Випадки тиску на журналістів, зокрема незаконне стеження, можуть створити проблеми для України на шляху до ЄС, вважає спецпосланець Чехії з питань Східного партнерства Давід Стулік. В інтерв'ю з Раді Свобода він також розповів, як Чехія бачить можливі мирні переговори між Україною та Росією, про загрози екстремізму у Європі, а також про те, як Захід планує обігнати Росію у виробництві снарядів.
– Почнімо з нещодавньої заяви Петра Павела, президента Чехії. Він сказав, що Заходу необхідно надати стільки зброї Україні, щоб на полі бою був паритет в озброєнні, був баланс сил. І тоді, на його думку, обидві сторони можуть зрозуміти, що вони не можуть досягнути подальших успіхів, а значить, треба переходити до перемовин. Чи справді зараз все виглядає так, що війна в Україні йде до такої собі фіксації і до перемовин?
– Я би почав з того, що чеська позиція така, що не можна піти на якісь компроміси щодо територіальної цінності України. Тут ми повністю підтримуємо український уряд, українське суспільство, і сам президент Павел теж про це часто каже.
Не можна піти на якісь компроміси щодо територіальної цінності України.
Те, про що він сказав – це такі більш тактичні, ситуативні моменти. І ми дійсно бачимо, що зараз жодна зі сторін на фронті не має такої сили, щоб отримати перевагу на полі бою. І тут, що треба дати росіянам зрозуміти, вони не будуть успішні в подальшому просуванні, в подальших їхніх контрнаступах. Точно ситуація не є патовою, ми бачимо динамічний розвиток подій, і після кожного контрнаступу друга сторона, яка була в обороні, може піти в контрнаступ.
І тут ми, і президент Павел про це теж говорив, хочемо зараз дійсно максимально надати Україні стільки зброї і амуніції, щоб, перше, захиститися. І якщо буде такий момент, і ми маємо надію, що так і буде, знову могла піти у контрнаступ.
І в той момент Росія повинна зрозуміти, що не має шансів. І це є той момент, коли, ми маємо надію, буде ініціатива на боці України, і тоді Україна з підтримкою західних країн і також деяких країн з так званого Глобального півдня зможе тиснути на Росію, щоб Росія сила за стіл переговорив.
Але там не буде компромісів, тобто не можна дати Росії отримати користь від цієї незаконної анексії і від незаконної агресії проти України. Тобто для нас це повне відновлення кордонів з 91-го року, це є і остаточна мета.
– Це зрозуміло. Чому ви вважаєте, що Росія може бути зацікавлена в перемовинах, яка б ситуація не була на полі бою? Є багато аналітиків, які кажуть, що для Росії немає сенсу йти на перемовини, якщо вона втрачає окуповані території. І який сенс тоді Україні зупинятися? Ну і який сенс Росії в принципі щось фіксувати?
– Звісно, російське керівництво і російське суспільство якби хотіли піти на переговори, то на їхніх умовах. І це для нас, для західних країн, не можна прийняти. Позиція наша така, що Росію треба змусити до цих переговорів, щоб їм показати, що вони не будуть успішні. І щоб вони самі не почали втрачати ще більше ресурсів, не кажучи вже про людські життя, то їм дійсно краще зберегти те, що мають. І вони мусять піти на ці поступки.
Ми хочемо повернути цю ситуацію до рамок міжнародного права
Ми хочемо повернути цю ситуацію до рамок міжнародного права. Там, де ми були ще навіть до 2013 року. І це так само стосується і Грузії, і інших так званих заморожених конфліктів. Ми хочемо змусити Росію, щоб сіла за стіл переговорів і почала виконувати всі ці свої міжнародні зобов'язання, які вона підписала, щоб перестала порушувати міжнародне право.
Звісно, росіяни зараз вважають, що перевага на їхньому боці. Але це є, скажімо, ситуативним моментом.
– Якщо говорити про цей ситуативний момент, я хочу навести висловлювання очільника військової розвідки України Кирила Буданова, який нещодавно сказав, що Північна Корея може задовольнити усі потреби Росії у боєприпасах. І ми знаємо, що виробництво боєприпасів у самій Росії вже на таких серйозних рейках. А водночас ми бачимо, що вже країни ЄС самі сумніваються в тому, що зможуть виконувати своє зобов'язання з надання боєприпасів Україні. І тут ще хочеться згадати те, що ми бачимо докази того, що Росія все ж обходить санкції і через треті країни має можливість купляти необхідну електроніку для свого озброєння. Про що все це свідчить? Чи не виглядає так, що Росія вже готова воювати довго, воювати роками, а ЄС допомагати роками Україні не може?
