувати. Панували, добували І славу, і волю; Минулося — осталися Могили на полі. Високії ті могили, Де лягло спочити Козацькеє біле тіло, В китайку повите. Високії ті могили Чорніють, як гори, Та про волю нишком в полі З вітрами говорять. Свідок слави дідівщини З вітром розмовляє, А внук косу несе в росу, За ними співає. Було колись — в Україні Лихо танцювало, Журба в шинку мед-горілку Поставцем кружала. Було колись добре жити На тій Україні... А згадаймо! може, серце Хоч трохи спочине. II Чорна хмара з-за Лиману Небо, сонце криє, Синє море звірюкою То стогне, то виє, Дніпра гирло затопило. «А нуте, хлоп''ята, На байдаки! Море грає — Ходім погуляти. Висипали запорожці — Лиман човни вкрили. «Грай же, море!» — заспівали, Запінились хвилі. Кругом хвилі, як ті гори: Ні землі, ні неба. Серце мліє, а козакам Того тілько й треба. Пливуть собі та співають; Рибалка літає... А попереду отаман Веде, куди знає. Походжає вздовж байдака, Гасне люлька в роті; Поглядає сюди-туди — Де-де буть роботі? Закрутивши чорні уси, За ухо чуприну, Підняв шапку — човни стали. «Нехай ворог гине! Не в Синопу, отамани, Панове-молодці, А у Царград, до султана, Поїдемо в гості!» «Добре, батьку отамане!» — Кругом заревіло. «Спасибі вам!» — Надів шапку. Знову закипіло Синє море; вздовж байдака Знову походжає Пан-отаман та на хвилю Мовчки поглядає.
Володимир Левицький
Я хочу сказати тільки, як в усі часи політичні сили, політичні тенденції користувалися певними міфологемами, наявністю стеріотипізацією в людській свідомості будь-яких особистостей, галузей знання людського.
Ми не можемо бути фахівцями у всіх галузях, тому про певні, нам не дуже відомі галузі ми маємо утворити загальне враження. Користуємося ми не ним, це не є глибоке знання, є зовнішнє, узагальнене, іноді викривлене – це міфологема, стереотип, штамп.
Переважна більшість людей у своєму житті щодо переважної більшості галузей людського знання користується саме цими штампами. Коли будь-яка сила свідомо чи несвідомо починає робити з якоїсь особистості або з якогось явища міф, то це безпрограшний варіант саме тому, що людям притаманно користатися міфами.
Набагато простіше почути з телевізора або на мітингу, що Шевченко був такий, сякий і перетакий, або прочитати якусь скандальну статтю чи книжечку, ніж самому просто розкрити “Кобзаря” і прочитати, і утворити власне враження.
Віктор Недоступ
Я думаю, що самому Шевченку не потрібна ця стеріотипізація, міфологізація, і, очевидно, коли він писав, то про це не думав. А от чи потрібна людям така вторинна реальність? Це стосується не лише Шевченка. Чи потрібна людям життя у такій міфологізованій, стерітипізованій, штампованій реальності?
Володимир Левицький
Тут, на мій погляд, є дві відповіді. По-перше, це залежить від конкретної людини, кожен обирає для себе. По-друге, в більшості людей все-таки немає виходу, якщо людина не фахівець, то просто цікавиться, вона може знати глибше, а якщо і не фахівець, і не цікавиться, то має користуватися міфами, які йому пропонують.
Віктор Недоступ
Виходить, якщо людина не фахівець, то щоб не жити в цій реальності, звільнитися від цієї психічної матриці (матриця вторинності, у якій ми здебільшого перебуваємо), то людина меншою мірою має цікавитися чимось.
Володимир Левицький
Тут певне протиріччя є. Людина або має відокремитися просто: не слухати радіо, не читати газети, не дивитися телевізора, щоб не створювати собі міфи, і просто на якусь тему казати, що я цього не знаю. Казати не тільки комусь, а й собі.
Або все-таки більшість людей, переважна більшість, живуть у міфі, ми не маємо адекватного враження про навколишній світ, ми оцінюємо його саме з міфів. Спрощені меседжі, які нам засилають, така собі жувачка інтелектуальна, ми нею і користаємося у більшості галузей.
Окрім тих галузей, підкреслюю знову, якими ми цікавимося, або у яких ми є фахівцями. Там ми віддаляємося від міфу і наближаємося до певного адекватного знання.
