(Рубрика «Точка зору»)
В українській народній казці, яка розповідає про битву Героя зі Змієм, у сотні разів могутніший звір глузливо запитує:
– Ну що, битися чи миритися?
– Битися! – без вагань відповідає Герой і перемагає.
Так само відповіли днями, після розгрому російських сил на Харківщині, вищі українські керівники – президент, міністр оборони, головнокомандуючий ЗСУ – на єзуїтські заклики Кремля до «мирних переговорів».
Але, на відміну від казки, московський змій не просто могутніший, за ним – ціле зміїне кубло, а ще чимало змієнят та співчуваючих по усьому широкому світі.
Відповідь – «Битися!» – єдино вірна. Зі Зміями й змієнятами миритися не можна. Доведено практикою.
Офіційний Берлін погодився на Північний потік І (перше змієня), а далі ще й Північний потік ІІ (друге змієня) і, якби не смілий опір Героя, сьогодні вони б вже його проковтнули.
Битися треба ще й тому, що у кублі виростають ще зліші, ще отруйніші Змії, які тільки й чекають, коли зсохнеться старий, щоб самим пити людську кров «от Москвы до самых до окраин».
Але коли здолаєш Змія, то зруйнуєш і кубло.
«Військова здобич»: захоплена ЗСУ російська техніка (фотосвідчення)
Поки булава залегка, треба важчу
Спостерігачі та співчуваючі, у теперішній українській реальності, це світове співтовариство та країни Євроатлантики зокрема, відіграють у перемозі над Змієм і змійством непересічну роль.
Згадаймо: казковий Герой йде перед битвою до Коваля, щоб той виготовив якісну зброю-булаву, і лише після численних переробок приймає замовлення. Так само лише після багатьох кровопролитних днів і тижнів почали передавати Україні зброю, і лише після місяців – таку, якої боїться Змій.
Проблема, однак, у тому, що кремлівський Змій значно лютіший і дужчий, ніж казковий, а подарована співчуваючими булава все ще залегка для багатоголового московського агресора.
Є сумніви, чи за обіцянками політиків з Вашингтону, Берліну, Риму, Токіо є готовність повномасштабно допомогти Києву?
Чи не дезертирують вони під натиском російської пропаганди, власних проплачених змієнят, популістського натовпу в холодну безгазову зиму?
Та, власне далекий Змій може бути корисним багатьом: з одними поділиться награбованим (банкам і корпораціям), іншим дасть трохи вогню з пащеки для зігріву (Белраду і Будапешту).
Німецькі рітейлери, грецькі перевізники, японські автовиробники, індійські трейдери далі співпрацюють з нападником. Дивись, і відчужаться від Героя-одинака.
Сміливість Героя, а він – це український народ, 84% якого проти територіальних поступок в обмін на «мир», а 91,5% впевнені, що Україна переможе у війні, не вирішить проблему без більшої вправності і рішучості євроатлантичного Коваля і без доброзичливості решти широкого світу.
Немало таких, хто і далі впевнений у безсмерті Змія, і обережно вичікує. Отже перед тим, як завдати нового (Херсонського?) удару по агресорові, Герой має знайти для світу нову віру, нове слово, нову наснагу.
Тоді наступні удари – Луганський, Донецький, Кримський – прийдуть швидше і доб’ють гадину.
Потрібний заклик від усіх українців
Кажуть: українці мають мільйони родичів та знайомих в Росії, хай звертаються до них аби допомагали припинити агресію, зупинити війну. Звичайно, і це треба! Та чи проникнуть їхні заклики у зміїне царство?
А чи насправді не краще, щоб українці, кілька мільйонів яких виїхали за кордони як біженці, десятки тисяч як студенти, мільйони як діаспора, зуміли звернутися до влад і громадян усіх країн підтримати Героя?
Може краще, щоб ті понад тридцять мільйонів, які воюють, збирають врожай, вчать дітей, лікують поранених тут, в Україні, голосніше, і частіше, і згуртованіше вимагали улити Героєві нові сили?
Не лише голос Президента має лунати там в парламентах, на форумах і в ефірах. Потрібна луна й від наших голосів.
Героїчні Збройні сили України здивували світ мужністю і винахідливістю. Українці у Батьківщині і за її межами мають гідно відгукнутися, здивувати світ єдністю і вірою в перемогу. Зараз.
Поки Змій не оговтався.
Андрій Веселовський – український дипломат, експредставник України при ЄС
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції.
