Заява лідера чеських комуністів про те, що за окупацію Чехословаччини в 1968 році відповідальні українці, бо голова радянської компартії Леонід Брежнєв був з України і українців було багато в окупаційному війську, збурила чеський політикум та медіа. Представники головних політичних партій та історики висловлювали обурення свідомим перекрученням історії з боку нереформованих чеських комуністів. Та як взагалі, через майже 30 років після падіння комуністичного режиму в Чехословаччині, така заява стала можлива, і чи є небезпека, що хтось у чеському суспільстві поставиться до неї серйозно? Про це говоримо з празькою україністкою, співзасновницею суспільно-політичного видання «Український журнал» Ленкою Віховою.
– Реакція чеських політиків, істориків на заяву голови Комуністичної партії Чехії та Моравії Войтєха Філіпа була різко негативною. Його звинуватили в перекручуванні історії, в тому, що нереформовані чеські комуністи намагаються в такий спосіб відбілити себе і своїх шефів у Кремлі. Але чи можна взагалі серйозно ставитися до цієї заяви, і як на неї реагувати?
– Ні, звичайно, ніхто в здоровому глузді не може це сприймати серйозно. І це з кількох причин. Войтєх Філіп своїми діями вкотре показав, що він і його партія були і є простими колаборантами Росії. Він хотів зменшити провину росіян нинішніх і тих з минулих часів, але вийшло, що він применшив їхню міць.
Раптом виявляється, що українці, яких не існує, спроможні захопити контроль над ЦК КПРС та керівництвом у радянському війську
Бо вийшло так, що він уже чотири роки у своїх заявах ставить під сумнів українську державність, спроможність українців до самостійного існування і намагається просунути погляд, що Україна може жити лише з Росією. І раптом виявляється, що українці, яких не існує, Україна, яка є невдалою державою, спроможна захопити контроль над Центральним комітетом Комуністичної партії Радянського Союзу та керівництвом у радянському війську! Ба більше, виявляється, що ця слабка й неспроможна Україна може ще організувати захоплення інших держав у Східній Європі. Тобто це суперечить всім його попереднім заявам, бо виходить, що Україна – це серйозна потуга!
Тобто в цьому сенсі, звичайно, до цього ставитися серйозно не можна. Тим більше, що чеські історики дуже слушно вже відреагували, що Україна на той час не те що не могла окупувати Чехословаччину, а сама була окупована Росією.
– Але якими б абсурдними не були такі заяви, пан Войтєх Філіп є головою парламентської партії, яка має постійну й чималу підтримку виборців, то ігнорувати такі заяви, якими б абсурдними вони не здавалися з погляду історичних фактів, також не можна?
Це є нагода для українців показати своїм сусідам у Східній та Західній Європі те, що від успіху України як держави, від її виживання залежить і їхнє власне життя
– Так. Я б поставилася до таких заяв конструктивно. Бо це є нагода для українців показати своїм сусідам у Східній та Західній Європі те, що українці добре знають, але чого ще не усвідомлюють далі від українських кордонів. Я маю на увазі, що на історичних прикладах українці мають пояснити сусідам, що від успіху України як держави, від її виживання залежить і їхнє власне життя.
Якщо Україна не втримається зараз, як це було 50 чи 70 років тому, чи в попередні часи, якщо її залишити без підтримки, якщо нею пожертвувати, то ця жертва буде посилювати Москву. І таких прикладів достатньо в історії. Бо кожний провал становлення України як держави підсилював Москву.
– Я помітила цікаву зміну в риториці українських сусідів. Пан Войтєх Філіп тут не єдиний. Раніше ми чули про «добрих українців» і «поганих бандерівців». Але останнім часом з’ясовується, що «добрих українців», власне, і немає. Бо навіть ті, що досі були «добрими», в будь-який момент можуть стати «поганими», навіть якщо вони були «чесними комуністами». Українці в будь-який момент можуть бути оголошені «зрадниками», їх можуть звинуватити в якійсь «змові». Чи українці стали «новими євреями», переслідуваною меншиною, на яку перекладають провини за всі проблеми і яку підозрюють у прагненні світового панування?
Опоненти української державності доходять до висловлень, що, справді, «добрих українців» немає
– Так, на це все скидається. Ставлення до України, українців, українства вже можна порівнювати з антисемітизмом. Опоненти української державності доходять до висловлень, що, справді, «добрих українців» немає. Раніше «добрими» були східні українці, українці-комуністи, але виявляється, що якими б добрими вони не прикидалися, коли ставали комуністами, навіть членами ЦК КПРС, то вони все одно всі є «погані». І Брежнєв був «поганий», бо українець, і Петро Шелест, головний український комуніст, також був «поганий». Дійсно, антиукраїнізм набирає форм, подібних до антисемітизму.
– Але в кожній із сусідніх країн, де риторика змінилася в цей бік, є значна українська меншина. Чи не позначиться таке ставлення до українців на них?
Чехи, пізнавши українців краще як сусідів, як колег, як партнерів у бізнесі, стали краще до них ставитися
– Думаю, що ні. Бо якщо говорити про Чехію, то тут місцеві українці є в щоденному контакті з чехами. І ставлення до українців у порівняні з 1990-ми роками значно покращилося, такого антиукраїнізму немає. Скоріше навпаки: чехи, пізнавши українців краще як сусідів, як колег, як партнерів у бізнесі, стали краще до них ставитися. Тож, на мою думку, побутового антиукраїнізму немає зараз і не буде. Але не можна сказати, що спроби змінити ставлення до українців не робляться через засоби масової інформації та інструменти гібридної війни.
– Якщо подивитися на ситуацію ширше, з огляду на те, про що ми говорили, то виходить, що в самій Чехії на антиукраїнські заяви попиту немає, заяви чеських комуністів більше розраховані на те, щоб їх почули у Москві, ніж у Празі.
Але разом з тим, за даними чеських дослідників, ситуація в Чехії не така вже й рожева. Попри всі акції, які зараз відбуваються, попри виставки, телевізійні програми, радіопередачі, газетні статті, майже половина опитаних чехів віком до 24 років не може впевнено відповісти, що сталося в їхній країні в 1948-му та 1968 роках, тобто у роки, коли відбулися комуністичний путч і радянська окупація, і Ви, до речі, на це також звертаєте увагу в останньому номері «Українського журналу», присвяченому 50-м роковинам окупації. То чи має чеське суспільство імунітет до такого перекручування історії?
– Так, певна небезпека є. Проблема в тому, що Чехія не виробила однозначного погляду на післявоєнний час, на події, які відбувалися після захоплення влади комуністами. Наприклад, чи були героями люди, які воювали проти радянської влади, воювали так само, як перед тим воювали проти нацистів?
Люди продовжують будувати свою картину світу на брехливій інформації. Українці виставлялися як росіяни, якщо ставлення було добрим, або ж як «бандерівці», якщо поганим
Люди продовжують жити зі стереотипами, що плекалися роками радянської пропаганди. І люди продовжують будувати свою картину світу, базуючись на тій інформації, яка була брехливою. Це, між іншим стосується і інформації про українців, які виставлялися найчастіше як росіяни, якщо ставлення було добрим, або ж як «бандерівці», якщо поганим.
Виявилося, що тих 30 років після Оксамитової революції є замало для того, щоб ціла нація переробила своє ставлення до власної історії, не кажучи вже про історію народу, про який нічого, чи майже нічого тут не відомо.
