Доступність посилання

ТОП новини

Письменники-мігранти й збереження ідентичності


Юрій Кочубей
Юрій Кочубей

Юрій Кочубей

Із виступу на ІІ академічній дискусії проекту Інституту філології Київського національного університету імені Шевченка та фонду «Європа XXI» – «Українська гуманітаристика. Діалог культур між Сходом і Заходом»

Посилення міграції є однією з ознак теперішнього часу. Однак і у новому тисячоліття людство зберегло усі форми переселення людей – від добровільної міграції в обрані для комфортнішого проживання чи кращої роботи країни, до вимушеного переселення, на яке людина йде сама під тиском тяжких обставин, а то й депортації, виселення чи заслання. Усі ці форми міграції впливають і на демографічний, і на культурний ландшафт як тих країн, котрі втрачають своє населення, так і тих, які отримують поповнення.

Вже склалися суспільства – цілі нації емігрантів, такі як у Сполучених Штатах Америки чи в Канаді. Там сформувалася мультикультурна спільнота.

Однак, у більшості країн домінує національна культура, а мігранти доповнюють її своїм особливим колоритом. Українські емігранти фактично у кожній країні поселення витворили своє мистецтво і свою літературу.

Термін «емігрантська література» не підходить для усіх

Усе розмаїття письменників емігрантів не можливо втиснути у термін «емігрантська література», бо кожен відчуває себе по-іншому, а відтак і пише по-іншому.

Такі письменники, як Іван Багряний та Улас Самчук є творцями суто української літератури, хоч і написаної в еміграції. Вони відчували себе українцями, які тимчасово вимушені жити на чужині, в екзилі. Ці письменники завжди мріяли про повернення додому й писали саме для українців. Їх не обходило, як будуть дивитися на них німці чи американці. Вони були скеровані своїми думками і своєю творчістю саме до України. І тому – це література заслання. Такою ж є творчість Володимира Винниченка і митців «празької школи». Ціла група українських поетів у Празі писали по-українськи й весь час мріяли повернутися до України. Щоправда, повернутися їм вдалося лише у своїй творчості – після того, як Україна здобула незалежність.

Подібне явище існує і в арабській літературі. Ціла плеяда письменників і поетів не з власної волі вимушені жити на чужині, але вони завжди писали арабською мовою і апелювали до свого народу. Своєю творчістю вони створили школу, яка натурально влилася у річище сучасної арабської літератури.

А як визначити літературу, витворену мігрантами, але вже мовою країни проживання? Таке явище характерне для Франції. Там вже виросли письменники, народжені батьками емігрантами. І хоч ці письменники пишуть по-французьки, але у їхніх творах проглядає культурний пласт, який вони успадкували від батьків. Думаю, що таке явище варто називати діаспорною літературою.

Однак є письменники, які попри своє походження пишуть твори, що одразу стають органічною частиною літератури країни проживання. Зазвичай, ці письменники обирають зрозумілі усім теми й відтворюють сучасне життя.

Приміром, Джорджіо Щербаненко відомий в Італії автор детективів, але від українського він має хіба що прізвище.

Загалом левова частка творів, написаних українцями, які мігрували до інших країн – є продовженням літератури української. Письменники-мігранти відтворюють свою українську ідентичність і стверджують українську культуру. Це стосуються й представників інших культур та націй, що з різних причин живуть не на своїх теренах. Людям властиво зберігати й розвивати своє, бо це є підтвердженням їхнього власного буття.

Юрій Кочубей, професор, Надзвичайний і Повноважний Посол України, сходознавець, провідний науковий співробітник Інституту сходознавства імені Кримського.

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.

Радіо Свобода відстежує дискусії проекту «Українська гуманітаристика: діалог культур між Сходом і Заходом» й надалі публікуватиме виступи усіх учасників обговорення. Друга академічна дискусія пройшла під назвою «Розширюючи кордони – наближаючи периферію».

Попередні публікації:

Українська література як самодостатня реальність (Людмила Грицик)

Наші вороги – експансія чужих і власний провінціалізм (Тарас Кияк)

Кордони проходять всередині нас (Євген Бистрицький)

Ми ще не є політичною нацією й не готові до Євросоюзу (Микола Жулинський)

Статус народів вимірюється їхньою волею до буття (Оксана Пахльовська)

Схід як ключ до розуміння України (Іван Бондаренко)

ВИБІР ЧИТАЧІВ

ФОТО ТА ВІДЕО

XS
SM
MD
LG