Андрій Охрімович
За байраком байрак, А там степ та могила. Із могили козак Встає сивий, похилий. Встає сам уночі, Іде в степ, а йдучи Співа, сумно співає: “Наносили землі Та й додому пішли, І ніхто не згадає. Нас тут триста, як скло! Товариства лягло! І земля не приймає. Як запродав гетьман У ярмо християн, Нас послав поганяти. По своїй по землі Свою кров розлили І зарізали брата. Крові брата впились І отут полягли У могилі заклятій”. Та й замовк, зажуривсь І на спис похиливсь. Став на самій могилі, На Дніпро позирав, Тяжко плакав, ридав, Сині хвилі голосили. З-за Дніпра із села Руна гаєм гула, Треті півні співали. Провалився козак, Стрепенувся байрак, А могила застогнала.
Віктор Недоступ
З урбанізацією, політизацією це діло не зупинити. Більше наростає якоїсь вторинності. Очевидно, вторинність цієї психореальності в цій цивілізації неминуча. В цьому сенсі що робити з міфом Шевченка?
Володимир Левицький
На Майдані проявився цікавий феномен. Майдан – це феномен українського індивідуалізму. Так само, як він пройшов, можна було спостерігати, що це зібрався не натовп, а зібралася велика кількість індивідуумів, і кожен усвідомлював, що він там робить.
Віктор Недоступ
Не біомаса.
Володимир Левицький
Так.
Цей індивідуалізм - це певна потреба мати власне враження, мати власну думку з будь-якої теми. Мене це надихає, для мене це певний привід для оптимізму. Якщо у цей бік піде розвиток, то якось частково, бо повністю це неможливо, якась кількість людей почне вириватися з нав’язаних міфів.
Віктор Недоступ
На певний момент люди були виключені з цих хибних міфів і творили свій власний. Кожен індивідуально прийняв рішення, це було індивідуальне, але колективне міфотворення.
Володимир Левицький
Я не назвав би це міфотворенням, тому що навіть у середині цього людського загалу було зрозуміло, що люди усвідомлюють, що таке політична боротьба, що за особистості стоять на чолі тих чи інших рухів, але вони роблять свій вибір, все це усвідомлюючи адекватно, і обирають те для себе, що вважають на сьогоднішній день кращим і не йдуть ні за якими голими гаслами.
Майже кожна людина, яка стояла на Майдані відчула свою особисту образу на те, що з нею робили під час цих виборів.
Віктор Недоступ
Тоді виходить з загального контексту, що до цих виборів набралася критична маса міфологем, які вже скотилися до рівня штампів.
В цьому сенсі постать Шевченка, а більше все ж таки його творчість не є штампом. Творчість не може бути штампом, тому що творчість вона і є творенням нового, штамп - це те, що вже було і затерте, і затаскане. Коли людина творить по-справжньому, то це вже щось нове. Хоча воно може мати резонансним з усім, що було до нього, але це щось нове. І штампів тут не може бути.
Знову ж таки я повертаюся до дуже важливої для себе думки: не повинно бути ніяких штампів у сприйняття того ж самого Тараса Шевченка, якщо відкривати його твори і читати самому. Завжди будуть штампи, якщо дослухатися до якихось офіційних осіб або літературознавців, просто авторитетів. Весь час треба повертатися до першоджерела, тобто до самого Шевченка.
Андрій Охрімович
Блаженний муж на лукаву Не вступає раду, І не стане на путь злого, І з лютим не сяде. А в законі господньому Серце його й воля Навчається; і стане він — Як на добрім полі Над водою посаджене Древо зеленіє, Плодом вкрите. Так і муж той В добрі своїм спіє. А лукавих, нечестивих І слід пропадає,— Як той попіл, над землею Вітер розмахає, І не встануть з праведними Злії з домовини. Діла добрих обновляться, Діла злих загинуть.
Передача добігає кінця і підштовхує до парадоксального висновку. Зі співця свободи неможливо зробити фетиш. Це швидше проблема того, хто боїться звільнитися. Поки буде існувати критична маса невільних індивідумів, доти постать Шевченка буде на вустах і правих і неправих. Останні будуть вибудовувати безкінечне число потрактувань, інтерпретацій та версій, з єдиної прихованої причини - вони бояться власної свободи.
Над програмою працювали: журналіст Віктор Недоступ та актор театру і кіно, режисер та професійний психолог Володимир Левицький. Автор – Андрій Охрімович.
Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень.
Говорить радіо “Свобода”.
