Доступність посилання

ТОП новини

«Наша проблема – ботська армія Порошенка, яка вже дістала всіх»: інтерв'ю з радником голови ОП (частина 2)


«Президент Зеленський активний користувач соціальних мереж»

На початку квітня у команді Офісу президента України надійшло поповнення: політтехнолог Михайло Подоляк, який ще не так давно критикував політику ОП, «слуг народу» і Володимира Зеленського, став антикризовим радником голови Офісу президента Андрія Єрмака.

Про те, як йому працюється з ним, а також з президентом Володимиром Зеленським Михайло Подоляк розповів у першій частині великого інтерв'ю для Радіо Свобода.

У другій частині розмови читайте про те:

  • Як впливає Подоляк на «слуг народу»?
  • Для чого він порадив прессекретарці Володимира Зеленського Юлії Мендель публічно спростовувати чутки про свою «вагітність від президента»?
  • Чи використовує команда президента телеграм-канали та ботів для просування ппотрібної інформцаії?
  • У чому головна різниця між головою АП часів Януковича Сергієм Льовочкіним та головою ОП часів Зеленського Андрієм Єрмаком, для яких Подоляк був чи є радником?

– На початку розмови ми торкалися тих завдань, які ви мали виконувати, коли прийшли в Офіс президента. Але очевидно, як показує досвід, ви займаєтесь не тільки супроводом Андрія Єрмака, але й виконуєте дещо більший функціонал завдань. Зокрема, я знаю, що ви займаєтесь підготовкою «слуг народу» до телеефірів.

В мене питання наступне: хто саме поставив вам це завдання і у чому саме полягає ця підготовка?

– Воно повністю витікає з цієї функції, яку я маю виконувати. Ця функція називається «модерація». Це не функція начальника, який сидить і каже: «Іди зроби! Іди зроби!». «Модерація» – це означає самостійно отримати все звідусіль, всю інформацію: негативну, позитивну. Потім цю інформацію продумати, напрацювати тези («темники» їх люблять називати, але насправді це – «тези», які в короткій формі пояснюють (ну, звісно, я не роблю в таких потворних видах літературних слів).

– Це не ваші «темники»?

– А я не можу писати, як студент чи навіть школяр-дев'ятикласник. Я просто вкрай негативно ставлюсь до поганої літературної мови. Тобто я не визнаю.

Але зараз таким взагалі не користуюсь. Тобто писати такі громіздкі речі, які читати ніхто не буде, ніхто не робить. Робиться 3-4 тези і пишеш в телефоні у Вотсап.

– А особисті зустрічі?

– Я взагалі прихильник психологічної роботи. Я хочу, щоб людина прийшла, і я хочу з нею розмовляти. Ми з нею розмовляємо на певну тему (не просто такм загалом, а ми на певну тему розмовляємо), на тему, яка мені потрібна в ефірі чи в інформаційному порядку.

Вона приходить, говорить і я бачу в чому є проблема, що людина розуміє, що не розуміє і тоді я намагаюся їй підказати. Ми ведемо діалог.

Тобто, якщо людина прийшла і в діалозі з нею ти бачиш, що людина не потягне обговорення, наприклад, в енергетиці конфлікту двох олігархів із державою, як ти її відправиш? Щоб що? Щоб вона про собак сказала: «продавайте собак і платіть за електроенергію»?

– А кого ви готуєте? Кого саме з депутатів?

– Всіх.

– Верещук?

– От зараз – виборча кампанія, ні. А так – так. Я у виборчу кампанію не втручаюся.

– Тищенко?

– Він же в нас не був спікером, який мав би коментувати глобальні теми.

– Але він –​ кум Андрія Єрмака.

– І який це має стосунок?

– Ну, можливо, Андрій Єрмак попросив вас допомогти йому.

Я взагалі чужий для цієї еліти


– Тут не можна попросити. Я хочу, щоб ви почули одну річ: я не входив ніколи ні в які клани в Україні, я не розділяю концепцію кумівства або непотизма, як такого. Я взагалі чужий для цієї еліти. Хоча я тут працюю, але я – чужий. В мене – принципово інші погляди на те, як треба себе поводити. Для мене важливий лише один критерій – професіоналізм. Ну і талант.