– Тут треба дійсно визнати з рукою на серці, що Захід не був готовий до цього, взагалі не розраховував на те, що Росія може піти на таку агресію, на таку повномасштабну. І Росія до цього готувалася давно.
І зараз ми бачимо, в країнах Європи починається виробництво і амуніції, і певного військового обладнання. Але цей процес триває.
На Заході була така віра, що вже не буде жодної великої війни
Тобто, щоб його запустити, це навіть часто не місяці потрібні, а іноді роки. Зараз, якщо, наприклад, наш уряд замовляє амуніцію для України, то вона буде виготовлена в наступному році.
На Заході була така віра, що вже не буде жодної великої війни. І скорочувалися видатки на військо, на оборонну здатність. І росіяни про це знали. І вони цим скористалися. Але тут є різні часові рамки. Росія думає, що зможе в цих стислих рамках, за час, який в них ще є, хоче встигнути максимально цим скористатися.
Але з часом країни ЄС, країни НАТО, західні союзники України зможуть, так як це було в 80-х роках під час Холодної війни, перемогти Росію в цих змаганнях.
– Відстаючи зараз, все ж наздогнати і перегнати?
– Так. Бо, наприклад, економіка Росії, її валовий продукт дорівнює валовому продукту тільки однієї Іспанії. Тобто, російська економіка не є аж такою великою.
Економічно країни Заходу в рази перевищують потенціал Росії.
Ми бачимо, що економічно країни Заходу в рази перевищують потенціал Росії. Тобто, ми маємо цей потенціал, і зараз я бачу це як позитив, що є бажання цей потенціал використати.
Вже, я думаю, ніхто в західних країнах не має жодних іллюзій щодо того, що хоче Росія, чого хоче Путін досягнути.
– Ну справді, ми побачили це, власне, і у змінні риторики очільників провідних економік Європейського Союзу, пана Макрона, пана Шольца. Це дійсно видно.
Я хочу поговорити також і про такий політичний аспект підтримки України. 29 січня українськими соціальними мережами прокотилась хвиля чуток про можливу відставку, зняття з посади головкома Валерія Залужного. Ну і судячи з того, як про це пишуть і українські, і західні медіа, складається враження, що такі думки в Офісі Президента справді є. І вони вже тривають певний час. Якщо відставка Залужного все ж відбудеться в якийсь із перспектив, як на це можуть відреагувати в європейських столицях?
– Я би тут почав з того, що ми повністю маємо довіру до демократичних процесів і рішень, які приймаються в Україні. І це велика різниця між Росією і Україною. Тобто ми бачимо, що в Україні є цей суспільний контроль над владою, що влада зважає на те, що думають громадяни. І це не наше завдання коментувати ці персональні рішення українського уряду. Це суверена держава, країна. Так само, як з боку України ніхто не коментує зміни, скажімо, в чеських політичних колах.
– Але тут, власне, йдеться не стільки про персоналії, скільки про сам факт зміни головкома під час повномасштабної війни, і як це може вплинути на розгортання подій.
– Знову це таке вже, перепрошую, це більш таке питання для аналітиків, якихось експертів. Ми працюємо з тими фактами, з цими людьми, які зараз представляють Україну. Тобто для нас це не буде теоретично...
Це є рішення за Україною. І українська влада, українське суспільство краще має знати, чи такі рішення потрібні чи ні. Ми не будемо сприяти чи втручатися в ці процеси.
– Зрозуміло. Тобто західні партнери України продовжать її підтримувати і працювати з тими людьми, хто стоїть на чолі.
Нещодавно кандидатка в кандидати в президенти США Нікі Гейлі сказала в межах своєї передвиборної кампанії, що вона особисто не хотіла би, щоб її онуки йшли воювати з Росією, тому необхідно, щоб США надали допомогу Україні вже зараз. Чи це взагалі справедливий такий погляд на допомогу Україні, що дійсно, чим швидше і ефективніше зараз згуртується Захід, тим меншою кров'ю і ціною це може обійтися, зокрема і Заходу?
– І так само Україні. Дійсно, є зараз така основна думка, позиція між західними країнами. Ми зрозуміли, що Росія не зупиниться на самій Україні, якщо, не дай Боже, їм пощастить.
