Польська влада в Галичині не хотіла ускладнювати відносини зі східним сусідом – СРСР і на публікації у польській пресі на тему голоду встановила цензуру. Про це свідчать написи на фондах із документами 1932-1933 років у Львівському обласному архіві: «Tajne», «Секретно».
Однак українці в Галичині отримували вістки про події за Збручем і активно протестували, україномовна преса, зокрема газета «Діло», друкувала численні повідомлення про Голодомор, а також свідчення очевидців із Великої України, які просто дивом потрапили на шпальта часописів.
Ось фрагмент статті «Голод лютує» за 3 грудня 1933 року в газеті «Діло»: «Як тільки стемніє, ніхто не сміє виходити на вулицю: можуть не тільки обдерти з усього, але й вбити під домом і вжити на м’ясо», – писала жінка інженера з України. – З глибоких ямок на обличчі дітей тільки очі поблискують напівбожевільним блиском…».
Театр Тобілевича у Львові восени 1933 року одну з вистав присвятив вшануванню жертв великого голоду. Митрополит Андрей Шептицький написав перше пастирське послання про Голодомор в Україні ще у 1932 році, але світова спільнота тоді не усвідомлювала масштабів цієї трагедії. Коли ж 2 листопада 1933-го у Львові молилися за невинні душі і в усіх храмах УГКЦ закликали усіх віруючих долучитись до голосу протесту та болю, то це послання зі Львова опублікували чимало світових газет і воно сприяло розгляду питання Голодомору на міжнародному рівні. Це було великою підтримкою для людей, які голодували.
Цими днями у містах і селах Західної України численними масовими заходами вшановують пам’ять жертв Голодомору, в усіх храмах моляться за невинно убієнних. Молодіжні організації закликали людей долучитись до їхньої акції – голодувати 33 години.
Однак українці в Галичині отримували вістки про події за Збручем і активно протестували, україномовна преса, зокрема газета «Діло», друкувала численні повідомлення про Голодомор, а також свідчення очевидців із Великої України, які просто дивом потрапили на шпальта часописів.
Ось фрагмент статті «Голод лютує» за 3 грудня 1933 року в газеті «Діло»: «Як тільки стемніє, ніхто не сміє виходити на вулицю: можуть не тільки обдерти з усього, але й вбити під домом і вжити на м’ясо», – писала жінка інженера з України. – З глибоких ямок на обличчі дітей тільки очі поблискують напівбожевільним блиском…».
Театр Тобілевича у Львові восени 1933 року одну з вистав присвятив вшануванню жертв великого голоду. Митрополит Андрей Шептицький написав перше пастирське послання про Голодомор в Україні ще у 1932 році, але світова спільнота тоді не усвідомлювала масштабів цієї трагедії. Коли ж 2 листопада 1933-го у Львові молилися за невинні душі і в усіх храмах УГКЦ закликали усіх віруючих долучитись до голосу протесту та болю, то це послання зі Львова опублікували чимало світових газет і воно сприяло розгляду питання Голодомору на міжнародному рівні. Це було великою підтримкою для людей, які голодували.
Цими днями у містах і селах Західної України численними масовими заходами вшановують пам’ять жертв Голодомору, в усіх храмах моляться за невинно убієнних. Молодіжні організації закликали людей долучитись до їхньої акції – голодувати 33 години.
