Україна має виробляти значно більше зброї та боєприпасів самотужки – такі заяви лунають все частіше. Про це говорять і представники військово-політичного керівництва України, і партнери на Заході. Про це вже багато років, особливо після початку російської агресії у 2014-му, говорять військові та експерти. Зараз головних аргументів два: Україна стане менш залежною від допомоги з-за кордону і отримає більше свободи у своїх діях на фронті.
Створення і масштабування власних зразків озброєння тут є критично важливим напрямком, кажуть фахівці. І їх, які вже довели свою ефективність, чимало. Одна з таких українських розробок – ракетний комплекс «Вільха». Що являє собою цей комплекс та на що здатний – розбирались журналісти Російської служби Радіо Свобода.
«Вільха» до великої війни: «не є пріоритетом»
Згідно з відкритими джерелами, розробка «Вільхи» розпочалася невдовзі після анексії Криму Росією на тлі війни на сході України. Єдиним типом далекобійних керованих ракет, якими мала на той момент Україна, були застарілі – ще радянського виробництва – «Точки-У».
Спроби створити альтернативну систему велися ще з 1994 року, і на початок 2010-х дніпровське КБ «Південне» активно працювало над ракетним комплексом «Сапсан». Проєкт був заморожений через неефективну витрату коштів, але, за деякими даними, надихнув на розробку «Вільхи», яка була довірена вже іншому КБ, київському «Луч».
Читайте також: Битва за Донбас: як змінилась лінія фронту за 2023 рік – мапа
Офіційно про роботу над «Вільхою» вперше розповів на початку 2016 року чинний тоді президент України Петро Порошенко. Порошенко зажадав закінчити роботу над комплексом у найкоротші терміни, і вже у березні того ж року нову ракету вперше випробували.
За два роки комплекс був прийнятий на озброєння ЗСУ, а наприкінці 2018 року почалося масове виробництво ракет для цієї системи. У листопаді 2019 року українська армія отримала першу сотню ракет для «Вільхи», а у березні 2020 року – ще 28 одиниць.
Виробники «Вільхи» кілька разів стикалися із недостатнім фінансуванням. 2020 року ракети «Вільха» не потрапили до списку чергового Державного оборонного замовлення (ДОЗ). У листопаді 2020 року тодішній головнокомандувач ЗСУ Руслан Хомчак заявив, що «Вільха» «не є пріоритетом для Збройних сил через інші першочергові потреби та нестачу фінансування». Він додав, що Генштабу «доводиться обирати лише найнеобхідніше для військ».
«Коли ДОЗ розроблявся і вийшов на інші рівні затвердження, почалися питання: «А чого ви «Вільху» не купуєте?» Відповідаю: у мене 98 ракет «Вільха» лежить на складах, і я їх сьогодні на війні не застосовую. А я вам написав те, що мені сьогодні потрібно на війні, де гинуть люди, ось це дайте в першу чергу. Потім – давайте «Вільху», – пояснив Хомчак.
Випробування ракети «Вільха» в 2016 році:
27 листопада того ж 2020 року стало відомо, що підприємство «Артем», яке є одним із ключових виробників ракетного озброєння України та безпосередньо бере участь у виробництві систем «Нептун» та «Вільха», перевело близько 70% працівників на одноденний робочий тиждень через нестачу замовлень по ДОЗу.
Через два дні Міноборони України збільшило фінансування підприємства «Артем» на наступний рік і заявило про «стурбованість скороченням роботи підприємства. Фінансові проблеми мали й інші підприємства, які працювали над «Вільхою», наприклад, Павлоградський хімічний завод, який виготовляв паливо для «Вільхи».
Проблеми з фінансуванням призвели до того, що до початку повномасштабного російського вторгнення Україна мала порівняно невеликий запас сучасних ракет – судячи з відкритих даних, загалом близько сотні одиниць «Вільхи».
Суміш «Смерчу» та Patriot
«Вільха» бере початок від радянської реактивної системи залпового вогню «Смерч», яка спочатку створювалася для стрільби некерованими реактивними снарядами. Її найближчий сучасний російський аналог – РСЗВ «Торнадо-С», створена на базі того ж «Смерчу»: заявлена дальність і точність ракет цієї системи та модернізованого варіанта «Вільхи» майже збігаються.
