Президент України Володимир Зеленський відвідує Брюссель. Глава Української держави вже виступив на засіданні Європейського парламенту, де заявив, зокрема, що Україна захищається від «найбільшої антиєвропейської сили сучасного світу». За його словами, він прибув до Брюсселя, щоб захистити «європейський шлях» усіх українців.
Згодом сьогодні на пресконференції з президенткою Європейської комісії Урсулою фон дер Ляєн Зеленський заявив, що лідери деяких європейських держав готові надати Україні необхідну зброю.
Український дипломат, експредставник України при ЄС Андрій Веселовський, коментуючи візит президента України до Брюсселя, в спецетері Радіо Свобода розповів, зокрема, про «дух сміливості», загальний клімат в Європі щодо України та завдання, що нині стоять перед українським президентом.
– Пане Веселовський, які у вас є очікування, особливо зважаючи на те, що ми побачили і почули вчора від Зеленського у Лондоні, в Парижі? І які сьогодні завдання стоять перед українським президентом, на вашу думку?
Прийом Зеленського в Парижі був зовсім іншого виду, ніж у Лондоні
– Є велика відмінність у цих візитах. Тому що поїздка до Лондона мала чисто двосторонній характер. Британія допомагає Україні у війні. Британія лідирує індивідуально серед країн, які допомагають Україні, на рівні зі США. Але з огляду на свої масштаби, роблять навіть більше, ніж американці.
Щодо візиту до Парижа, а потім до Брюсселю, то йдеться про ЄС як організацію. До речі, ми помітили, що прийом Зеленського в Парижі був зовсім іншого виду, ніж у Лондоні. Це не було свято, це не було спільне якесь відзначення. Це була зустріч з молодшим партнером, який претендує потрапити в сім’ю. Це не образливо. Бо так воно насправді і є. Але авторитет України і президента Зеленського зараз настільки значний, що навіть це ставлення не визначає загальний клімат в Європі щодо України.
В Брюссель Зеленський прибуває як переможець над неправильним духом європейським, який роками послаблював ЄС. Дух сміливості приносить зараз Зеленський у Європарламент
В Брюссель Зеленський прибуває як не просто лідер воюючої країни, а як переможець над неправильним духом європейським, який поступово роками послаблював ЄС, послаблював окремі європейські країни зокрема. І ось цей дух – дух сміливості. Цей дух і приносить зараз Зеленський у Європарламент.
Ще одна важлива деталь. Це те, що ЄС зараз обговорює надзвичайно життєво важливі для себе питання. Це проблема конкретності у світі – перше. І друге – це проблема міграції. Так ось, Україна в цьому сенсі, хоч вона дала величезну кількість мігрантів в ЄС, буде поза рамками цього обговорення. Бо Україна розглядається вже як частина цього об’єднання, а не як якась стороння сила – не як Африка, не як Близький Схід. Всього-на-всього рік тому було саме так. Україна була третьою країною. Тепер вона не є третьою, вона є фактично частиною європейської сім’ї. Ось це і буде суттю того, що робитиме Зеленський в Брюсселі. Зрозуміло, будуть розмови про санкції. Це і рутинна, і в той же ж час дуже суттєва тема.
Україна розглядається вже як частина об’єднання, а не як стороння сила
– Пане Веселовський, наша кореспондентка сказала, що плутанина з розкладом у Брюсселі відбувалася зокрема і через те, що всі 27 лідерів ЄС хочуть побачитися і поговорити з Зеленським, а Зеленський хоче побачитися і поговорити з усіма з цих лідерів.
Ви сказали, які можуть бути цілі у Володимира Зеленського, чому він хоче переконати усіх 27 членів ЄС в тому, що Україні необхідно допомагати і допомагати швидко.
Я нагадаю, що рішення такого характеру в ЄС здебільшого ухвалюються консенсусом, достатньо вето однієї країни, щоб, наприклад, не вводити ті чи інші санкції.
Чому, власне, лідери усіх 27 країн так хочуть побачитися з Володимиром Зеленським, на вашу думку?
Зеленський зараз виглядає як тисячодоларова купюра. Кожна фотографія з ним – це підняття авторитету лідера
– Володимир Зеленський зараз виглядає як тисячодоларова купюра. Кожна фотографія з ним – це підняття авторитету того лідера, який сфотографувався.
На кого дивилися в Лондоні? Звичайно, дивилися на Сунака, дивилися на короля Чарльза ІІІ, але дивилися насамперед на Зеленського. Так само відбулося в Парижі, так само і в Брюсселі. Тому практично всі лідери країн-членів просили про зустріч з Зеленським. Це сталося таке, сказати б, змагання. В результаті хтось резонно запитав: чекайте, 26 буде чекати, поки він поговорить з одним, а потім знову інші 26, поки з другим? Тому вирішено було згрупувати країни по кілька і з кожною з цих груп Зеленський розмовлятиме.