До мене не можна прийти і сказати: «Це – мій кум» або «Це – мій друг, допоможи йому». Я цього не зроблю.

Я можу зрозуміти, якщо людина прийшла, в неї є потенціал, вона готова розв’язати якусь задачу і донести до суспільства, і таким чином сформувати уявлення суспільства про те, куди ми рухаємося, готовий їй допомогти. Але я не готовий допомагати, якщо – це твій брат. До чого це?

– Так а ви може назвати, кого ще ви готували?

– Ні. Ну, дивіться: це все, що стосується технологічної карти, давайте залишимо за дужками. Якщо хочете, от ми почнемо працювати в новому сезоні, я сформую пули депутатів, які повинні ходити на ті чи інші канали, щоб каналам було комфортно з ними працювати (це – теж гарна річ, яку ніхто не робив: канали мають отримувати тих спікерів, які для їхньої аудиторії підходять). В той же час я зможу вам сказати: на ці канали я працюю з цими людьми, на ті – з тими.

Мені не сподобалося те, що я побачив: неготовність людей реально нести відповідальність


Зараз ми лише переформатовуємо це, бо мені не сподобалося те, що я побачив: неготовність людей реально (знову ж таки) нести відповідальінсть.

Навіть медійну відповідальність не готові нести.

Партії, як такої, вони не змогли побудувати

– А ви готуєте «слуг народу» до місцевих виборів?

– Ні. Я вважаю, що в них є партія, в якої є штаб, є обласні, мабуть, штаби... Я ж не можу за все відповідати. Це – нонсенс.

І вони йдуть по тій концепції, по якій мають йти. Напевно. Бо я вважаю, що партії, як такої, вони, на жаль, не змогли побудувати.

– Чому?

– Не знаю.

– Який прогноз ви б як політтехнолог?

Якщо вони бодай щось технологічно правильно дороблять, з точки зору правильного підбору меседжів, які вони людям повідомлять (при тому, що треба розуміти, що вже рік при владі і це вже не опозиційна якась історія): є конкретні результати чи немає конкретних результатів.

Якщо вони зможуть побудувати правильну комунікацію з суспільством, важку (бо вона вже різна) на тлі дуже негативного медійного фону, який теж штучно часто створений, то тоді рейтинг в них буде від 20 до 27%, якщо брати в середньому по країні.

Будуть регіони, де повністю низький, від 3 до 8%, зрозуміло Львівська область, ну може 10-12%. А є регіони, де досить нормально: Полтавська, Запорізька і низка областей, де більш-менш позиції хороші.

Є дуже складні кейси, ми ж розуміємо. Чому? Бо це ж місцеві вибори.

– А скажіть мені, будь ласка, чи працюєте ви з пресслужбою президента в плані якихось порад щодо інформцаійного вектору?

– Звісно. Вона входить в комунікаційний медійний департамент (це цілісна структура, яку ми зараз домодеруємо) і відповідно всі ці підрозділи дуже щільно співпрацюють, зокрема, і зі мною.

– Це ви порадили Юлії Мендель відреагувати на заяву Балашова про її начебто вагітність?

– Ми з нею обговорювали, що їй треба відреагувати на це обов’язково. При цьому, одразу підкреслю, та форма, яку вона обрала, вона в принципі, для тієї аудиторії, яка накручувала цю тему, була обрана правильно. Вона могла естетично не подобатися комусь, але вона була правильна. Бо щойно вона це зробила, ще день два і, в принципі, всі люди зрозуміли, що це все – чисто жовтушний хайп.

Таким чином (я завжди, коли ми говоримо про технології), я виходжу не з естетики мого світосприйняття, а з отриманого результату. Якщо результат є, значить все було виконано правильно. Бо я б хотів, щоб все в цій країні робилося на іншому естетичному рівні, але, на жаль, ми тоді не будемо отримувати результату, тобто я буду перебувати на рівні 5-7%.