Найменша ціна зупинити Росію, це дійсно зараз її перемогти, або її витиснути з України
І тому ми розуміємо, що наступні тоді в черзі будуть наші союзники, або ми, саме наші країни. І ми не хочемо, щоб російська агресія почала поширюватися по Європі або по світі.
Ми також бачимо, які є союзники у Росії: Іран, Північна Корея, чи інші країни. І тому ми бачимо, що найменша ціна зупинити Росію, це дійсно зараз її перемогти, або її витиснути з України, щоб Україна перемогла в цьому протистоянні. Це найбільш оптимальний і, можна сказати, найбільш дешевий варіант. І в тому числі, якщо це перерахувати на людські життя, ми збережемо набагато більше людських життів і також військовослужбовців ЗСУ, якщо буде Україні надана максимальна допомога.
– Але складається враження, що далеко не всі на Заході це чи то усвідомлюють, чи то хочуть в це вірити. Ситуація в США є одним з найяскрівіших прикладів, мабуть. Але і в Європі ми чуємо, навіть не від самих політиків, в соціальних опитуваннях, те, що кажуть громадяни цих країн, не всі це усвідомлюють.
– Так. Я би сказав, що на рівні політичних еліт ця свідомість зараз набагато вища, ніж на рівні суспільства. Оскільки ми відкриті демократичні країни, на рівні суспільства, на жаль, діють різні політичні сили, які підживлюють такий наратив, що з Росією треба примиритися, що ця війна для нас багато коштує, і тому краще зараз шукати якогось там переговорного врегулювання. І тому на рівні суспільства є дійсно певна кількість людей, яка вважає, що зараз продовжувати допомогу Україні це не корисно, або це погано.
Але важливий рівень політичних еліт, і це завдання політичних еліт – пояснювати своїм громадянам, що ми маємо два варіанти: або переможемо Росію зараз, або потім ми самі будемо ще в рази збільшувати видатки на озброєння. І це означає, що в нас буде менше грошей на соціальні виплати, на пенсії, на заробітні плати держслужбовців. І тоді ми вже будемо протистояти напряму Росії. Це треба людям пояснювати.
– Ми бачимо просто, що є, якщо можна так сказати, такий тренд зростання риторики проти допомоги Україні. От я перерахую, це Угорщина, це Словаччина. Ми бачимо зростання популярності політичних сил, які це кажуть, в Чехії, у Франції, у Німеччині. Тобто, чи справді є такий тренд? Як ви гадаєте, чим це може завершитися? Чи не опинимося ми в ситуації за п'ять років, через електоральний цикл, коли єдність Заходу, єдність ЄС буде вже не такою, як вона є зараз?
– Дійсно, ця небезпека є, вона дуже реальна, і ми це також бачили в Голландії на виборах. І тут знову Росія це використовує і сприяє цьому. Не треба, звичайно, за всім бачити руку Москви, але вони цим користуються. І, на жаль, знаходять багато політичних сил, політичних представників, які грають ось в цю гру.
Так звана «втома від України». І знову я підкреслюю, якщо хтось і може бути втомлений, то це тільки українці.
Це дійсно дуже небезпечно, і тому ми мусимо максимально конкретно, максимально реалістично це пояснювати всім нашим громадянам. І я тут дуже радий, що наш уряд і мої колеги в інших міністерствах, ми максимально намагаємося людям роз'яснити.
І теж є тут такий момент, так звана «втома від України». І знову я підкреслюю, якщо хтось і може бути втомлений, то це тільки українці. Бо для нас тут нема таких моментів, які б нас втомлювали. Але коли люди постійно чують в ЗМІ, вже звикли до того, що щоденно надходять новини з України про чергову російську атаку, то вони психологічно втомлені. І на цьому грають оці екстремістські, популістські сили, які кажуть: «ми це можемо зупинити протягом пари днів, якщо домовимося з президентом Путіним».
Знову ж, на рівні політичних еліт вже є розуміння, що з Путіним, з Москвою, з Кремлем нема про що говорити.
– Але ці еліти можуть змінитися.
– Можуть змінитися, так. І це є велика різниця між демократичними країнами і авторитарними. Ми ж бачимо, що з боку цих авторитарних країн, є постійні лідери, чи то у Китаї, Ірані, Росії, Білорусі, Північній Кореї. Там нема виборів, там нема жодного відображення інтересів суспільства з боку політичних еліт.