І дійсно до кожної з цих груп у нас є окремі питання чи окремі прохання, чи окремі вдячності. Північні країни – Скандинавія, країни Балтії – вони лідирують у допомозі України. Там же й Польща. А, наприклад, південні – Кіпр, Мальта, Греція, частково Італія, можливо, Хорватія, Словенія – вони не те, що знаходяться трохи збоку, але у них зараз інші пріоритети. І Україна для них не така екзистенційно важлива, будемо так говорити. Інші питання можуть бути в Іспанії, Португалії.
До кожного Зеленський може знайти своє слово. Чому? Тому що впродовж останнього року він звертався до їхніх парламентів, зустрічався з їхніми лідерами, вони приїжджали, бачили Бучу, бачили вони Ізюм, бачили вони Харків і так далі, і так далі. І все це накопичилося до тієї міри, що ці особи, ці лідери, безперечно, повинні звітувати перед своїми громадянами. Ми бачили Зеленського в Брюсселі: що він вам сказав і що ви йому обіцяли?
Більшість населення всіх європейських країн сьогодні категорично підтримує Україну. Одні – до взяття Москви, вибачте, до руйнування Кремля, інші – до виходу на наші суверенні кордони. А ще інші кажуть, що літаки сьогодні, і інші кажуть: ні, давай почекаємо три дні. Але суть не в тому. А в тому, що більшість за Україну. І ця кількість не буде зменшуватися з огляду на цю нашу сміливість, наполегливість і послідовність.
Якщо ми до цього додамо внутрішній порядок, чого у нас ще не вистачає (буде внутрішній порядок, коли будемо членами ЄС, я сподіваюся), якщо ми до цього додамо практичну боротьбу з корупцією, і якщо оточення нашого президента складатиметься з таких же ж самих самовідданих осіб, як Борис Джонсон, є багато інших прикладів, та ж сама Анналена Бербок і так далі, то тоді наш шлях до Європи і наша боротьба з Росією будуть значно легшими.
– Німецьке видання «Більд» передало новину про те, що нібито вчора Зеленському вдалося переконати Макрона і Шольца все ж таки надати Україні, зокрема, і літаки. Можливо, в якісь не найближчій перспективі, але ось це принципове рішення нібито президент Франції і канцлер Німеччини вже якось сприйняли.
Що можна про це сказати? Чи готові дійсно Франція і Німеччина тут очолити, як сказав Володимир Зеленський, стати тими, хто змінять правила гри у наданні зброї Україні?
Ані в Німеччини, ані в Франції власних літаків для нас немає
– Проблема в тому, що ані в Німеччини, ані в Франції власних літаків для нас немає. Французькі літаки «Рафаль» випускаються у Франції в досить обмеженій кількості. І мати Францію як постачальника цих літаків і як ремонтника, і як підтримувача цих літаків і логістично, і фінансово нам не вигідно. Нам, звичайно, було би вигідно мати американські F-16, які розповсюджені по всій Європі, в тому числі і в Польщі. В усіх прикордонних країнах вони є. І тому F-16 – це ідеальний варіант. Німеччина взагалі не виробляє бойових літаків. Ми це знаємо.
Вони можуть певною мірою, ці дві країни, відіграти роль посередника у розмовах зі США. З цієї точки зору вони важливі. Але суть тут трошки в іншому. Говорячи це в присутності двох головних європейських лідерів, Зеленський звертається також і до всіх європейських країн. А тут настрої більш оптимістичні, ніж з Францією чи Німеччиною. Та ж сама Голландія готова поділитися своїми F-16, свої F-16 можуть віддати нам поляки, якщо тільки США замістять їхній резерв. І так далі.
Справа знову ж таки не в літаках, справа у поступі. Бачите, ми просили спершу «Джавеліни» – отримали, потім просили артилерію – отримали, потім просили танки – отримали, тепер просимо авіацію – отримаємо. Що це означає? Це означає, що Україна повинна набути такого авторитету чи Україна повинна розглядатися як країна, яка якщо просить, то це треба дати. Це повинно набути певного автоматизму. І цим займається Зеленський.
Якщо Україна це просить, то вона просить це не для того, щоб комусь перепродати чи, як декотрі американські урядовці казали, здадуть це все «рускім». А для того, щоб дійсно себе захистити і захистити європейську ідентичність, і захистити світоустрій. І в цей момент ця автоматичність у допомозі України і є, мені здається, головним наголосом, який Зеленський весь час продукує. І продукує успішно. Ми це бачимо.
– Візит Зеленського і до Лондона, і до Брюсселю, і до Парижа відбувається на тлі загострення на фронті і на тлі оголошення від різних джерел, від розвідок, від офіційних джерел так само, що армія Російської Федерації готує більш масштабний наступ, можливо, саме до річниці повномасштабного вторгнення, називаються різні дати, що це може статися вже, ймовірно, навіть найближчого тижня, говориться про те, що угруповання військ збільшується Росії і готується для більш масштабного наступу, готуються танки, готуються і людський ресурс.
Чи буде говорити про це Зеленський, про те, що допомога не лише потрібна, що не може бути навіть сумніву щодо цього, а й про те, що, ймовірно, вона запізніла її треба надавати швидше? Чи є це розуміння зараз на Заході? І як би далі не розвивалися події на фронті, чи впливатиме це, можливо, на політику Заходу?
