Київ – Майже половина українців не читає книжок – такі результати опитування, проведеного в рамках програми Book Platform, нещодавно спричинили низку дискусій щодо проблем українського книговидання та культури читання загалом. Видавці вкотре поскаржилися на податки, читачі – на ціни, а бібліотеки – на відсутність фінансування. Утім, статистика та фахівці стверджують: в українців немає не лише повноцінного доступу до книги, але й звички читати. Радіо Свобода з’ясовувало, як це змінити.
Проблеми українського читання не обмежуються відсутністю державної політики у цій сфері, вважає літературний критик Ірина Славінська. «Є поширена думка, що українці не читають, бо не мають доступу до книги. Ця проблема справді існує: у нас мало книгарень, і книга погано доходить до аудиторії, особливо у маленьких районних центрах. Але у тому ж дослідженні для Book Platform йдеться про те, що більшість тих, хто не читає, причиною називають відсутність такої потреби», – каже вона.
Ці проблеми взаємопов’язані, зауважує Ірина Славінська. Однак те, що для багатьох українців читання не є необхідним, свідчить про помилку виховання – як з боку школи, так і з боку родини. У класі діти здебільшого завчають напам’ять біографії письменників, уривки творів або дати їх написання. Читання заради читання програма не культивує, основна її ціль – просто дати певний обсяг інформації, вважає Ірина Славінська.
Тим часом батьки часто ставляться до дитячого читання несерйозно, каже Міра Київська, одна із засновників порталу дитячої літератури «Букмоль». Сайт розрахований не лише на читачів, а й на видавців, що шукають нових текстів – «Букмоль» публікує, серед іншого, огляди книжок, яких ще немає в Україні. Окрім того, команда порталу організувала літературний клуб, де з дітьми читають уголос, обговорюють книжки або малюють персонажів. Утім, Міра Київська зауважує: до клубу ходять переважно ті діти, чиї батьки і самі багато читають.
Як показує досвід, не діти не хочуть читати, а батьки переконані, що їм це не потрібноМіра Київська
«Як показує досвід, не діти не хочуть читати, а батьки переконані, що їм це не потрібно. Дуже часто відбувається так, що дитину починають змушувати активно читати років у шість, але не заради знайомства з твором, а у процесі вивчення мови абощо. Потрібно вчити батьків говорити з дітьми про книги. Але для багатьох література зберігає якісь побутові, прикладні функції», – пояснює вона.
«У книжкових супермаркетах консультанти не знають культових авторів»
Потрібна широка програма інформування. Найпростіший приклад: київська влада могла б давати «Книжковому арсеналу» сітілайти, щоб фестивалю не доводилося шукати грошей на рекламуІрина Славінська
Програма розвитку читання – комплексна річ, однак одним із найголовніших напрямків Ірина Славінська називає популяризаторську роботу. «Потрібна широка програма інформування. Найпростіший приклад: київська влада могла б давати «Книжковому арсеналу» сітілайти, щоб фестивалю не доводилося шукати грошей на рекламу». Це малі кроки, але якщо вони складають певну стратегію, то можуть викликати великі зміни», – вважає оглядач.
Польща, яка ще кілька років тому переживала подібні до українських проблеми, сьогодні витрачає на промоцію книжок п’ять мільйонів злотих (близько 19 мільйонів гривень) щороку. А читання розвиває через бібліотеки, які є культурними центрами. Утім, ініціатива має йти від самих громадян – влада не нав’язує, а лише фінансує пропоновані проекти.
За останні кілька років в Україні побільшало незалежних книгарень, які виконують роль таких центрів. Вони не лише пропонують рідкісну літературу, а й організовують спілкування читачів. Наприклад, у київському «Хармсі» відбуваються літературні дискусії та лекції, до того ж, у них можна брати книжки напрокат. А дніпропетровська «Чорна ящірка» працює ще й як галерея. Але найголовніше, що дають приватні книгарні – це індивідуальний підхід до кожного читача, каже співзасновниця «Чорної ящірки» Вікторія Наріжна.
Дух читання з’являється, коли люди, які продають книги, знають про них більше, ніж самі відвідувачіВікторія Наріжна
«Незалежна книгарня дає «неконвеєрний» дух, необхідний для того, щоб читання було sexy – привабливим, таємничим заняттям. У книжкових супермаркетах консультанти мають дивитися комп’ютерний каталог, щоб знайти книгу, і часто не знають імен культових авторів. А мені здається, дух читання з’являється, коли люди, які продають книги, знають про них більше, ніж самі відвідувачі», – вважає вона.
Мінімум зусиль, щоб отримати книгу
Незалежна книгарня – неприбуткова справа, каже Вікторія Наріжна. Однак на підтримку держави особливо не розраховує. Так само, як і Юлія Козловець, директор ще однієї приватної київської книгарні «Чулан», що влаштовує читання і спеціалізується на інтелектуальній прозі та якісній нехудожній літературі. Нещодавно крамниця була вимушена з’їхати і зараз шукає нове приміщення.
«За законом книгарні мають пільги на оренду комунального майна, але доступу до нього у книгарень немає. А комерційні ціни – зависокі. Зараз ми шукаємо альтернативні шляхи роботи і розраховуємо на співпрацю з колегами», – каже Юлія Козловець.
Що ж до українських бібліотек, які справді приваблюють читачів, то з ними скрутно: більшість потребує ремонту, оновлення фондів та змушена просити допомоги у відвідувачів. Про рекламу у таких умовах не йдеться, тож до творчих вечорів, виставок або презентацій у книгозбірнях (які час від часу все ж відбуваються) нові аудиторії не долучаються. Працює програма «Бібліоміст», але цього поки що замало. До того ж, нові надходження до бібліотек здебільшого відбуваються за програмою «Українська книга», яка не відповідає потребам сучасних читачів.
Тим часом нещодавно свою роботу відновила Міжвідомча комісія з питань сприяння розвитку вітчизняного книговидання та книгорозповсюдження, яка була заснована ще 2006 року. Олександр Сич, віце-прем’єр України, який її очолив, в інтерв’ю Радіо Свобода наголосив, що розробка програми підтримки читання розпочалася. Адже, як зазначає Ірина Славінська, людина, яка справді любить читати, робитиме більше зусиль для того, щоб знайти книжку – однак не можна забувати, що в ідеальній ситуації таких зусиль має бути мінімум.