Київ, 28 травня 2005 року
Андрій Охрімович
Шановні слухачі, вітаю вас. В ефірі “Альтернатива”, експеримент в мистецтві, науці, політиці і просто у житті...
Навряд чи люди, яких людство зараховує до категорії творців, підозрювали, що з часом їх імена будуть сприйматися, як ключові кодові сигнали для провокування тих чи інших реакцій.
Соціоніка тим часом подбала про те, щоб розбити людську поведінку на літературні типажі, сучасна політтехнологія зробила карикатуру з політиків, які озвучують високі ідеали, а глибокодумні модні філософи висунули кокетливу тезу про шанобливе ставлення до великих – це таке собі нео-язичництво, гра інфантильного людства.
Між тим великі залишаються великими, незалежно від розмірів менталітету та його змін. Тож нам, українцям, вартувало б ще раз звернутися до Тараса Шевченка.
Наскільки віддаляють від людських сердець послання Кобзаря усякого роду інтерпретації, чи є Шевченко символом, та як би мала сучасна людина сприймати його творчість у, так би мовити, чистому вигляді, наскільки підвладне міфам сучасне українське суспільство, та чим воно користується в намаганні усвідомити своє місце в поточній ситуації?
Про це розмова Віктора Недоступа з актором театру і кіно, режисером та професійним психологом Володимиром Левицьким. Звук – Михайло Петренко. Автор програми Андрій Охрімович.
Віктор Недоступ
Як сприймають люди різних прошарків, а особливо офіційний політикум, культурологічні кола, наукові, як вони сприймають Шевченка, чи сприймають вони суть, чи образ? Наскільки це відповідає дійсності і тому меседжу, який він передавав?
Володимир Левицький
Існує прислів’я – якщо хочеш щось добре зробити – зроби сам. Якщо хочеш мати уявлення про Шевченка, то треба брати його твори і читати самому, тому що у будь-яких ретрансляціях образ викривлюєш, тим більше, що жодної адекватної, коректної ретрансляції зараз не було.
Існує ще певний політичний момент – у кожному часі трактували Шевченка по-своєму, відповідно до конкретного моменту, таким чином з людини, творця зробили певний міф і на кожному етапі робили новий міф.
Віктор Недоступ
Почнемо з поховання. Чи це було міфом, чи все ж таки була довіра, здебільшого простих людей?
Володимир Левицький
Якщо твори митця стають народними піснями, то це вже свідчить про величезну повагу, але ті люди, які вшанували його таким похованням, самі, з власного досвіду, з власного прочитання знали Шевченка. А ті люди, які чують про Шевченка, я вже не кажу про літературознавців, а про політиків, які набирають собі очки вшануванням пам’яті поета, то таке сприйняття, м’яко кажучи, не є адекватним.
Віктор Недоступ
Постійно якість політичні сили намагалися захопити монополію на Шевченка.
Володимир Левицький
Така доля будь-якого великого митця, і хтось завжди хоче скористатися, хтось на цьому заробляє або дивіденди, або навіть гроші. Так що те, що перехоплювали і перехоплюють і зараз, і ще будуть перехоплювати багато, відповідно до кон’юнктури трактувати його постать – це просто доля не тільки Шевченка, а будь-якого великого митця.
Будь-яка людина, яка вміє найкращою, найнормальнішою мовою висловити думки, про які так чи інакше думають майже всі люди цієї нації, цієї землі, то ця людина не творить, вона висловлює, тим самим утворюючи резонанс зростання національної самосвідомості.
Віктор Недоступ
Шевченко фактично пробудував якісь психічні формули, які існували в народі, а він просто пробудував цю науку внутрішню пізнання самого себе.
Володимир Левицький
Спершу він читав, а потім воно в ньому народилося, як відлуння того, що він зчитав з цієї землі і з цього народу. Він не створив, а зчитав і зробив це найкраще у ті часи і, мабуть, по цю пору найкраще. Він один із найкращих людей, які зчитали і висловили.
Це дві якості: перше – вміти прочитати, а друге – зчитати послання, якого ще не існує, а потім його вербалізувати так, щоб воно відгукнулося у будь-якому серці.
Вже щось існувало. Може, як якась мрія, може, як неусвідомлені бажання, але воно вже існувало.
Віктор Недоступ
Це як за Біблією: спочатку було слово, а коли вже слово прозвучало, то процес пішов.
