Американське зобов’язання перед Грузією виринули як реакція на катастрофічне правління радикально налаштованого президента Звіада Ґамсахурдії і громадянської війни, що привела до влади Едуарда Шеварнадзе. Вашингтон підтримав Грузію частково через солідарність із колишнім міністром закордонних справ СРСР, але більше через насправді жахливе становище в країні.
Незважаючи на поширену корупцію та неефективність влади, до Грузії прийшли мільярди американських доларів. Спершу лише невелика частина грошей ішла на оборонні та військові програми (автор цих рядків брав у них участь, коли працював у Пентагоні). У той час політика Пентагону щодо Грузії, Вірменії та Азербайджану полягала у тому, щоб допомога не мала бойового характеру, щоб не сприяти розпалюванню міжетнічних збройних конфліктів.
Стосовно Грузії ця політика змінилася після терористичних нападів на США 11 вересня 2001 року і появи радикальних ісламістських угруповань у Панкійському міжгір’ї. Для Тбілісі створили помірковану навчальну програму. Шеварнадзе обіцяв, що військова допомога ні в якому разі не буде використана проти Південної Осетії та Абхазії.
Коли на зміну Шеварнадзе прийшов Саакашвілі, то програму допомоги суттєво розширили, з метою створити армію за стандартами НАТО. Теоретично Грузія не мала б використовувати допомогу для того, щоб силою відновлювати контроль над втраченими територіями, але Саакашвілі регулярно запевнював своїх людей, що може це зробити, якщо мирні методи через кілька років не дадуть результату. Чи президент Грузії потрапив у пастку Росії, чи поспішив використати силу у Південній Осетії, сподіваючись, що Москва не відповість, наслідки катастрофічні для Грузії, але також дуже погані для Сполучених Штатів.
Новий етап американсько-грузинських відносин
Тепер починається новий етап американсько-грузинських відносин, де треба врахувати чотири сумні обставини.
По-перше, грузинська економіка серйозно поранена. Інфраструктура зруйнована, є багато нових біженців, а інвестори налякані. Лише 16 років тому Грузія була на межі масового голоду. Це може статися знову. Допомога (США і Європи) потрібна, але Тбілісі також має гарантувати, що інвестиції будуть захищені від нового розбрату.
По-друге, грузинська армія розбита вщент — і це у суспільстві з сильними войовничими традиціями. Лише 16 років тому Грузією керували польові командири і приватні армії. Це може статися знову. Для збереження суверенітету Грузії потрібна армія, але треба мати певність, що її знову не будуть використовувати нерозсудливо.
По-третє, політичний тиск Заходу не зможе відновити контролю Грузії над Абхазією і Південною Осетією. Визнання Москвою незалежності цих регіонів є прелюдією до їхнього приєднання, рано чи пізно, до Росії. Війни мають наслідки, переважно погані, які не може виправити дипломатія.
І, нарешті, нинішнє грузинське керівництво має розплатитися вдома за свої прорахунки. Хоча нині Саакашвілі підтримують усі політичні сили, вже зараз йде змагання за його наступника. Першого і другого президентів Грузії усунули від влади силою. Політика безжальна, а грузинська політика тим більше.
Грузії сьогодні як ніколи потрібен патронат Сполучених Штатів. Але будь-яка майбутня американська адміністрація неминуче встановить суворіший контроль за своєю допомогою і висуватиме більше передумов.
Без сумніву, риторика з Вашингтона буде спрямована на підтримку Грузії. Але жодному патрону не сподобається відчуття, що хвіст крутить собакою, особливо проти його власних порад і інтересів.
Вейн Меррі – колишній співробітник Державного департаменту США і Пентагону, нині є чільним дослідником Американської ради із зовнішніх відносин, неурядової організації у Вашингтоні