Так, це є наша слабка сторона. Так, є моменти такі, коли були вибори були в певних країнах ЄС, коли приходять до влади або набирають силу рухи, які не сприймають це так реалістично.
Але, наприклад, Чехія намагається і буде далі намагатися говорити як зі словацькими, так і з угорськими колегами, показувати на дуже конкретних прикладах, наскільки це небезпечно мати Росію поблизу нас. Бо у нас всіх є певний історичний досвід, включаючи Угорщину. І будемо намагатися їх переконати. Це питання аргументів і питання зрозумілості цих аргументів. На жаль, живемо в часи, коли люди хочуть часто почути біле або чорне пояснення. Тобто, якісь там більш глибинний аналіз, пояснення часто непереконливі, на жаль.
– Але не в останню чергу на формування уявлення про те, що відбувається в Україні, про війну в Україні, вплинули західні медіа та інституції, які використовують певну термінологію. Наприклад, вони довгий час уникали називати війну Росії в Україні війною. Власне, говорили про «українську кризу», про «сепаратистів», про «контрольовані Росією групи», про «повстанців» і так далі. Як ви гадаєте, чи впродовж десяти років, як ця термінологія у поважних виданнях в тому числі, вплинула на сприйняття війни, і на плани самого Кремля? Чи це не розв'язало їм руки?
– Щодо самої термінології, то я сам маю особистий досвід з 2014 року, коли з'явилися так звані «сепаратисти», яких ми тоді в представництві [ЄС в Україні] відразу називали людьми, які займаються терористичною діяльністю, використовували терористичні методи. Нам казали, що так не можна писати, що це є «повстанці», певні «сепаратисти», «політичні сили підтримуванні Росією».
Зараз ці самі колеги вже пишуть або говорять про те, що це є терористичні атаки на Україну. Західні ЗМІ, німецькі ЗМІ в першу чергу, пишуть про терористичні методи ведення війни проти цивільного населення. І там є багато порівнянь з тим, що робила нацистська Німеччина під час Другої світової війни.
Тобто цей наратив дуже суттєво змінився. На жаль, це зайняло певний час, тобто не можна було відразу використовувати ці назви, ці терміни, і через це був втрачений час.
Але дуже добре, що підхід, в першу чергу ЗМІ до цього змінився, бо ЗМІ формують суспільну думку, і політичні еліти намагаються цю політичну думку, волю суспільства відображати.
Тобто зараз є дуже несприятлива атмосфера для того, що Росія робить. І вони втратили довіру, втратили обличчя, і втратили шанс ще більше якось дурити політичні еліти і ЗМІ, тролити або використовувати їхню наївність. Це вже в минулому.
– А якщо уявити, що від початку медіа говорили би про війну в Україні так, як говорять про неї зараз?
– На мою думку, і це моя така спекуляція, це би прискорило всі ці процеси допомоги, надання різних пакетів допомоги Україні, надання летальної зброї, смертельної зброї Україні вже в самому початку.
Україні це вартує просто неймовірних втрат: і людських, і матеріальних
І це просто зміцнило би Україну набагато більше, ніж це було зроблено. Це є певний урок, lesson learned (з англ. «вивчений урок») для Заходу.
І знову ж, тут треба пам'ятати, це може прозвучати некрасиво, але у вимірі ціни, матеріальних цінностей, нам це не коштувало б так багато. Україні це вартує просто неймовірних втрат: і людських, і матеріальних. І це також нас зобов'язує не підвести Україну. І тут я впевнено можу сказати, що ця точка неповернення вже пройдена.
– А чи справедливо сказати, що і в Росії, зокрема, якби термінологія була інша в медіа, в інституціях, тій же ООН, тій же Amnesty International, то і в Росії би якось обережніше будували свої амбітні плани?
– Я думаю, так. Бо до сих пір російське керівництво намагається уникати терміну «війна», щоб не налякати людей, хоча вже в їхньому інформаційному просторі вже практично всі говорять часто про війну. Але росіяни також не хочуть гинути.
Якщо це якась «спеціальна операція» з їхньої точки зору, то воно ніби не стосується самих людей. А зараз, коли війна їх зачіпає, то, звісно, починають думати по-іншому. Починають думати, що самі можуть щось втратити.
Ми ж бачимо, коли були, так звані прильоти по Бєлгороду чи по інших російських містах, по Санкт-Петербургу, це відразу змінює сприйняття місцевого населення. І я думаю, це дуже правильно, щоб росіяни усвідомили, що це є війна, яку вони розв'язали проти іншої країни, і що вони можуть від цього потерпати. Бо тоді спрацює їх психіка, і це буде такий стримуючий фактор для їхнього керівництва, яке боїться, щоб антивоєнні настрої не вийшли з-під контролю.