Андрій Охрімович
Було колись — в Україні Ревіли гармати; Було колись — запорожці Вміли панувати. Панували, добували І славу, і волю; Минулося — осталися Могили на полі. Високії ті могили, Де лягло спочити Козацькеє біле тіло, В китайку повите. Високії ті могили Чорніють, як гори, Та про волю нишком в полі З вітрами говорять. Свідок слави дідівщини З вітром розмовляє, А внук косу несе в росу, За ними співає. Було колись — в Україні Лихо танцювало, Журба в шинку мед-горілку Поставцем кружала. Було колись добре жити На тій Україні... А згадаймо! може, серце Хоч трохи спочине. II Чорна хмара з-за Лиману Небо, сонце криє, Синє море звірюкою То стогне, то виє, Дніпра гирло затопило. «А нуте, хлоп''ята, На байдаки! Море грає — Ходім погуляти. Висипали запорожці — Лиман човни вкрили. «Грай же, море!» — заспівали, Запінились хвилі. Кругом хвилі, як ті гори: Ні землі, ні неба. Серце мліє, а козакам Того тілько й треба. Пливуть собі та співають; Рибалка літає... А попереду отаман Веде, куди знає. Походжає вздовж байдака, Гасне люлька в роті; Поглядає сюди-туди — Де-де буть роботі? Закрутивши чорні уси, За ухо чуприну, Підняв шапку — човни стали. «Нехай ворог гине! Не в Синопу, отамани, Панове-молодці, А у Царград, до султана, Поїдемо в гості!» «Добре, батьку отамане!» — Кругом заревіло. «Спасибі вам!» — Надів шапку. Знову закипіло Синє море; вздовж байдака Знову походжає Пан-отаман та на хвилю Мовчки поглядає.
Володимир Левицький
Я хочу сказати тільки, як в усі часи політичні сили, політичні тенденції користувалися певними міфологемами, наявністю стеріотипізацією в людській свідомості будь-яких особистостей, галузей знання людського.
Ми не можемо бути фахівцями у всіх галузях, тому про певні, нам не дуже відомі галузі ми маємо утворити загальне враження. Користуємося ми не ним, це не є глибоке знання, є зовнішнє, узагальнене, іноді викривлене – це міфологема, стереотип, штамп.
Переважна більшість людей у своєму житті щодо переважної більшості галузей людського знання користується саме цими штампами. Коли будь-яка сила свідомо чи несвідомо починає робити з якоїсь особистості або з якогось явища міф, то це безпрограшний варіант саме тому, що людям притаманно користатися міфами.
Набагато простіше почути з телевізора або на мітингу, що Шевченко був такий, сякий і перетакий, або прочитати якусь скандальну статтю чи книжечку, ніж самому просто розкрити “Кобзаря” і прочитати, і утворити власне враження.
Віктор Недоступ
Я думаю, що самому Шевченку не потрібна ця стеріотипізація, міфологізація, і, очевидно, коли він писав, то про це не думав. А от чи потрібна людям така вторинна реальність? Це стосується не лише Шевченка. Чи потрібна людям життя у такій міфологізованій, стерітипізованій, штампованій реальності?
Володимир Левицький
Тут, на мій погляд, є дві відповіді. По-перше, це залежить від конкретної людини, кожен обирає для себе. По-друге, в більшості людей все-таки немає виходу, якщо людина не фахівець, то просто цікавиться, вона може знати глибше, а якщо і не фахівець, і не цікавиться, то має користуватися міфами, які йому пропонують.
Віктор Недоступ
Виходить, якщо людина не фахівець, то щоб не жити в цій реальності, звільнитися від цієї психічної матриці (матриця вторинності, у якій ми здебільшого перебуваємо), то людина меншою мірою має цікавитися чимось.
Володимир Левицький
Тут певне протиріччя є. Людина або має відокремитися просто: не слухати радіо, не читати газети, не дивитися телевізора, щоб не створювати собі міфи, і просто на якусь тему казати, що я цього не знаю. Казати не тільки комусь, а й собі.
Або все-таки більшість людей, переважна більшість, живуть у міфі, ми не маємо адекватного враження про навколишній світ, ми оцінюємо його саме з міфів. Спрощені меседжі, які нам засилають, така собі жувачка інтелектуальна, ми нею і користаємося у більшості галузей.
Окрім тих галузей, підкреслюю знову, якими ми цікавимося, або у яких ми є фахівцями. Там ми віддаляємося від міфу і наближаємося до певного адекватного знання.
