Доступність посилання

18 Жовтень 2017, Київ 23:35

В Україні знімається 120 акторів із Росії, позбавляючи роботи українців – Остап Ступка


Остап Ступка

Ухвалення закону про мовні квоти на телебаченні назріло, жодних утисків російської немає і зрештою українські актори мають реалізовуватися у рідному медіа-просторі саме рідною мовою. Про це заявив Радіо Свобода народний артист України Остап Ступка. За його словами, в Україні досі знімається більше ніж сотня акторів із Росії. На їхній батьківщині іноземцеві можна зніматися лише після отримання за чималі гроші дозволу на роботу. В Україні ж російські кіногастарбайтери працюють без дозволів і позбавляють роботи місцевих акторів. Закон має посприяти виправленню такого становища, сподівається Остап Ступка. Він також розповів, чи не шкодує про зіграні до війни ролі у російських фільмах і пояснив, навіщо хотів стати депутатом від партії Наталії Королевської «Україна – вперед!».

Олександр Лащенко: Пане Ступка, звісно, і про мистецтво з Вами поговоримо: і про кіно, і про театр. Але почнемо з нагального – політичного. Ви були у Верховній Раді на цьому тижні, коли таки ухвалили народні депутати закон про мовні квоти вже на телебаченні, а спікер Андрій Парубій напередодні підписав цей закон. Фактично цей закон ще Петрові Порошенку підписати і він набуде чинності. Ви задоволені?

– Я задоволений. Звичайно. Інакше мене не було б у Верховній Раді разом з моїми колегами – акторами, режисерами.

– Кажуть, що якщо наслідувати досвід таких квот на радіо (на ФМ-станціях), то, мовляв (я цитую зокрема думку телеканалу «Інтер»), «низькопробна продукція заполонила ФМ-ефіри» і така ж доля тепер очікує нібито й телебачення. Як це можна прокоментувати?

На телебаченні мильні опери – це ж неможливо дивитися

– По-перше, ці люди мусять щось говорити, бо вони, так би мовити, в опозиції, і на телеканалі «Інтер», і на інших телеканалах. Стосовно того, що вони говорять «про низькопробну продукцію» на радіо, то я думаю, що їм треба звернути увагу і на низькопробну продукцію, яку вони випускають на телебаченні. Мильні опери всі ці – це ж неможливо дивитися насправді. Тому я на їхньому місці промовчав би, вживаючи такі фрази, як «низькопробна продукція». Спочатку мають подивитися, зазирнути всередину себе, навколо себе, що відбувається, наприклад, на тих же телеканалах, який продукт виходить в телевізійний ефір.

Що стосується людей, які категорично кажуть, що російська мова зникне, її забороняють, то, по-перше, ніхто її не забороняє, люди просто чують дзвін та не знають, де він. І так само, як і в Російській Федерації, де моментально відреагували. На каналі «Росія-1» була ціла програма. Я її трохи подивився.

– Витримали?

Закон вже давно треба було прийняти. Він тягне за собою скорочення, кількості російських акторів, які знімаються в Україні. Це 100-120 чоловік одночасно!

– Не всю... «Ірма Вітовська, Остап Ступка – проти». Ніхто не проти. Є певний баланс. Є європейські засади мовні. І нам вже треба трохи звикнути, що ми є все-таки окремою державою. Тому що ніяк деякі категорії населення не можуть звикнути, що ми є окремою державою. Якщо справа стосується такого активного впливового інструменту, як телебачення, то цей закон вже давно треба було прийняти. Тому що він тягне за собою інші речі, він тягне за собою скорочення, я так сказав би, кількості російських акторів, які зараз знімаються в Україні, в Києві. Це 100-120 чоловік одночасно!

– Досі? На четвертий рік війни…

На перший рік війни трохи стидалися запрошувати. А зараз взагалі не стидаються. Мають запрацювати профспілки, яких немає. Український актор абсолютно не захищений

– На перший рік війни трохи стидалися запрошувати. А зараз взагалі не стидаються. Відповідно 100 українських акторів або 120 втрачають роботу. Тому цей закон – це такий ланцюжок, який тягне за собою дуже багато проблем стосовно україномовного продукту на телебаченні, зокрема зайнятості українських акторів на тому ж таки телебаченні. Тому тут мають запрацювати профспілки, яких немає. Український актор абсолютно не захищений.

