Вибух у порту столиці Лівану – Бейруті стався 4 серпня через детонацію 2 750 тонн аміачної селітри, вивантажених з судна «Росус» у вересні 2014 року. Ці дані наводить ліванський канал LBCI за підсумками засідання Вищої ради з оборони країни. В результаті вибуху загинули понад 100 осіб, понад 4 тисячі постраждали. Сам суховантаж, що ходив під прапором Молдови, належав колишньому жителю Хабаровська Ігорю Гречушкіну, який в 2014-му кинув пароплав разом із членами екіпажу на напризволяще.
Про те, як «Росус» із селітрою опинився в порту Бейрута, як члени екіпажу були залишені напризволяще власником судна, проєкту Радіо Свобода – Сибір.Реалії розповів колишній капітан пароплава Борис Прокошев.
Вибух у Бейруті: руйнівні наслідки у фото
– Потрапив я на це судно десь у 2013 році. Я тоді жив у Одесі, одне з агентств запропонувало мені роботу капітаном на «Росус». Я на ньому до цього працював, десь рік перед цим. Відпрацював приблизно чотири місяці. Пароплав, звичайно, не дуже зручний, умови важкі, але мені куди подітися? Робота потрібна. Судно саме по собі морехідне, міцненьке. Тоді господарі були інші, кіпріоти.
А цей Ігор Гречушкін приймав його у них якраз, коли я йшов. Коли мені знову запропонували роботу на «Росусе», я подумав – добре, російський судновласник. Зустрівся із ним. Начебто, нормальний.
Дивлюся, весь екіпаж чомусь змінюється. Мені це здалося підозрілим
Потім приїхав на пароплав, він стояв у Туреччині, на рейді Тузли. Дивлюся, весь екіпаж чомусь змінюється. Мені це здалося підозрілим. Я питаю капітана, мовляв, в чому справа? А він мені: все добре.
Підлим виявився той капітан, нічого мені не сказав про те, що екіпаж іде через невиплату зарплат. І вони все швидко звідти зникли.
Потім ми вже дізналися, що вони викликали Міжнародну профспілку моряків, тому що їм 4 місяці не виплачували гроші. А нам нічого не сказали, ніхто з екіпажу нічого не сказав!
Вони пояснили своє звільнення тим, що треба йти в Мозамбік, а це далеко, їм не хочеться. Ну, а мені-то що Мозамбік та Мозамбік. Мені чим далі, тим краще, більше грошей зароблю.
– Який вантаж потрібно було везти?
– Нітрат амонію, селітра. Добрива. З Туреччини ми пішли в Грецію, в Пірей. Встали на рейд, заправилися, замовили те, що нам потрібно на рейс. Гречушкін все підписав. А коли справа дійшла до отримання замовлення – продовольство, всякі витратні матеріали – він сам приїхав і майже все повернув назад постачальникам, не заплатив.
Сказав, що грошей немає.
Продовольство, всякі витратні матеріали – він сам приїхав і майже все повернув назад постачальникам, не заплатив
З Пірея він погнав нас у Бейрут, взяти на палубу вантаж, щоб додаткові гроші заробити. Але вантаж він знайшов такий, що не можна його було ставити на палубу – на люки трюмів.
Це була важка дорожня техніка, одну машину поставили, кришка люка прогнулася. Поставили б другу – вони б опинилися всі в трюмі. Пароплав-то старий!
Коротше кажучи, я став відмовлятися. Він на мене «наїжджав-наїжджав», мовляв, зміцни як-небудь. Я йому вже і фото висилав, але йому то все було «по барабану»! Але ми не взяли. І він нам сказав, щоб ми прийшли на Кіпр, до Ларнаки.
Пароплав заарештували за несплату портових зборів. Команда застрайкувала
Та ми не вийшли з порту, бо пароплав заарештували за несплату портових зборів. Не знаю, про яку саме суму йшлося. Крім цього, команда дізналася, що власник не платив попередньому екіпажу судна і застрайкувала: нікуди ми не підемо!
В принципі, можна було умовити екіпаж, дійти до Кіпру, але з Бейрута нас не випустили.
Частина команди змогла покинути Ліван, а мене, старшого механіка, третього механіка і боцмана відмовилися випускати. І ми там стирчали 11 місяців!
Ні копійки нам не платили. І продукти власник нам навіть не купував. Можна сказати, залишив нас свідомо у небезпечній ситуації, прирік на голод.
Годував нас порт.
– Ви в той час були громадянином якої країни?
