На шпальтах ліберального словацького щоденника Sme англо-голландський письменник й учений Іан Бурума ставить запитання: які уроки виніс Захід з політики умиротворення агресора, що яскраво проявилася у Мюнхенській угоді 70 років тому? «Після двох катастрофічних воєн європейці вирішили створити інституції, що усунули можливість будь-якого воєнного конфлікту (між їхніми членами – ред.)… Тимчасом, у Сполучених Штатах Мюнхен мав зовсім інший резонанс. Тут він підсилив черчіллівські ілюзії багатьох «войовничих президентів»… Американці,спершу неохоче, мали робити брудну роботу: у Югославії, Кувейті, проти Саддама Хусейна чи у війні проти тероризму… Європейська дипломатія посилила демократії Центральної та Східної Європи… Та чи готові європейці йти на війну в інтересах інших, наприклад, Грузії чи України? Надійшов час для європейських демократій визначитися. Вони можуть і далі покладатися на захист з боку США, чи можуть створити свої власні сили, спроможності для оборони Європи, як би вони не називалися… Та європейці, мабуть, і далі гаятимуть час, доки серйозна криза не змусить їх діяти, але на той час уже може бути надто пізно».
Румунська газета Cotidianul пише про проблеми імміграції і вважає, що майбутнє Європи залежить від того, як саме їх буде вирішено: «З падінням нашого континенту у демографічну прірву не потрібні додаткові аргументи на користь імпорту працівників… З одного боку, навіть розвинена країна не може собі дозволити взяти на плечі тягар міжнародної бідності самотужки без того, щоб не впасти в анархію. З іншого, добре інтегровані в суспільство іноземці є кращою альтернативою, порівняно з маргіналізованими безправними нелегалами… Замість того, щоб готувати наступне покоління до міжетнічної вуличної війни, краще було б запровадити біометричні паспорти, об’єднати наші бази даних й убезпечити кордони… Після цього залишилася б відкритою лише проблема культурної інтеграції. Німеччина й Франція, наприклад, недавно запровадили процедуру відбору. Щоб одержати дозвіл на роботу, кандидат має добре володіти мовою країни і знати конституцію. Інші країни ЄС, очевидно, теж підуть цим шляхом. Та що б там не було, але повоєнна доба, коли мільйони приїжджих працівників бігали будівельними майданчиками, не знаючи й слова місцевою мовою, залишилася в минулому».
Британський щоденник Independent коментує наміри британського уряду запровадити в країні біометричні посвідчення особи, спершу для студентів-іноземців як засіб боротьби з нелегальною імміграцією. Газета вбачає у цьому наступ на громадянські свободи всіх британців.
«Уряд готується до загальнонаціонального запровадження посвідчень особи в 2011 році, спершу накинувши їх найменш захищеним групам у нашому суспільстві… Ми не повинні дозволити таку закулісну тактику… Громадські настрої стали різкішими від часу, коли уряд вперше виступив із цією ідеєю. Хто ж після того, як ми стали свідками недбалості, з якою держава поводилася з нашими персональними даними упродовж останнього року, залишався б упевненим у передачі офіційним інституціям чутливої інформації? Але найпотужнішим аргументом проти посвідчень залишається принцип. Ідея того, що ми мусимо постійно носити з собою якусь карту, щоб довести, хто ми є, обурює… Нам не потрібні посвідки. І будь-хто, хто бажає захищати наші свободи, мусить встати і виразним голосом заявити це урядові», – йдеться у статті.
(Лондон – Прага – Київ)
Румунська газета Cotidianul пише про проблеми імміграції і вважає, що майбутнє Європи залежить від того, як саме їх буде вирішено: «З падінням нашого континенту у демографічну прірву не потрібні додаткові аргументи на користь імпорту працівників… З одного боку, навіть розвинена країна не може собі дозволити взяти на плечі тягар міжнародної бідності самотужки без того, щоб не впасти в анархію. З іншого, добре інтегровані в суспільство іноземці є кращою альтернативою, порівняно з маргіналізованими безправними нелегалами… Замість того, щоб готувати наступне покоління до міжетнічної вуличної війни, краще було б запровадити біометричні паспорти, об’єднати наші бази даних й убезпечити кордони… Після цього залишилася б відкритою лише проблема культурної інтеграції. Німеччина й Франція, наприклад, недавно запровадили процедуру відбору. Щоб одержати дозвіл на роботу, кандидат має добре володіти мовою країни і знати конституцію. Інші країни ЄС, очевидно, теж підуть цим шляхом. Та що б там не було, але повоєнна доба, коли мільйони приїжджих працівників бігали будівельними майданчиками, не знаючи й слова місцевою мовою, залишилася в минулому».
Британський щоденник Independent коментує наміри британського уряду запровадити в країні біометричні посвідчення особи, спершу для студентів-іноземців як засіб боротьби з нелегальною імміграцією. Газета вбачає у цьому наступ на громадянські свободи всіх британців.
«Уряд готується до загальнонаціонального запровадження посвідчень особи в 2011 році, спершу накинувши їх найменш захищеним групам у нашому суспільстві… Ми не повинні дозволити таку закулісну тактику… Громадські настрої стали різкішими від часу, коли уряд вперше виступив із цією ідеєю. Хто ж після того, як ми стали свідками недбалості, з якою держава поводилася з нашими персональними даними упродовж останнього року, залишався б упевненим у передачі офіційним інституціям чутливої інформації? Але найпотужнішим аргументом проти посвідчень залишається принцип. Ідея того, що ми мусимо постійно носити з собою якусь карту, щоб довести, хто ми є, обурює… Нам не потрібні посвідки. І будь-хто, хто бажає захищати наші свободи, мусить встати і виразним голосом заявити це урядові», – йдеться у статті.
(Лондон – Прага – Київ)
