Чия тюрма краща: гестапо чи НКВС, і як Україні уникнути тоталітаризму?

Чия тюрма краща: гестапо чи НКВС, і як Україні уникнути тоталітаризму? Така дискусія відбулась у львівському музеї «Тюрма на Лонцького» напередодні Міжнародного дня катувань, що відзначається у світі 26 червня. Минуле, сьогодення і майбутнє об’єднали у дискусії політв’язні радянських таборів Ігор Калинець, Юрій Шухевич, Євген Сверстюк, Василь Овсієнко. До розмови через інтернет-зв’язок долучились правозахисники, політичні в’язні, громадські діячі у Києві, Львові, Тернополі, Харкові.

Із вироком «за зв’язок із ОУН і УПА» львів’янка Ірина Шуль, якій нині 95 років, потрапила у німецький концтабір. У 1944 році її арештувало німецьке гестапо і вивезло до концтабору Равенсбрюк.

Ірина Шуль розповіла Радіо Свобода, що уникнула після війни виселення у Сибір лише тому, що після концтабору повернулась у Перемишль, а там поляки одразу розпочали примусове виселення українців із Польщі. В Україні жінка тримала у таємниці свою перебування у німецькому концтаборі.

«Ще не закінчилась війна, а вони вже зняли колючі дроти, два тижні ми просто були голодні. А тоді вже прийшли американці і нас нагодували. Спершу думала, може, варто йти на Захід, але як самій… Пізніше кожна держава забирала своїх. Мені довелось самій добиратись у Перемишль, підбирали трішки люди дорогою, не було грошей, ні їжі», – каже Ірина Шуль.

Катували у спецкамері

Тернополянин Ігор Олещук, який був арештований у 1948 році за зв’язок із підпіллям, пройшов складне слідство, його жорстоко били, вимагаючи зізнань.

«Мене судили у Тернополі, я сидів у слідчому ізоляторі КДБ, там було 28 камер, жахливі санітарні умови, переповнені камери, люди спали на боці і по команді повертались, стояв шалений сморід. Цілу добу водили на допити, сильно били, викликали ката. У спецкамері були набори інструментів для катувань», – пригадує ці страшні часи політв’язень Ігор Олещук.

Порівнювати ув’язнення 70-х–80-х років із арештами НКВС у 40-х не можна, вважає політв’язень Василь Овсієнко, який був засуджений у 1973 році і з невеликими перервами провів у таборах до 1989 року. Чоловік записав спогади багатьох політичних в’язнів різних періодів і каже, що найвищою була смертність серед політв’язнів у 40-х роках.

«У наш час добір був ретельніший, за ніщо вже не садили у 70-і роки, як це було у 40-х, садили вже чітко тих, хто щось діяв проти влади. Відтак, говориш правду, то ти злочинець. У наш час було завдання знищити не категорію, як у 40-х, а особистість. Коли виносився вирок, то він був не остаточний, була ще експертиза у спецтаборі, де визначали, яку загрозу ти становиш, чи зламався», – зауважив Василь Овсієнко.

Досвід радянських таборів – найстрашніший

Також політв’язень Василь Овсієнко згадав і сучасну ситуацію щодо політв’язнів, у яких в кімнатах холодильник, телевізор, до яких пропускають іноземних лікарів, а у 80-х за 10 років поетові Василеві Стусу лише двічі дозволили зустріч із рідними.

«Звісно, що я не бажаю теперішнім політичним в’язням нашого режиму, але це не йде в ніяке порівняння з минулим, як моє ув’язнення, з тим, що пережили Мирослав Симчич, Дмитро Синяк, Іван Мирон та інші українські патріоти», – каже Василь Овсієнко.

Досвід радянських концтаборів найстрашніший і найдовший, якщо порівнювати з тюрмами інших тоталітарних режимів, вважає політв’язень, філософ, публіцист Євген Сверстюк, який був заарештований у 1972 році і засуджений до 7 років таборів і 5 років заслання у Пермській області.

За його словами, на Заході все ж дотримувались давніх форм і законності, а в Росії цього не було. У сталінські часи вилучали цілі суспільні категорії, лише тому, що людина була зі священичого роду чи вчительського, а тому підлягала знищенню.

«Варто виокремити, що час воєнний жорстокіший і має готові рішення про розправу. А мирний час – це час, коли можна проводити слідство, зачекати з розслідуванням. Ми сиділи у мирний совєтський час. Пригадую 36-у зону Пермського концтабору, зона тупо жорстока, повна людей. Один з політв’язнів із 25-літнім досвідом мені сказав, що важко сказати, які кращі табори, а де гірші, десь є одні переваги, а в іншому гірше. Всі радянські концтабори були спрямовані на руйнування особи, на знищення особи. Якщо в мене було закінчення терміну, то це означало, що закінчився радянський період», – говорить Євген Сверстюк.

Комуністичні злочини мають бути засуджені – учасники дискусії

Учасники дискусії обговорювали сучасну ситуацію в Україні, чи не призведе це до тоталітаризму в українському суспільстві. Щоб не допустити такого розвитку подій, передусім громадяни мають позбутись старих уявлень про радянські часи, правдиво і без жодних упереджень оцінити комуністичні злочини, мовилось під час прямого включення.

Харківські учасники дискусії поцікавилась думкою Євгена Сверстюка щодо ідеї встановити у місті пам’ятник Сталіну, оскільки багато харків’ян обурені таким задумом, і чи це не є загрозою. На що довголітній політв’язень відповів, що це просто аномалія.

«А загроза у тому, що ця чума живе у душах багатьох людей, старого комуніста Симоненка і старого комсомольця Колесніченка, і небезпека у тому, що вони задають тон, отруюють атмосферу, мають певне довкілля навколо себе», – наголосив Євген Сверстюк.

Пам’ять про жертв катівень тоталітарних режимів учасники дискусії у Львові, Києві, Харкові, Тернополі вшанували хвилиною мовчання.