Дуже правильно, щоб росіяни усвідомили, що це є війна, яку вони розв'язали проти іншої країни, і що вони можуть від цього потерпати
Бо це була б смертельна небезпека для режиму в Кремлі, бо на відміну від нас, там нема виборів. У нас подібні думки потім змінюють політичну сцену через вибори. Там – ні. Там може бути потім дуже швидкий процес політичних протестів або суспільних протестів, які там час від часу навіть сколихають зараз. І не в самій Москві, але в російських регіонах.
– А якщо справді говорити про силу імовірного протесту в Росії, чи вона є достатньою, щоб вона справді вплинула?
– Російський режим подбав про те, щоб максимально знищити громадянське суспільство, знищити різні громадські організації, знищити незалежні ЗМІ. І в будь-якому разі, коли з'являється якась активна людина, якась активна сила, вона відразу підпадає під цей прес, і відразу починається репресія проти цих людей.
Я недавно говорив з колегою, журналістом, який тут працював в Чехословаччині в 80-х роках. Він каже, росіяни зараз бояться з ним говорити так само, як чехи і словаки боялися з ним говорити тут в 80-х роках. І через пару років ми ж мали тут величезні протести, бо люди не говорили про свої настрої, про свої погляди.
Але потім, як настав цей момент, була така іскра, яка це все запалила, то люди піднялися. Тому я би не виключав також схожий процес в Росії. Може, на кухні росіяни говорити про інші речі, ніж говорять в публічному просторі. Або не говорять.
– Будемо за цим теж спостерігати. Поговорімо про євроінтеграцію України. Ви, власне, є одним з найбільш компетентних людей в Чехії як спецпосланець МЗС Чехії з питань Східного партнерства. Ми знаємо, що вже почалася процедура скринінгу українського законодавства. Які у вас очікування, які будуть висновки?
– Наша позиція така, що скринінг, ми відразу хотіли, щоб почався якнайшвидше, щоб не втрачати час. Друге, ми хочемо, щоб Європейська комісія оприлюднила оцінку прогресу цих реформ, цих умов, які Україна мала виконати до березня. І тут з таким обережним оптимізмом ми думаємо, що оцінка повинна бути позитивною.
Очікуємо, що відразу Європейська рада дасть добро і затвердить так звані переговорні рамки
Бо дійсно Україна, українська влада, український парламент прийняв з цих чотирьох пунктів практично всі закони, які треба було прийняти. І якщо буде позитивна оцінка, то тоді очікуємо, що відразу Європейська рада дасть добро і затвердить так звані переговорні рамки.
І це означає, що ми можемо ще за часів сьогоднішнього Бельгійського головування, яке закінчується в червні, можемо мати міжурядову конференцію, де будуть формально відкриті переговори. Тобто це є для нас такий, як би сказав, найбільш бажаний сценарій. І такий самий сценарій ми хочемо застосувати до Молдови. Ми хочемо, щоб обі дві країни йшли разом.
– А Грузія?
– А Грузія має виконати 12 пунктів, які потрібні до того, щоб отримати статус кандидата на членство. Тобто Грузія відстає. І в Грузії також зараз повинні бути парламентські вибори. І побачимо, як буде проходити виборча кампанія.
Там деякі політичні вимоги є, чи то судова реформа, чи то конкурентність політичного середовища – будемо дивитися, наскільки вони будуть виконані. Тобто там оцінка буде окрема від України і Молдови. Для нас основний пріоритет – це просування євроінтеграційних прагнень і амбіцій України і Молдови.
– Як впливають на це останні події, останні новини про тиск на журналістів, про які багато хто каже, що вже в Україні забули про такі методи? Востаннє вони були за президента Януковича. І останні події з обшуками в компанії Concorde Capital. Якщо навіть не говорити про самі звинувачення, процедура цих обшуків була недостатньо цивілізованою. Як таке тло впливає?
– Звісно, воно впливає, бо перший блок питань, про які почнуться переговори, називається «фундаментальні права, демократичні права і демократичні цінності».
І всі ось такі моменти, коли дійсно проти ЗМІ, проти журналістів застосовуються якісь такі репресивні або незаконні методи, то воно потім дійсно буде під мікроскопом Європейської комісії і країн-членів ЄС, бо це все суперечить принципу правової держави.