Технології мають приносити результат в тому середовищі, на яке вони скеровані. Вона зробила ідеальну конструкцію, яка дозволила вирішити проблему хайпу у конкретній ситуацієї. Все.

– Але дивіться (я от сама просто не можу зрозуміти): навіщо вона і навіщо ви реагували на речі, які, апріорі, були ну просто хайпом, просто нісенітницею і були інформцаійним вкидом?

– Ні? Пояснюю. Ви виходите з того, що це – «тупо», це – «примітивно» і це – «не працює». Насправді, для цього середовища це дуже працює. Воно не реагувало одразу, воно жило півтора-два тижні і продовжувало тліти і періодично набухало все більше і більше.

Якби вона не зробила б маленький сюжет, то воно б розросталося далі і ми б мали ще місяць цих розмов. Навіщо? Вони відволікають, вони реально нервують, з банальної точки зору, це – як якийсь анекдот, який гуляє ринком і багато хто в нього втягується. Вона зняла цю проблему. Ми закінчили. Через два дні все померло. Все, до побачення.

– Тобто це –​ завдяки цим заявам, ви вважаєте?

– Як не парадоксально, так. У тому і весь парадокс.

– Можливо, воно саме могло стихнути?

– Парадокс в тому, що в нас інколи такі форми працюють ефективно. Де-небудь на Заході вони б не спрацювали, тут спрацювали.

Є інша форма, яку б я хотів, щоб ми запровадили. Я їй це радив і ми ще думаємо про це. Прямий судовий позов про приниження честі та гідності (тому що це очевидно) та порушення всіх моральних норм, які тільки можливі.

– До Балашова?

– Так. Конкретно до першоджерела і хай потім він в суді каже, що це не він все придумав. Це має бути великий позов, максимально великий (на астрономічну суму) і ці гроші автоматично мають бути зараховані на будь-який дитячий будинок. Це буде ідеальна практика для України, коли такі Балашови, я не знаю, що це за суб’єкт, але тим не менш…

– Як це ви не знаєте? Ви ж – політтехнолог? Партія «5.10»​.

– Я розумію, але це маленька людина, яку в принципі знати не обов’язково. Номінально в нас багато партій: сотні, тисяча, скільки там зареєстровано, а це – одна з них. Але не суть.

Суть, що отакі Балашови перестануть грати якусь суттєву роль, тому що він деструктивний за визначенням. Він нічого не дає країні, але влаштувався в якійсь хайповій ніші і от він це робить (він, йому подібні). Кілька разів їх покараєш на нормальні суми, гроші підуть у дитячі будинки і все, історія завершилася.

Тобто не треба кримінальних справ, не треба адміністративних протоколів. Стандартна американсько-європейська практика: позов і до побачення.

– І коли можна його очікувати?

– Сподіваюсь, що ми це зробимо. Подивимося.

– В мене ще таке питання. Олександр Курдінович, який у часи президентства Януковича керував Державним комітетом телебачення і радіомовлення.

Наскільки я знаю, це ви привели його в Офіс президента.

– Так.

І ​я правильно розумію, що він зараз координує регіональну комунікацію?

–​ Так.

–​ І, зокрема, «Велике будівництво»?

– «Велике будівництво» курує конкретно Кирило Тимошенко.

Що стосується Курдіновича: я ж сказав, що не оцінюю за дружніми критеріями. В мене з ним немає дружніх стосунків, я його знаю по роботі і виключно як професіонала.

– Чому саме його ви порадили для цього?

– А я можу будь-кого взяти. Я от з ким перетинався, в якихось проектах, прямо чи опосередковано, я запам’ятовую, що людина так працює, я можу зателефонувати і сказати: «Ти готовий зі мною так працювати в такому ось проекті», – він скаже так чи ні.

– А у Курдіновича які переваги?

Курдінович дуже ефективний. Він точно розуміє, що таке робота на регіональному рівні регіональної медійної бази. Все. Ба більше: як працюють регіональне телебаченне, як працюють регіональні департаменти комунікацій. У нього великий практичний досвід, повірте.