– Росії. В Україні у мене був тільки вид на проживання.
– Ви зверталися за допомогою до російської влади?
– Я писав щомісяця Путіну. Писав, що ми тут гірше, ніж в ув'язненні. Ув'язнений знає, коли він вийде, а ми не знаємо, коли нас випустять! І чи відпустять взагалі!
Відповіддю була відписка: «ваше звернення відправлено в МЗС».
Вони могли б найняти адвоката, подати в суд. Але нічого не зробили.
Консульство мені сказало: «що ти хочеш, щоб Путін надіслав спецназ, щоб тебе тут з боєм звільняли?».
Вони могли б найняти адвоката, подати в суд. Але нічого не зробили.
У підсумку ми самі продали паливо і найняли адвоката. Він подав до суду на владу Лівану, вони ж не мали права нас тримати, у нас навіть і контракти вже закінчилися. І через суд нам дозволили виїхати.
– Я чув, що за законами Лівану не можна судно залишати без нагляду ...
– Це не за законам. Вони просто не хотіли платити комусь за те, щоб за судном стежили. А так – ми там жили і волею-неволею підтримували його технічний стан. Ми ж не хотіли потонути на ньому.
– Гречушкін на зв'язок не виходив?
– Виходив. Єдине, що він зробив – оплатив нам дорогу до Одеси, коли нам дозволили виїхати.
– Він у той час уже жив на Кіпрі?
– Так, у нього там був вид на проживання. Сам він громадянин Росії, з Хабаровська. Не знаю, коли він звідти виїхав. Коли ми повернулися додому, я намагався подати на нього в суд, тому що коли роботодавець не виплачує зарплату – це за російськими законами кримінальний злочин.
Він громадянин Росії, з Хабаровська. Не знаю, коли він звідти виїхав.
Я подав позов до суду Хабаровська. Але його не прийняли, сказали, подавай за місцем його знаходження. Тобто, на Кіпр. Чи не захотіли зв'язуватися.
– Скільки він вам заборгував?
– Мені особисто 60 тисяч доларів. Стармеху – 50 тисяч, третьому механіку – близько 20, боцману – близько 10.
Він просто вирішив судно залишити, а мільйон привласнити
Причому я знаю, що коли власник завантажив цю селітру в Батумі, йому дали мільйон доларів за перевезення. Мені так сказав попередній капітан.
І раптом у нього через місяць скінчилися гроші. До речі, саме судно, якщо його здати в металобрухт, це 350 тисяч. Він просто вирішив його залишити, а мільйон привласнити.
– А хто йому цей мільйон заплатив?
– Замовники з Мозамбіку. Що найцікавіше – я спочатку і не хвилювався. Думав, що вантаж все одно потрібен замовникам і вони його будуть вимагати. Виручать вантаж, адже вони тільки за перевезення мільйон віддали. Але покупці ніяких рухів не виявляли взагалі!
– Ви знаєте, що сталося з вантажем далі?
– Коли ми вже відбули звідти, то вантаж вивантажили на склад, під відповідальність Міністерства транспорту.
Я про це дізнався від хлопців-моряків, які заходили в Бейрут.
А пароплав у результаті потонув, років 2-3 тому. У нього була невелика дірка, треба було періодично відкачувати воду. А якщо екіпажу немає, нікому це робити.
– Як ви думаєте, є шанс борги із зарплати витребувати з Гречушкіна?
– Якби його посадили до ями і тримали там, поки він не виплатив борги, то може б він їх і виплатив.
Ви ж знаєте, як зараз ...
Ось у мене тут в Сочі забудовник – дав я йому мільйон 250 тисяч за квартиру. Ні квартири, ні грошей. Його посадили в тюрму, а гроші я свої так і не повернув.
А там, в тюрмі, він ще і помер. Ось і все. До юристів звертатися – я до них вже звертався дуже багато разів. Це тільки марна витрата часу. Та й грошей у мене зараз таких немає, я на пенсії.
– Що ви думаєте про те, що сталося у Бейруті?
– Вони самі винні. Не треба було заарештовувати це судно, від нього треба було швидше позбутися!
Коли просили випустити, треба було сказати – йдіть вже куди маєте, нічого з вас не треба! А вони почали вимагати, щоб їм борг повернули за портовий збір – і ось що вийшло.
Ну, і по-друге: цей нітрат амонію, добриво, вони могли б вивезти на поля і заорати. Бо якщо про вантаж ніхто не питає, значить, він нічийний!