У Російської Федерації можна взяти приклад, є прекрасне положення, як дозвіл на роботу. Зробити ліміт – одна людина, дві, але за яку платилися б немаленькі гроші на розвиток українського кінематографу

Звичайно, у Російської Федерації можна взяти приклад, тому що у них є таке прекрасне положення, як дозвіл на роботу. Бо щоб там зніматися іноземцю, треба дозвіл на роботу, який коштує грошей. Чому б нам не зробити, щоб був дозвіл на роботу, і не знімати по 10-15 чоловік російських акторів в українських серіалах, а зробити теж якийсь ліміт – одна людина, дві, але за яку платилися б немаленькі гроші, які у свою чергу йшли б на розвиток українського кінематографу.

– У Росії такий ліміт діє щодо українських акторів?

– На рахунок ліміту – не знаю. Але засідає комісія і розглядають: дозволимо працювати чи не дозволимо. Отака є позиція. І це не тільки в Росії. У США, наприклад. Це також стосується театру. Бо я пам’ятаю, як ми колись з батьком їздили на гастролі з виставою «Записки божевільного» за Миколою Гоголем. Для того, щоб зайняти на два тижні американську сцену у Нью-Йорку, ми чекали на дозвіл місцевих профспілок три місяці (!), щоб приїхати на гастролі. Бо коли ми там перебуваємо два тижні, ми в них, так би мовити, забираємо місце роботи і кавальчик хліба. Тому ці всі речі мають на законодавчому рівні запрацювати цивілізовано. Бо наразі в нас зараз такого немає.

– Ви ж водій. Слухаєте ФМ-станції? Як Вам контент тепер, після цих квот вже на ФМ?

– Чудово! Стільки я дізнався, скільки в нас є сучасної української музики! Звичайно, потрібен буде певний період врегулювати цю ситуацію. Бо всі кажуть: «ви проти, ви проти».

– «Діамантову руку» будуть перекладати, як стверджують. Хоча це неправда. Класика радянська…

– При чому тут «Діамантова рука»? Класика радянська й залишиться радянською класикою. Ніхто не збирається ніякі мови забороняти, а треба трохи збалансувати цей процес. І ця квота, я думаю, дасть певний поштовх. Бо це, звичайно, перший крок до цього. Вже було радіо, зараз – телебачення. Перший крок до цього. І потім ми вже будемо, про що я зараз кажу, щоб український актор був захищеним і відчував свою необхідність працювати в цій країні. Це дуже важливо.

– Я буваю в Театрі Івана Франка. Не може сказати, що часто. Але знаходжу час. Звісно, бачив Вашого великого батька. Зала повна.

– Так, повні зали.

– Пане Ступка, водночас чимало глядачів дійсно люблять оцих кобзонів, «голубые огоньки», Аллу Борисовну Пугачову, яка останніх чверть століття жодної пісні якісної не написала і не заспівала? Цей сегмент великий теж – цих глядачів? Чому так сталося? Це така інерція? Не хочуть мінятися? Ви ж спілкуєтеся з глядачами.

Є люди, які дивляться і «голубой огоньок», і до Театру Франка приходять. Це якийсь елемент ностальгії. Є, звичайно, елемент людей, які категорично не приймають нічого українського, хоча живуть на цій землі

– Є люди, які дивляться і «голубой огоньок», і до Театру Франка приходять. Це, напевне, може, якийсь елемент ностальгії. Бо у кожного свої спогади про період існування СРСР. Є, звичайно, елемент людей, які не бажають, категорично не приймають нічого українського, хоча живуть на цій землі. Таких теж є достатньо. Або, звичайно, інерція.

Повалити пам’ятники – це річ одна. А повалити пам’ятники у своїй душі – це зовсім інші речі. Елемент совковості досі присутній

Ви розумієте, коли розпався СРСР, все, незалежність, потім зараз повна декомунізація, це все, все, все... Повалити пам’ятники – це річ одна. А от повалити пам’ятники у своїй душі – це зовсім інші речі. Я декілька разів наводив такий приклад, що був такий бур’ян (наприклад, назвемо його СРСР) і заросло все бур’яном. Взяли хороші, якісні машинки для підстригання травички на газонах і підстригли цей бур’ян та сказали: все, давайте будувати незалежність, давайте будувати це, українська мова, самоідентифікація людини, хто вона, що вона, звідки її коріння. А совкове коріння лишилося, його не витягнули, тільки зверху підстригли. Тому елемент совковості досі присутній.

Люди, які говорять проти чи ще якісь речі, напевне, в них сидить цей елемент совковості, який дуже-дуже серйозна бацила така, яка залізла не у всіх, звичайно, але є достатньо людей, в яких вона ще сидить, і вони не можуть... Знаєте, а старе покоління, наприклад, то у них є ностальгія за молодими роками, за молодістю.

– Але молодь теж ходить і в Театр Івана Франка.

– Молоді дуже багато.

– На Ваш погляд, які погляди української молоді зараз? Середнього покоління, наприклад, кому в районі сорока? Ваших ровесників? Війна дається взнаки, те, що відбувається на сході України у тому числі?

