Сталін у сучасній Росії знову в пошані. Звичайно, жодних офіційних циркулярів про те, що критикувати чи, борони Боже, паплюжити його ім’я й спадщину заборонено, ви не знайдете.
Та й навіщо циркуляри, цензура? Достатньо, щоб директорами видавництв були такі люди, як, приміром, Аркадій Вітрук. Вони (і щоб ніхто в цьому не сумнівався!) діятимуть не гірше, ніж колишні офіційні радянські цензори.
Ось найсвіжіший приклад. Буквально позавчора московське видавництво «Іностранка» (воно входить до видавничого дому «Аттікус Ґруп») відмовилося друкувати книгу британця Орландо Файджеса «Про тих, що шепочуть: приватне життя в сталінській Росії». Книга, за угодою, ось-ось мала вийти друком. Але не вийде. Бо видавці без зайвих слів розуміють: це просто небезпечно.
«Мені ніхто не телефонував і не забороняв...»
Однак Аркадій Вітрук, генеральний директор московського видавництва «Аттіс», відкидає політичні мотиви відмови від друку книги.
«Мені ніхто жодного разу не телефонував і не забороняв видавати якусь книжку. Рішення ми ухвалюємо, базуючись на наших якихось економічних очікуваннях, вигодах виходу тієї чи іншої книги і специфіки нашого видавництва. Ми видали, приміром, книжку шведського автора про Маяковського, в якій у досить різкій формі описаний соціалістичний лад, соціалізм. Тому коли говорять, що ми не випускаємо літературу гострого політичного змісту, то це також, мабуть, неправильно», – заявив пан Вітрук.
Тоді як автор невиданої (а точніше забороненої) книги Орландо Файджес переконаний, що справжня причини того, що трапилося, – саме політична.
Кремль, за словами професора, автора багатьох книжок з історії Росії, проводить активну реабілітацію Сталіна. А мета цього – заперечити сталінські злочини, наголосити на його досягненнях будівника «славетного радянського минулого», щоб росіяни пишалися радянським минулим. Зараз, каже він, не час для видання в Росії таких книг, як ця. Вона не вписується в нинішню кампанію, яка має на меті позитивніший показ сталінського періоду.
Чому в Росії не показали «Катинь» Вайди?
Втім, це не єдиний приклад, що свідчить про тенденцію реабілітації страшного минулого в Росії. Достатньо згадати 2007 рік, коли в Росії не вдалося показати кінострічку «Катинь» видатного польського кінорежисера Анджея Вайди. Фільм розповідає про вбивство співробітниками НКВС близько 20 тисяч польських офіцерів. Десятиліттями офіційна радянська пропаганда заперечувала цей злочин. Коли ж визнали, то вирішили, що краще про це мовчати.
Даниїл Дондурей, редактор журналу «Мистецтво кіно» пояснює це дуже просто: «Бо йдеться про Росію, про Сталіна, про початок Другої світової війни...».
Росіян, заявляють правозахисники, сучасна кремлівська пропаганда хоче переконати: ім’я Сталіна не повинне викликати у вас негативних емоцій. Підстав соромитися його і його спадщини також немає.
Так думають у Кремлі. І з цим, як це не прикро, якась частина людей в Росії погоджується.
Втім, це ще питання - погоджуються чи змушені погоджуватися.У сталінські часи також усі з усім «погоджувалися»...
(Прага – Київ)
Та й навіщо циркуляри, цензура? Достатньо, щоб директорами видавництв були такі люди, як, приміром, Аркадій Вітрук. Вони (і щоб ніхто в цьому не сумнівався!) діятимуть не гірше, ніж колишні офіційні радянські цензори.
Ось найсвіжіший приклад. Буквально позавчора московське видавництво «Іностранка» (воно входить до видавничого дому «Аттікус Ґруп») відмовилося друкувати книгу британця Орландо Файджеса «Про тих, що шепочуть: приватне життя в сталінській Росії». Книга, за угодою, ось-ось мала вийти друком. Але не вийде. Бо видавці без зайвих слів розуміють: це просто небезпечно.
«Мені ніхто не телефонував і не забороняв...»
Однак Аркадій Вітрук, генеральний директор московського видавництва «Аттіс», відкидає політичні мотиви відмови від друку книги.
«Мені ніхто жодного разу не телефонував і не забороняв видавати якусь книжку. Рішення ми ухвалюємо, базуючись на наших якихось економічних очікуваннях, вигодах виходу тієї чи іншої книги і специфіки нашого видавництва. Ми видали, приміром, книжку шведського автора про Маяковського, в якій у досить різкій формі описаний соціалістичний лад, соціалізм. Тому коли говорять, що ми не випускаємо літературу гострого політичного змісту, то це також, мабуть, неправильно», – заявив пан Вітрук.
Тоді як автор невиданої (а точніше забороненої) книги Орландо Файджес переконаний, що справжня причини того, що трапилося, – саме політична.
Кремль, за словами професора, автора багатьох книжок з історії Росії, проводить активну реабілітацію Сталіна. А мета цього – заперечити сталінські злочини, наголосити на його досягненнях будівника «славетного радянського минулого», щоб росіяни пишалися радянським минулим. Зараз, каже він, не час для видання в Росії таких книг, як ця. Вона не вписується в нинішню кампанію, яка має на меті позитивніший показ сталінського періоду.
Чому в Росії не показали «Катинь» Вайди?
Втім, це не єдиний приклад, що свідчить про тенденцію реабілітації страшного минулого в Росії. Достатньо згадати 2007 рік, коли в Росії не вдалося показати кінострічку «Катинь» видатного польського кінорежисера Анджея Вайди. Фільм розповідає про вбивство співробітниками НКВС близько 20 тисяч польських офіцерів. Десятиліттями офіційна радянська пропаганда заперечувала цей злочин. Коли ж визнали, то вирішили, що краще про це мовчати.
Даниїл Дондурей, редактор журналу «Мистецтво кіно» пояснює це дуже просто: «Бо йдеться про Росію, про Сталіна, про початок Другої світової війни...».
Росіян, заявляють правозахисники, сучасна кремлівська пропаганда хоче переконати: ім’я Сталіна не повинне викликати у вас негативних емоцій. Підстав соромитися його і його спадщини також немає.
Так думають у Кремлі. І з цим, як це не прикро, якась частина людей в Росії погоджується.
Втім, це ще питання - погоджуються чи змушені погоджуватися.У сталінські часи також усі з усім «погоджувалися»...
(Прага – Київ)