У різних українських джерелах «Вільху» називають і РСЗВ, і ракетним комплексом, але насправді це просто питання визначень. Термінологія, що протиставляє керовану ракету і реактивний снаряд, створювалася в часи, коли сконструювати керований снаряд було технологічно неможливо через громіздкість системи управління, і некерована ракета та реактивний снаряд ставали синонімами.
Пускова установка «Вільхи», як і у «Смерчу», і «Торнадо-С», має 12 напрямних для ракет. Кожна ракета важить від 900 до 1000 кілограмів (вага бойової частини – від 170 до 250 кілограмів) і має заявлену дальність польоту від 70 до 130 кілометрів – залежно від модифікації.
Головною відмінністю ракет «Вільха» є нетиповий для систем цього класу спосіб управління. Ракета керована і на початковому, і на кінцевому відрізках траєкторії польоту. На кінцевому відрізку за керування відповідають аеродинамічні керма, а на початковому – пояс з 90 імпульсних газодинамічних двигунів, розташований у передній частині «Вільхи» (наприклад, у «Торнадо-С» таких двигунів немає, ракета керується аеродинамічними кермами і на початку, і в кінці польоту).
Експерт з ракетних технологій та науковий співробітник докторантури університету Осло Фабіан Гоффман розповів Радіо Свобода, що ці імпульсні двигуни на початковому етапі польоту стабілізують ракету і направляють її в потрібному напрямку, не даючи їй зійти з курсу під час розгону.
Гоффман вважає, що така система не гарантує підвищення точності, але зазначає, що імпульсні двигуни дозволяють коригувати траєкторію польоту швидше, ніж за допомогою аеродинамічних керм. Саме тому такий спосіб управління використовується в деяких типах ракет ППО, наприклад, у комплексі Patriot.
Можливо, імпульсні двигуни були використані у «Вільсі» через її низьку стартову швидкість під час запуску: 30 метрів за секунду. Цього недостатньо для управління ракетою за допомогою аеродинамічних рулів.
Яка точність «Вільхи»?
«Українська армія нарешті отримає високоточну зброю, яка значно підвищить ефективність дій підрозділів Збройних сил України. Це важливо і тому, що ракета «Вільха» зібрана повністю з українських комплектуючих. Нам ніхто не може перешкодити виробляти цю високоточну зброю. Можу сказати одну конкретну цифру: ракета «Вільха» у 10 разів точніша і, відповідно, у 10 разів ефективніша за старі системи залпового вогню, які перебували на озброєнні ще з часів Радянського Союзу», – заявив Петро Порошенко одразу після тестових пусків «Вільхи» у квітні 2018 року.
Випробування тоді були визнані загалом успішними, але якої саме було досягнуто точності під час стрільбі по мішенях, не повідомлялося.
У «Вільхи» є дві системи наведення – інерційна та супутникова (на основі GPS), і це, за словами Фабіана Гоффмана, стандартний набір для більшості сучасних ракет, його використовують як радянсько-російські ракети «Іскандер» та російські «Торнадо-С», так і американські GMLRS та ATACMS. При цьому Гоффман припускає, що на сьогодні «Вільха» у точності поступається американським GMLRS, але не виключає, що показники «Вільхи» можуть бути покращені в майбутньому.
Стверджується, що під час одного з тестових пусків у 2017 році всі ракети вразили цілі на відстані 70 кілометрів з відхиленням не більше 15 метрів. На випробуваннях у 2019 році модернізованої версії ракети «Вільха-М» (про неї – в наступному розділі) кругове імовірне відхилення (КІО, радіус, в який з ймовірністю 50% впаде ракета) у разі стрільби на більш ніж 100 кілометрів, як заявляється, склало 30 метрів.
Загалом Україна дуже скупо розповідала про результати тестів нової ракети, а багато її технічних характеристик, як і раніше, тримаються в секреті. Про точність ракет «Вільха», яка була досягнута під час бойового застосування, відкритих даних немає.
Більша за GMLRS, але менша за ATACMS
Базова версія ракети «Вільха» – та сама, яка серійно вироблялась до початку повномасштабного російського вторгнення, – за офіційними даними, має дальність польоту до 70 кілометрів. Це трохи менше, хоч і порівняно, з можливостями реактивних снарядів GLMRS, що використовуються з установками HIMARS (дальність до 84 кілометрів при КІВ у 7 метрів).