– Є політика Заходу. І вона достатньо стає гнучкою, все більш і більш гнучкою. Все більше того розуміння, що треба давати зараз і давати якомога більше. Є об’єктивні обставини. І ми не повинні про них забувати.
У США чи в Європі не готувалися до конвенційної війни з Російською Федерацією. Там не накопичували зброю, як це родила Росія. Там не готували тисячі танків і сотні тисяч снарядів і так далі, і так далі. Тобто все це зараз значною мірою вигрібається з запасників або виробляється «з коліс», переправляється через Польщу в Україну.
Ми не повинні також забувати про те, що існують і логістичні обмеження з точки зору передачі всього цього обладнання і цієї зброї на українську територію, і далі до бойових лав. Це все надзвичайно важко. А ще згадаймо про умови знищення наших електричних і інших інфраструктурних об’єктів, то все це дійсно подвиг з боку всіх тих, хто цим займається. І транспортників тут треба згадати добрим словом.
Тобто проблема не стільки вже зараз в тому, чи це зрозуміли на Заході. Проблема в тому, як це все реалізувати. В Росії її власна територія і власний величезний фронт та десятки залізниць, інших можливостей. Воно пре прямо під наш кордон, а далі на нашу територію. Це все ми усвідомлюємо.
Що також важливо було би тут сказати, з точки зору європейців. З кожним днем вони все більше усвідомлюють, я так сказав би, ось цю не те, що слабкість Європи в цілому, а її недовершеність, недоконаність. Дивіться, два дні тому президент Байден виголосив звернення до нації. І в цьому звернені він ставив ті чи інші завдання, чи то до прикордонних служб, чи то до вітчизняної медицини, чи до фінансових інституцій, до виробників сучасного обладнання, і воно буде виконуватися через бюджет, через певні правові інструменти.
Що відбувається в Європі? В Європі в цьому плані повний... кожен робить все, що хоче. Звичайно, є європейське законодавство, але воно рамкове, воно не детальне. Те, що зроблять на своєму кордоні португальці, не обов’язково зроблять на своєму кордоні, скажімо, словаки або мальтійці. Це все послаблює Європу. І ось коли Зеленський наголошує, що ми в одному домі, він підштовхує європейські країни до того, щоб зрозуміти, що цей дім захистити можна тільки разом.
Немає можливості сьогодні Європі, якою великою вона нам не здавалася б, але насправді мала, дрібна. І географічно, і навіть тепер з точки зору демографії вона невелика. В Індії живе в три рази більше людей, ніж в Європі. І валовий національний продукт Індії зростає шаленими темпами. Тобто це як для прикладу. Крім Індії, багато великих держав.
Тобто цей європейський посил Зеленського через нашу безпеку і для України в майбутньому. Україна буде частиною цієї Європи. Україна повинна бути там. Так само захищена і так само продуктивна. І водночас це серйозна згадка європейцям про те, що якщо ви хочете успіху в майбутньому житті для вас і для ваших громадян, то ви повинні думати про тіснішу координацію, про більшу відповідальність спільну замість індивідуальних рішень. Індивідуальні рішення можна реалізовувати на терені культури, освіти, можливо, навіть науки, суспільних відносин. Але те, що стосується безпеки, оборони, ключових галузей промисловості, сільського господарства, високої науки – все це повинно все більше і більше координуватися. Без дрібної опіки, але стратегічно воно повинно бути єдиним цілим.
Також Володимир Зеленський – почесний гість саміту ЄС у Брюсселі.
8 лютого президент України у Лондоні зустрівся з прем’єр-міністром країни, з британським королем і виступив у британському парламенті. Там він заявив, серед іншого, що Україні потрібні літаки.
Свій візит в Лондон назвав «результативним». Зустріч з лідерами Франції та Німеччини 8 лютого вважає «потужною та дуже важливою».
8 лютого український президент розпочав неоголошену раніше поїздку Європою з візитів до Великої Британії й Франції, що стало його другою поїздкою за кордон після початку повномасштабного вторгнення Росії майже рік тому. Перша його поїздка була до США. 21 грудня президент України Володимир Зеленський зустрівся з президентом США Джо Байденом у Вашингтоні та виступив у Конгресі з промовою, під час якої, серед іншого, подякував Сполученим Штатам за підтримку України.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
ООН від початку повномасштабного вторгнення РФ підтвердила загибель в Україні 9 701 цивільного, йдеться у звіті за 25 вересня 2023 року. Реальна кількість жертв, вказують аналітики, є набагато більшою.
Усього із 24 лютого 2022 року ООН зафіксувала в Україні 10 582 випадків загибелі цивільних людей, а також щонайменше 19 875 випадків поранення цивільних. Про це заявив верховний комісар ООН із прав людини Фолькер Тюрк 22 лютого 2024 року.
«Ймовірно, що реальна кількість втрат серед цивільних осіб є набагато вищою», – кажуть в місії.