Ну, працював він колись десь... В нас всі працювали. Я працював, скажімо так, в дуже репутаційно цікавих місцях, не лише в Україні, так і що? Це якось скасовує той рівень професіоналізму, який в мене є? Якщо хтось є вище за професіоналізмом, будь ласка, без жодних питань.

В мене взагалі підхід простий: от сідаєш робиш роботу, поруч хтось вважає, що він робить краще і тоже робить паралельно. Так от той, який краще, в будь якому разі тебе з’їсть у підсумку, в будь-якому випадку. Ти можеш, звісно, інтригувати, але це все коротка історія

– Ми згадали про «Велике будівництво». Яка ваша роль у цьому проекті?

Медійна складова. Безумовно. У нас же будуть виникати кризи. В цьому випадку поки йде позитивно, але ми вже знаємо і вже бачимо, що під місцеві вибори починають шукати якісь проблеми, недоліки.

Причому дорікають абсолютно абсурдно: що ось ви почали добудовувати об’єкт, який почали будувати 5 років тому. Так ми і кажемо: в цьому ж і сенс – добудувати всі об’єкти. Бо не можна, не добудувавши об’єкти, йти на наступний об’єкт.

– І подати як свою перемогу…

– Моє завдання – криза. Я вважаю, що реально президент зібрав купу об’єктів: довгобуди, недобуди або прийомні відділення, яких 212 робиться, яких фізично взагалі не було, а десь вони були без обладнання. От він їх зібрав в одну програму. Так, це буде перемога, якщо ми все це добудовуємо, маленька, локальна, але перемога.

– Розісланий в усі ОДА брендбук для піару «Великого будівництва» це – ваша ідея?

Цим займався Кирило Тимошенко, Саша Курдінович. Вони це координували з точки зору одноманітності. Так, ми на креативній нараді всі прийшли до висновку, що треба ввести одноманітність. Тобто і регіони, і центр мають розуміти, що таке «Велике будівництво» . Вони мають це розуміти, як єдиний проект, президентський проект, і все.

А як можна робити: тут – одна картинка, там – інша. У людей виникне шизофренія.

– Чи пов’язаний офіс президента з низкою Телеграм-каналів у яких очевидно, що прослідковується вектор роботи на ОП?

– Ні. Одразу відповідаю – ні. Я взагалі вважаю, що Офіс президента має дистанціюватися від будь-який медійних майданчиків з точки зору володіння ним, неважливо формального чи неформального.

Мені не треба володіти майданчиком. Я вам дам краще інформацію. А ви вже подивитеся, потрібна вона вам чи ні.

Якщо вам буде комфортно зі мною працювати, то ми будемо працювати. А якщо в мене буде два свої медійні майданчики, а інші мене будуть ненавидіти, то що я отримую? Аудиторія ж не буде розвиватися в цих двох майданчиках, аудиторія – різна.

– А ви ботів використовуєте для цього?

– Що?

– Ботів.

– Для чого? Ботів немає.

Ви не бачите нашу проблему? В нас є досі одна ботська армія – це Петра Олексійовича, вона вже дістала всіх у соціальних мережах. Неможливо ці мережі побудувати як діалоговий майданчик.

– Та ну слухайте: інколи заходиш під допис на сторінці Офісу президента і бачиш купу людей із аватарками «​73»​, «​Зе-команда»​.

– Можливо. Мені наприклад, бот-армія точно не потрібна.

– Можна я цитату вашу наведу?

– Так, давайте.

– Дивіться, ви писали, критикуючи Офіс президента...

– Ох, який же я поганий був...

– ...що у них «нет даже нормального количества ботов и фанов, способных просто двигать нужные ОП тезисы в массы».

–​ Так.

–​ Тобто загалом ви за такі методи роботи?

–​ Ні. Нема ботів.

–​ Але ви пишете: «У них даже нет ботов».

– Давайте розділимо те, що кажу я, і те, що роблять інші люди. Це ж різні програми?

Тобто є хтось, хто вважає, що треба мати велику мережу ботів і кількісно просувати щось. Я прихильник іншої концепції – якісного просування. Я хочу бути більш прозорим, дати вам багато інсайду, багато якогсоь фактажу і хочу, щоб ви були партнерами, як в нормальній країні.