Свобода ЗМІ є інтегральною частиною цього діалогу
І ми це бачимо навіть всередині ЄС. Ми ж мали провадження проти Угорщини і проти Польщі. Зараз, якщо будуть схожі процеси починатися в Словаччині, то вже Європейська комісія сказала, що таким самим чином може почати процедури моніторингу ситуації в Словаччині. Так що тут ЄС звісно буде і завжди на це звертав увагу.
Такі моменти, як незаконне стеження за журналістами, або коли доходило навіть до побиттів, то завжди воно впливало дуже негативно.
ЄС має також з Україною так званий діалог щодо прав людини. І свобода ЗМІ є інтегральною частиною цього діалогу. Отже, якщо будуть такі випадки, то Україна ніби забиває автогол. Цим відразу скористаються ці сили і в ЄС, які не бажають, щоб Україна увійшла.
– І щодо яких такі провадження теж можуть бути.
– Так, або мають схожі проблеми. Тобто тут моя порада Україні така: бути максимально таким учнем, який все робить на 100%. Щоб не доходило до таких випадків, щоб випадки корупції розслідувалися, щоб були судові вироки, справедливі судові вироки щодо корупціонерів, щоб суди працювали так, як мають працювати, щоб відбулась судова реформа. Якщо почнуться якісь негативні кроки назад, то ЄС на це буде звертати увагу.
– Насамкінець хочу встигнути запитати про гарантії безпеки для України. І якщо говорити реалістично, гарантії безпеки – це вступ України до НАТО. Це ті гарантії, які жодні інші запевнення не зможуть перевершити. Буде ювілейний саміт НАТО в Вашингтоні вже влітку. Які у вас очікування від нього?
– Це буде рішення, яке ухвалює 31 країна. Позиція Чехії така, що для нас, навіть в центральній Європі, гарантією нашої безпеки було б членство України в НАТО. Це нам забезпечить спокій, передбачуваність на майбутні роки, що не буде такої великої загрози зі Сходу. Тобто наша позиція така, що ми тут дійсно є адвокатом України, щоб Україна увійшла в НАТО.
Україні потрібні ось такі гарантії, що навпаки це посилить безпеку Європи
Звісно, є інші країни, великі країни в НАТО, які мають іншу думку. І ми намагаємося з ними вести переговори.
Матимемо також, наприклад, чесько-американський діалог Чехія-США, стратегічний діалог, де будемо максимально наполегливо просувати цей аргумент, що Україні потрібні ось такі гарантії, що навпаки це посилить безпеку Європи, це не ослабить безпеку, як Росія намагається це показати. Тож це рішення буде ухвалене консенсусом, тобто всі країни мають бути за, і зараз складно передбачити, як ставлення певних країн будуть змінюватися.
– Дозвольте таке політологічне питання. Чи варто було би президенту США Джо Байдену, враховуючи, що в нього буде і вже триває дуже важка передвиборча кампанія, зробити ось цей політичний крок і влітку все ж таки запросити Україну до НАТО? Бо ми всі знаємо, яка вага голосу США в НАТО.
– Так само, як ми не радимо Україні, що робити з власними рішеннями, так само ми не будемо говорити за американських представників. Це питання до американських громадян, американської суспільної думки, до медіа, як вони це будуть вирішувати. Ми тут відповідаємо самі за себе, за Чехію, так що я би не хотів спекулювати, як би це вплинуло.
Я дуже розраховую на те, що як мінімум чеський досвід, чеське знання регіону буде тим, до чого будуть прислухатися наші партнери не тільки зі США, але також з Німеччини
Звісно, маємо власні думки про це, але це суверена країна, і ми думаємо, в таких наших розмовах політичних на рівні МЗС, звісно, ми будемо озвучувати нашу позицію. І я думаю, вона зрозуміла. І тут я дуже розраховую на те, що як мінімум чеський досвід, чеське знання регіону буде тим, до чого будуть прислухатися наші партнери не тільки зі США, але також з Німеччини.
Щоб ми могли формувати їхню позицію, щоб ми могли ще більш активно, і до речі, це частина мого завдання, на рівні ЄС знаходити такий спільний консенсус, який найближчий до наших інтересів.
І знову дивлюся на це з таким малим оптимізмом, я бачу, що партнери з Нідерландів, з Данії, з Німеччини зараз дуже зацікавлені в тому, що ми говоримо, і прислухаються до нашої позиції.
Форум