Андрій Охрімович
За байраком байрак, А там степ та могила. Із могили козак Встає сивий, похилий. Встає сам уночі, Іде в степ, а йдучи Співа, сумно співає: “Наносили землі Та й додому пішли, І ніхто не згадає. Нас тут триста, як скло! Товариства лягло! І земля не приймає. Як запродав гетьман У ярмо християн, Нас послав поганяти. По своїй по землі Свою кров розлили І зарізали брата. Крові брата впились І отут полягли У могилі заклятій”. Та й замовк, зажуривсь І на спис похиливсь. Став на самій могилі, На Дніпро позирав, Тяжко плакав, ридав, Сині хвилі голосили. З-за Дніпра із села Руна гаєм гула, Треті півні співали. Провалився козак, Стрепенувся байрак, А могила застогнала.
Віктор Недоступ
З урбанізацією, політизацією це діло не зупинити. Більше наростає якоїсь вторинності. Очевидно, вторинність цієї психореальності в цій цивілізації неминуча. В цьому сенсі що робити з міфом Шевченка?
Володимир Левицький
На Майдані проявився цікавий феномен. Майдан – це феномен українського індивідуалізму. Так само, як він пройшов, можна було спостерігати, що це зібрався не натовп, а зібралася велика кількість індивідуумів, і кожен усвідомлював, що він там робить.
Віктор Недоступ
Не біомаса.
Володимир Левицький
Так.
Цей індивідуалізм - це певна потреба мати власне враження, мати власну думку з будь-якої теми. Мене це надихає, для мене це певний привід для оптимізму. Якщо у цей бік піде розвиток, то якось частково, бо повністю це неможливо, якась кількість людей почне вириватися з нав’язаних міфів.
Віктор Недоступ
На певний момент люди були виключені з цих хибних міфів і творили свій власний. Кожен індивідуально прийняв рішення, це було індивідуальне, але колективне міфотворення.
Володимир Левицький
Я не назвав би це міфотворенням, тому що навіть у середині цього людського загалу було зрозуміло, що люди усвідомлюють, що таке політична боротьба, що за особистості стоять на чолі тих чи інших рухів, але вони роблять свій вибір, все це усвідомлюючи адекватно, і обирають те для себе, що вважають на сьогоднішній день кращим і не йдуть ні за якими голими гаслами.
Майже кожна людина, яка стояла на Майдані відчула свою особисту образу на те, що з нею робили під час цих виборів.
Віктор Недоступ
Тоді виходить з загального контексту, що до цих виборів набралася критична маса міфологем, які вже скотилися до рівня штампів.
В цьому сенсі постать Шевченка, а більше все ж таки його творчість не є штампом. Творчість не може бути штампом, тому що творчість вона і є творенням нового, штамп - це те, що вже було і затерте, і затаскане. Коли людина творить по-справжньому, то це вже щось нове. Хоча воно може мати резонансним з усім, що було до нього, але це щось нове. І штампів тут не може бути.
Знову ж таки я повертаюся до дуже важливої для себе думки: не повинно бути ніяких штампів у сприйняття того ж самого Тараса Шевченка, якщо відкривати його твори і читати самому. Завжди будуть штампи, якщо дослухатися до якихось офіційних осіб або літературознавців, просто авторитетів. Весь час треба повертатися до першоджерела, тобто до самого Шевченка.
Андрій Охрімович
Блаженний муж на лукаву Не вступає раду, І не стане на путь злого, І з лютим не сяде. А в законі господньому Серце його й воля Навчається; і стане він — Як на добрім полі Над водою посаджене Древо зеленіє, Плодом вкрите. Так і муж той В добрі своїм спіє. А лукавих, нечестивих І слід пропадає,— Як той попіл, над землею Вітер розмахає, І не встануть з праведними Злії з домовини. Діла добрих обновляться, Діла злих загинуть.
Передача добігає кінця і підштовхує до парадоксального висновку. Зі співця свободи неможливо зробити фетиш. Це швидше проблема того, хто боїться звільнитися. Поки буде існувати критична маса невільних індивідумів, доти постать Шевченка буде на вустах і правих і неправих. Останні будуть вибудовувати безкінечне число потрактувань, інтерпретацій та версій, з єдиної прихованої причини - вони бояться власної свободи.
Над програмою працювали: журналіст Віктор Недоступ та актор театру і кіно, режисер та професійний психолог Володимир Левицький. Автор – Андрій Охрімович.
Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень.
Говорить радіо “Свобода”.
