Експонатів, присвячених Валер’янові Підмогильному, у музеї «Літературне Придніпров’я» небагато. Але те, що є, кажуть співробітники, – справжні раритети. Це перші публікації молодого письменника у місцевих часописах, перше видання роману «Місто» (1928 рік), матеріали, що відносяться до «дніпропетровського періоду» життя, тощо.
«Білі» плями поступово заповнюють
У приміському селищі Чаплі (зараз це частина мегаполісу), де виріс Підмогильний, вже не лишилося ані його рідної хати, ані людей, які його знали. Проте місцеві краєзнавці змогли зібрати дещицю відомостей про його родовід і родину (відомо, приміром, що звичайна селянська сім’я Підмогильних прагнула дати своїм дітям гідну освіту і навіть наймала для цього вчителів).
Ентузіасти відшукали і церкву, де хрестили Валер’яна, і будівлю, де він вчителював, розповіла в інтерв’ю Радіо Свобода старший науковий співробітник літературного музею Ірина Мазуренко.
«Дніпропетровські дослідники доклали багато зусиль, щоб заповнити частину «білих плям». Приміром, дуже цікавий невеличкий період його життя, який протривав всього рік. У приміщенні нинішнього літературного музею в 1920-му році діяла українська школа імені Івана Франка. І в ній, як виявилось, викладав Валер’ян Підмогильний», – розповідає науковець.
«Соловецький» доробок Підмогильного – досі таємниця
Перше видання роману Підмогильного «Місто»Валер’яна Підмогильного називають письменником, якому властиві глибокий психологізм та інтелектуалізм. Його також вважають одним з найкращих українських перекладачів французької класики. А втім, дослідники кажуть: цілий пласт доробку непересічного літератора досі не відкритий – це передсмертні твори.
Засуджений 1935-го року радянською владою за сфабрикованими звинуваченнями разом з іншими письменниками, Валер’ян Підмогильний останні місяці життя провів на Соловках. Там, у таборі, в нелюдських умовах ізолятора, він продовжував писати і перекладати, говорить дослідниця Ірина Мазуренко.
«Ми нічого не можемо дослідити, попри те, що відкриті вже начеб і архіви, що саме він написав на Соловках. Відомо з листів, що там він працював над повістю, а потім над романом про колективізацію 1929-го року. Він вдосконалював свою англійську, перекладав Шекспіра. Писав, що йому не вистачає паперу, паперу, паперу…», – каже Ірина Мазуренко.
Науковці визнають: за понад півстоліття відтоді, як репресованого письменника реабілітували, його ім’я досі належно не пошановане на офіційному рівні: у школах і бібліотеках бракує літератури про нього, а в краї, де він народився, немає ані вулиці його імені, ані пам’ятника. Щоправда, Міжнародна громадська організація «Інститут Україніки» невдовзі планує встановити меморіальну дошку Підмогильному на фасаді літературного музею. Усі кошти на цю справу дали доброчинники, повідомила Радіо Свобода активістка організації Ірина Довгалюк.
«Для нас національна пам'ять і національна безпека – це тотожні речі. Людей, які творили нашу історію і традицію, треба пам’ятати», – зазначила громадська активістка.
Виставка пам’яті Валер’яна Підмогильного у Дніпропетровську триватиме ще місяць. На неї очікують школярів, студентів, усіх небайдужих до історії краю та України. У той самий час у Франції українська діаспора проводитиме літературні читання, присвячені перекладацькій спадщині Валер’яна Підмогильного.
«Білі» плями поступово заповнюють
У приміському селищі Чаплі (зараз це частина мегаполісу), де виріс Підмогильний, вже не лишилося ані його рідної хати, ані людей, які його знали. Проте місцеві краєзнавці змогли зібрати дещицю відомостей про його родовід і родину (відомо, приміром, що звичайна селянська сім’я Підмогильних прагнула дати своїм дітям гідну освіту і навіть наймала для цього вчителів).
Ентузіасти відшукали і церкву, де хрестили Валер’яна, і будівлю, де він вчителював, розповіла в інтерв’ю Радіо Свобода старший науковий співробітник літературного музею Ірина Мазуренко.
«Дніпропетровські дослідники доклали багато зусиль, щоб заповнити частину «білих плям». Приміром, дуже цікавий невеличкий період його життя, який протривав всього рік. У приміщенні нинішнього літературного музею в 1920-му році діяла українська школа імені Івана Франка. І в ній, як виявилось, викладав Валер’ян Підмогильний», – розповідає науковець.
«Соловецький» доробок Підмогильного – досі таємниця
Засуджений 1935-го року радянською владою за сфабрикованими звинуваченнями разом з іншими письменниками, Валер’ян Підмогильний останні місяці життя провів на Соловках. Там, у таборі, в нелюдських умовах ізолятора, він продовжував писати і перекладати, говорить дослідниця Ірина Мазуренко.
«Ми нічого не можемо дослідити, попри те, що відкриті вже начеб і архіви, що саме він написав на Соловках. Відомо з листів, що там він працював над повістю, а потім над романом про колективізацію 1929-го року. Він вдосконалював свою англійську, перекладав Шекспіра. Писав, що йому не вистачає паперу, паперу, паперу…», – каже Ірина Мазуренко.
Науковці визнають: за понад півстоліття відтоді, як репресованого письменника реабілітували, його ім’я досі належно не пошановане на офіційному рівні: у школах і бібліотеках бракує літератури про нього, а в краї, де він народився, немає ані вулиці його імені, ані пам’ятника. Щоправда, Міжнародна громадська організація «Інститут Україніки» невдовзі планує встановити меморіальну дошку Підмогильному на фасаді літературного музею. Усі кошти на цю справу дали доброчинники, повідомила Радіо Свобода активістка організації Ірина Довгалюк.
«Для нас національна пам'ять і національна безпека – це тотожні речі. Людей, які творили нашу історію і традицію, треба пам’ятати», – зазначила громадська активістка.
Виставка пам’яті Валер’яна Підмогильного у Дніпропетровську триватиме ще місяць. На неї очікують школярів, студентів, усіх небайдужих до історії краю та України. У той самий час у Франції українська діаспора проводитиме літературні читання, присвячені перекладацькій спадщині Валер’яна Підмогильного.
| Довідка: Валер’ян Петрович Підмогильний (1901-1937) – український письменник і перекладач, один з найвидатніших прозаїків українського «Розстріляного відродження». Народився в селі Писарівка Павлоградського повіту (зараз Синельниківський район) на Катеринославщині в селянській родині. Коли йому було 14 років, батьки переселились до панської економії в селі Чаплі. Закінчив реальне училище, потім вчився з перервами в Катеринославському університеті, який так і не закінчив. Літературна діяльність переривалась вчителюванням, працею у видавництвах. У творчому доробку письменника – оповідання, повісті, романи, зокрема, роман «Місто», одна із знакових книг століття, а також переклади творів Франса, Бальзака, Мопассана, Стендаля, Дідро. 1935 року Валер’ян Підмогильний був засуджений за приналежність до «групи письменників-націоналістів з терористичними настроями у ставленні до вождів партії» до десяти років ув’язнення. Пізніше особлива трійка УНКВС винесла новий вирок – розстріл. Разом із Валер'яном Підмогильним у Карелії, в урочищі Сандармох, 1937 року були розстріляні Микола Зеров, Валер'ян Поліщук, Григорій Епік, Лесь Курбас, Микола Куліш, Мирослав Ірчан, Юліан Шпол. Підмогильного було реабілітовано 1956 року. |