Ви мене питаєте – я вам даю. І таким чином інформація росте. Тоді ви не починаєте мене критикувати, бо з одного боку ви розумієте, що критикуємо за щось, з іншого боку – отримуємо інформацію. І я отримую позитивний порядок денний в максимальній аудиторії. За рахунок професіоналів, а не за рахунок примітивного оцього ботського фермоутримання. Навіщо?

– Тобто ви цю технологію не будете використовувати?

– Я – ні. Але це не означає, що хтось інший її не намагається робити.

У нас є окремі групи, які ще залишились з виборчої кампанії і вони якомось чином функціонують. Але це дуже маленька кількість, повірте мені. Тобто той об'єм грошей, який фігурує у наших опонентів, і той об'єм груп різних і ботів неспівмірний з тим, що у нас є.

Плюс в нас є частина людей, яка щира. Прийнято вважати, що є 10, 12, 15% щиро закоханих у будь-яку владу. В будь-яку владу, я підкреслюю, тобто їм функціонально подобається будь-яка влада. От вони можуть бути фанатиками. Вони можуть писати за нас, ще за когось, за Гройсмана в свою чергу писали, який був «дуууууже ефективний» прем’єр-міністр, за Юлю Володимирівну пишуть досі. Вони закохані в ту владу, коли вони себе почувати комфортно.

– До речі, про критику. У президента є проблеми з довірою населення, з рейтингом? В ОП взагалі цю пробелму якось розглядають?

Президент вважає, що ми мало ефективні. Ми не доносимо той обсяг роботи, який робиться


– Звісно, президент вважає, що ми мало ефективні. Ми не доносимо той обсяг роботи, який робиться, І це – моя помилка, що ми не просуваємо позитивний порядок президента Зеленського. Його це чіпляє, бо це впливає на його рейтинг. Він не дивиться на рейтинг, як на рейтинг «давай ми тут переграємо когось і отримаємо п’ять пунктів росту».

Він дивиться на свій рейтинг, який має опиратися на конкретику, а конкретика для нього – це лише позитивістський порядок денний.

– Тобто проблема є з рейтингом і зараз це усвідомлюють в Офісі президента?

– Це ж очевидно, якщо ми беремо соціологічні дослідження. Ми ж це бачимо.

– Соціологічні дослідженя дослідженями, але інколи буває так, що влада не бачить цього.

– Ми розуміємо. Я вже казав, що президент Зеленський активний користувач соціальних мереж і він це все бачить, і він хоче, щоб ми працювали трошки інакше. Щоб ми давали можливість рейтингу рости не тому, що ми зробили якусь функцію, якусь хайпову штуку, а щоб ми просували позитивістську повістку.

– А ви можете пояснити такий феномен з кадровими рішеннями. Ви свого часу говорили, що це – одна із проблем президента Зеленського.

– І вона залишилась.

– Вона залишилась. Чому президент Зеленський і його команда повертають людей, які, здавалося б, уже давно мають піти з української політики і вони тут з'являються. Навіть от нещодавні кадрові рішення: той же Кравчук, Фокін, Піскун.

Кравчук, Фокін і Піскун – це різні історії


– Кадрові помилки є, на жаль. Чому? Ми зараз розділимо на три частини, бо Кравчук, Фокін і Піскун – це різні історії.

Президент відчиняє двері для хороших менеджерів, молодих. Вони приходять з гарною презентацією, гарно оформленою, додають у свою промову американізмів і починають розповідати, як все буде круто, як вони все розуміють, і їм дають можливість. Починаючи від колишнього прем’єра, багатьох міністрів, губернаторів, депутатів, вони гарно презентують, а потім виявляється, що нічого не знають. Взагалі не вміють працювати.

В нас же був міф: нові обличчя – найкрутіша фішка. От ми і дали. Доводиться міняти


А що робити? В нас же був міф: нові обличчя – найкрутіша фішка. От ми і дали. Доводиться міняти. Президент визнає помилки, він звільняє і так далі. А як вам сформувати нову якісну адміністративну еліту? Управлінську еліту?

