(Рубрика «Точка зору»)
Заочний вирок українського суду російському пропагандисту Антону Красовському (5 років ув'язнення) можна назвати вироком для усієї російської довоєнної та воєнної пропаганди. Люди, які називають себе журналістами та професіоналами, які з'являються перед глядачами у сучасних студіях із кращим обладнанням та спецефектами, поводяться навіть не як посланці з далекого минулого, а як люті хижаки із страшної вовчої зграї.
Від співпраці з Антоном Красовським відмовилися навіть його власні колеги, такі ж брехуни та пропагандисти. А чому? Тому що пропагандист не просто перейшов «червоні лінії» російської брехні, а й у своїй старанності розкрив справжні наміри Кремля.
Російські окупанти вбивають навіть дитячих письменників
Можуть сказати, що я перебільшую. Що російське керівництво зовсім не хоче топити українських дітей. Хоча які вже перебільшення після Бучі та Ізюму! Які перебільшення, коли російські окупанти вбивають навіть дитячих письменників!
Але я зовсім не збираюся сприймати російські наміри буквально. Та й сам Красовський, коли закликав топити українських дітей, певно, вважав, що це не заклик до вбивства, а така гарна метафора – з погляду російської пропаганди, зрозуміло.
Нічого нового у підході Москви
Але що незаперечно, так це прагнення російського керівництва «очистити» територію України від «нелояльного» населення. Простіше кажучи – від українців. І від українських дітей, зрозуміло, також.
Голодомор-геноцид – це теж була «зачистка» території, прагнення домогтися зміни етнічного балансу
Нічого нового у такому підході Москви до «територіального питання», між іншим, немає. Голодомор-геноцид – це теж була «зачистка» території, прагнення домогтися зміни етнічного балансу в сільській місцевості, назавжди залякати людей та змусити їх відмовитися навіть від думки про непокору комуністичному режиму.
Виселення народів Радянського Союзу під час Другої світової війни – акт, ящо вкотре зближує політику Йосипа Сталіна з підходами Адольфа Гітлера, який нагадує нам, що методи Радянського Союзу практично нічим не відрізнялися від методів Рейху.
Імперія залишалася імперією завжди – і за царів, і за Сталіна, і за Хрущова, і за Путіна
Такою самою злочинною виглядає і вибірковість при вирішенні питань про повернення народів. Якщо більшій частині репресованих народів дозволили повернутися до місць історичного проживання на тлі викриття злочинів сталінізму, так кримські татари, наприклад, отримали таку можливість лише наприкінці існування Радянського Союзу, а німці Поволжя взагалі ніколи. І ми повинні розуміти, чому – щоб не порушувати «гармонійного» заселення територій, на яких мешкали вигнані народи, російським населенням. Імперія залишалася імперією завжди – і за царів, і за Сталіна, і за Хрущова, і за Путіна.
Вирок історії
Коли після масштабного вторгнення Росії до України стало зрозуміло, що бліцкриг, який російський президент сприймав як неминучу перемогу над Україною, провалився, у хід пішли інші методи «впливу» на населення, яке відмовилося зустрічати окупантів з квітами та чинило опір самій ідеї окупації українських земель.
Російська агресія проти України приречена на поразку
Буча, Ізюм, Маріуполь – це не просто акти агресії, це ще й акти залякування людей, які мають призвести до їхньої масової втечі за межі небезпечних регіонів і далі – за межі України. І Антон Красовський з його людиноненависницькими закликами теж є частиною цієї політики залякування.
А ще спроби знищити українську критичну інфраструктуру та занурити країну в морок. А ще постійні заяви, що всі «цілі спецоперації» будуть рано чи пізно досягнуті. Все це – ланки одного ланцюга. Путіну, Шойгу, Пригожину, Красовському потрібна лише одна Україна. Україна без українців. Україна без свідомих людей.
Вирок таким як Красовський – не просто вирок українського суду. Це вирок історії
Російська агресія проти України приречена на поразку саме тому, що її організатори не залишають людям жодного іншого вибору, крім необхідності захищатись, крім необхідності захистити своїх дітей від мракобісів. Саме тому вирок таким як Красовський – це не просто вирок українського суду.
Це вирок історії.
Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода і Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