Українські ЗМІ повідомляли, що вже в перші дні після 24 лютого 2022 року ЗСУ використовували 50 ракет цього типу, а наступні кілька місяців накопичений запас був повністю вичерпаний. Судячи з фотографій з фронту, у першій половині 2023 року «Вільха» знову почала застосовуватися, швидше за все, у тій самій базовій версії.
Водночас ще у 2021 році проходили випробування модифікованої версії системи «Вільха-М» із заявленою дальністю дії до 130 кілометрів (більше, ніж у GMLRS, але менше, ніж у ATACMS) та зниженою до 170 кг вагою бойової частини.
У березні 2023 року заступник голови Національної асоціації оборонної промисловості України Винник висловлював сподівання, що під час контрнаступу, що планувався на весну-осінь того року, буде використано вже покращену версію ракети з підвищеною дальністю. Чи виробляється серійно «Вільха-М» і чи застосовувалася вона у реальних бойових діях – невідомо.
Українські джерела повідомляли про роботу над наступними поколіннями ракети, «Вільха-М1» та «Вільха-М2», що мають дальність ураження від 121 до 202 кілометрів, залежно від виду палива та ваги бойової частини.
Останній варіант потенційно перевершить американські реактивні снаряди ATACMS (дальність до 165 кілометрів), які стоять зараз на озброєнні України і фактично можуть конкурувати з ще однією українською розробкою – балістичною ракетою «Грім» («Грім-2»).
«Грім», розробка КБ «Південне» та спадкоємець того самого «Сапсана», як очікується, може мати дальність до 500 кілометрів. На якій стадії готовності цей проєкт – невідомо. У травні 2023 року російські військові робили заяви про перехоплення двох ракет «Грім-2» над окупованим Кримом, але жодних незалежних підтверджень реального застосування цих ракет наразі не було.
Проблеми масштабування виробництва «Вільхи»
На початок повномасштабного російського вторгнення ракети «Вільха» виробляли порівняно небагато. Як було сказано вище, це було пов'язано і з нестачею фінансування, і з відсутністю впевненості у українських військових, що створення ракет цього класу є пріоритетом з огляду на особливість бойових дій на сході України на той час.
Тепер з огляду на ставку на український ВПК та (неофіційну) заборону партнерів України на використання західної зброї для ударів по російській території пріоритети можуть змінитися.
Фабіан Гоффман зазначає, що «Вільха», ймовірно, досить складна у виробництві та має високу собівартість – особливо через пояс з 90 газоімпульсних двигунів (за оцінками українського Forbes, вартість однієї «Вільхи-М» складає приблизно 300-500 тисяч доларів США, у 2-3 рази дорожче, ніж, наприклад, реактивний снаряд GLMRS).
«Найбільшою проблемою є інтеграція численних компонентів та підсистем ракети в одну єдину систему. Україна, безумовно, може виробляти всі компоненти для ракети – можливо, не завжди ідеальної якості, але інше питання полягає в тому, щоб об'єднати та змусити точно працювати, скажімо, боєголовку, систему наведення та систему двигунів», – каже Гоффман.
На думку експерта, масштабувати своє ракетне виробництво Україні було б найлегше з технологічною допомогою західних партнерів. Про спільну розробку зброї разом із європейськими країнами президент України Володимир Зеленський говорив лише нещодавно.
Читайте також: «Ми не віддали жодного метра»: один день з бійцями «Азову» на передовій
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
ООН від початку повномасштабного вторгнення РФ підтвердила загибель в Україні 9 701 цивільного, йдеться у звіті за 25 вересня 2023 року. Реальна кількість жертв, вказують аналітики, є набагато більшою.
Усього із 24 лютого 2022 року ООН зафіксувала в Україні 10 582 випадків загибелі цивільних людей, а також щонайменше 19 875 випадків поранення цивільних. Про це заявив верховний комісар ООН із прав людини Фолькер Тюрк 22 лютого 2024 року.
«Ймовірно, що реальна кількість втрат серед цивільних осіб є набагато вищою», – кажуть в місії.