Тепер, що стосується Фокіна і Кравчука. Це – інша історія. Вони не менеджери. Це – функція авторитетів у важкій переговорній ситуації. Росія не сприймає тут взагалі нікого, з точки зору авторитетних позицій. Чому був Леонід Данилович, чому зараз Леонід Макарович – це виключно неменеджерська функція, а функція представництва для тої сторони перш за все. Аби наш представник міг щось сказати і та сторона це почула.

Росія не сприймає тут взагалі нікого, з точки зору авторитетних позицій

Крім функціонала, який є у Андрія Борисовича чи у віце-прем’єра Резнікова, щоб в нас був ще і якийсь авторитет. Ну так прийнято в таких переговорних речах. Такі переговорні майданчики завжди містять в собі грандіозного старожила в будь-якій країні.

– Чи матиме сенс те, що вони говоритимуть?

– Матиме. Ми будемо погоджувати. Позиції, які вони мають озвучити зі своїм авторитетом, ми будемо з ними погоджувати, це ж зрозуміло.

А тепер щодо Піскуна. Я думаю, що це було неправильне рішення, і я вважаю, що Ірина Валентинівна (Венедіктова, – Генеральний прокурор, – ред.) ухвалить відповідне нове рішення по Піскуну.

– Чому ви вважаєте, що це рішення було неправильне?

– Не знаю. Я вважаю, що вона ухвалить. Вона зрозуміє, що, мабуть, щось не так з цим кадровим призначенням. Це моя позиція.

– Що саме не так?

Я вважаю, що Піскун на сьогодні не може обіймати будь-яку посаду в тій вертикалі, в якій він зараз обіймає. Це для авторитета держави вкрай погане явище

– Я вважаю, що їй треба буде ухвалити рішення, чому вони призначила і чому надалі вона ухвалить інше рішення, припустимо. Я теоретично кажу. Я вважаю, що Піскун на сьогодні не може обіймати будь-яку посаду в тій вертикалі, в якій він зараз обіймає. Це для авторитета держави вкрай погане явище. Як було вкрай погане явище призначати суб'єкта на прізвище «Луценко» генеральним прокурором, так само і суб’єкта на прізвище «Піскун» призначати радником генерального прокурора – це неправильне рішення для суспільного здоров’я.

– На вашу думку, що взагалі за весь цей час стало найбільшим ударом для рейтингу Володимира Зеленського?

– Немає такого удару. Є незмінна кількість дрібних помилок і з нашого боку як комунікаційників, і з боку влади як такої, особливо її виконавчої частини. І це все – дрібні помилки, які накопичувалися і впливали на рейтинг президента.

Друга складова – абсолютно шалена, істерична поведінка опонентів, які хочуть.... Ну, ми ж розуміємо: дуже класна концепція – чим гірше, тим краще. От лише б їм зрозуміти одну історію у своєму житті: нікуди повторно такі люди не повертаються. Нікуди. Нікому вони не потрібні.

Так, вони можуть принести великі проблеми державі під назвою Україна, вони можуть відколоти тут ще щось, ще можуть пару разів продати Крим, можливо, чи влаштувати ще десь територію збройних конфліктів, сірих зон, але вони нікуди повторно нікуди не повернуться. Шкода, що вони цього не розуміють.

– Ви працювали і з людьми Януковича, і з людьми Володимира Зеленського. Чи є Якась різниця...

–​ Є.

– У кого краща комунікаційна політика?

– Складне питання. Бо з точки зору симпатичності в інформаційній політиці, Зеленський на голову вищий за всіх. З точки зору організаційної інфраструктури, в Януковича вона була краща, організаційна структура.

– Чому?

– Бо був якийсь порядок. Департаменти були правильно побудовані, вхідні потоки інформації. Інше питання – сам Янукович, даремно для нього було будувати будь-яку інфраструктуру в силу того, що є люди, які не можуть обіймати певні позиції, і от він займав ту позицію, яку він не міг обіймати. Тому, якою б ідеальною державна машинка не була б, він би все одно так чи інакше...

З точки зору організаційності, тоді була сильна організаційна машинка. З точки зору симпатичності взагалі комунікаційної машинки, яку робить Зеленський, це – на голову вище. Вона цікавіша, перспективніша і набагато легша. Та машинка була ближча до радянської, ця – до глобальної конструкції інформаційних машинок, тому шансів у Володимира Олександровича на десятки голів вище, ніж було у Віктора Федоровича, незалежно від якості організаційної інфраструктури.

– А між Єрмаком і Львочкіним є якась різниця? Ви ж визнавали, що працювали із Льовочкіним.

– Що значить «визнавали»? Я був в нього радником!

– Ви просто не уточнювали свого часу, як саме ви працювали.

–​ Ну тому що я ж не публічна людина, щоб...

–​ Тобто у вас збігалися ці посади? Ви і там радником були, і тут ви радник.

– Трошки різні функціонали, але в принципі, десь так. Обидві ці людини – доволі ерудовані, працьовиті і точно відповідають займаним посадам. Точно. Це – ідеальні люди, які підходять під ці функціонали, під ці посади.

– Вам з Льовочкиним все вдалося досягти, що планували?

– Ні, тому що так само як і тут, були проблеми, що стосувалися комунікацій, які стосувалися внутрішніх війн, наявності кількох кланів в оточенні. Стандатні речі. Тут – інша історія. Тут – історія масштабності (її не вистачає, її треба зробити). Тут – простіше, там складніше було.

Тут простіше – маю на увазі перспективу побудувати класну машину і ніхто не буде заважати її будувати, навпаки – будуть помагати. Там навпаки – щойно ти починав щось будувати, одразу всі починали тобі якось заважати.

З точки зору моєї особистої оцінки, що Андрій Борисович (Єрмак, – ред.), що Сергій Володимирович (Льовочкін, – ред.) це – цілком перспективні і корисні президентам голови адміністрацій.

– Ви зараз не шкодуєте про те, що пішли працювати до команди Володимира Зеленського і чи є для вас якісь червоні лінії, коли ви зрозумієте, що вам з ними більше не по дорозі?

– Червоні лінії завжди є, звісно.

– Які?

Воювати у такій стилістиці, яку запропонував своєму оточенню той же Порошенко, я точно не буду


– Є моральні, є етичні норми, які я не буду переступати. Наприклад, воювати у такій стилістиці, яку запропонував своєму оточенню той же Порошенко, я точно не буду. Тобто знищувати когось, влаштовувати компроматні війні, демонізувати українську політику я не буду.

Навпаки вважаю, що її треба виводити у білий порядок денний, максимально робити прозорою, білою, компактною. Якщо це вдасться – то це крута тема.

Я вже перебуваю в тому статусі , коли можу дозволити собі не працювати

Мені дуже комфортно з ними працювати, за моїми особистими оцінками. Я взагалі дуже люблю відчувати себе комфортно. Я вже перебуваю в тому статусі , коли можу дозволити собі не працювати, маю на увазі в таких позиціях, можу собі дозволити читати книжки, пити коньяк, розмірковувати про щось філософське.

Єдиний критерій, який мене змушує працювати, їх два: перше – я все ж таки державник, я вважаю, що держава має бути дуже ефективною і надавати відмінні сервісні послуги суспільству, тоді ми всі тут будемо жити класно і комфортно. Друга складова – має бути психологічно комфортно. Тобто людина, з якою ти працюєш, Андрій Борисович чи Володимир Олександрович – мені має бути з ними особисто комфортно. Мені з ними вкрай особисто комфортно. Обидва – трудоголіки, професіонали, обидва ставлять питання, обидва не вихваляються, не страждають нарцисизмом. Не дивлячись на те, що один був актором, а інший теж у цій сфері працював. Тобто вони абсолютно професійні з точки зору менеджирування, це – рідкісне явище в наш час і мені тому комфортно.

– І ви не шкодуєте поки що?

– Ні, звісно. От це слово «поки що» – воно таке... (сміється – ред.)

Першу частину розмови з антикризовим радником голови ОП МИхайлом Подоляком читайте тут.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

ІНШЕ З МЕРЕЖІ



Загрузка...
XS
SM
MD
LG