Життя не зупиняється. Але хлопці гинуть, хлопці поранені кожного дня, волонтерам велика шана, уклін до землі

– Звичайно. Звичайно дається взнаки. А з іншого боку, відбуваються речі, так ніби й нічого не відбувається. Я розумію, що життя йде далі, життя не зупиняється. Але хлопці гинуть, хлопці поранені кожного дня і треба... І якби не наші волонтери, звичайно, і люди, які передають туди всього: і речі, і харчі, і все... Звичайно, волонтерам велика шана, уклін до землі, тому що люди дійсно від душі, за покликом серця роблять і допомагають нашим хлопцям на передовій. Мати підтримку – дуже важливо.

– Ви ж теж знімалися в Росії. Фільм «Матч» російський, хоча й знімався у Києві й Харкові. Відомий футбольний поєдинок, який був під час окупації Києва нацистами. І картина «Ми з майбутнього». Ви не шкодуєте, що брали участь в таких російських проектах?

– Я як актор не шкодую. Не шкодую. Якраз був такий період – було більше сил, ніж пропозицій для тебе реалізувати ці сили. Ролі у мене вийшли непогані. Тому що мені закидали, що я такого показав українця. Стривайте, братове, українці бувають різні. Українці бувають різні, як і в кожної нації. Французи бувають різні. Американці бувають різні. Ті ж росіяни бувають різні. Італійці бувають різні. Тому ставити клеймо, що от українець – саме такий, я думаю, не варто.

А я на це дивлюся виключно з акторської точки зору, як в мене вийшла сцена, який уривок. Якщо деякі люди й досі згадують, що ось, значить, це ти ж там, то я кажу: значить, класно зіграв – раз ви й досі пам’ятаєте ці невеличкі ролі насправді. Значить, дуже добре було зіграно.

Кричати в нас в Україні добре вміють, вішати ярлики відразу, без розбору. Я порадив би все-таки подивитися на це все з іншої точки зору насправді – сприймати це, як тих людей, які були в той період часу. І порадив би нашим людям, які теж багато говорять, як казав мій батько: одне плескати язиком, а інше перти плуга. А де альтернатива? Де відповідь українського кінематографу? Де? Ви багато говорите, але немає патріотичного кіна, такого міцного патріотичного фільму.

– Ви знімалися до війни. Зараз Ви кажете, що альтернатива, наскільки я Вас розумію, в Україні нарешті з’явилася. Можна так трактувати Ваші слова?

З прийняттям закону має відбутися вибух українського кінематографу і саме на патріотичну тему

– З прийняттям закону має відбутися взагалі вибух українського кінематографу і саме на патріотичну тему. Тому що відповіді ніякої не було. І кричали про «Тараса Бульбу», і про ці два фільми кричали.

– І Ви знімалися в «Тарасі Бульбі». Не лише Ваш тато. Ада Миколаївна Роговцева знімалася.

– Знімалася. А в «Матчі» знімався Станіслав Боклан, наш чудовий актор. Альтернативу треба робити.

– Богдан Бенюк грав у фільмі режисера Урсуляка «Ліквідація» Леоніда Утьосова. Маленька роль була.

– Маленька роль була. І тоді актор не думає, що політично – так, політично – так. Коли тут немає пропозицій, то ти хапаєшся за будь-що, щоб не втрачати свою акторську форму. І «Тарас Бульба», як колись ходили багато наші можновладці, говорили про зйомки «Тараса Бульби»: і «Тарас Бульба», і «Тарас Бульба», і «Тарас Бульба»... А в результаті зняла Росія.

– Були балачки, щоб Депардьє задіяти. При Ющенкові. Було. Але це все так – «вилами по воді»...

Треба швидко реагувати. Особливо у кінематографі. Подивіться, скільки фільмів США виробили на тему В’єтнамської війни!

– Виявляється, у нас був свій Тарас Бульба. І не Депардьє. Ми маємо звертати увагу на своїх людей і робити з ними альтернативні речі, які не подобаються, наприклад, нам ззовні, що нам не подобається історичне трактування такого і такого, певного періоду часу, за яким знятий фільм, наприклад, у тій же ж Росії. Запропонуйте свою версію! Свою версію історичну, правдиву, зніміть і скажіть: ні, було абсолютно не так. Тому що ці всі балачки насправді ні до чого не приводять. І це треба розуміти. Треба швидко реагувати на деякі речі. Дуже швидко. Особливо у кінематографі. Подивіться, скільки фільмів США виробили на предмет і на тему В’єтнамської війни!

– «Взвод», «Мисливець на оленів» з Де Ніро, «Апокаліпсис сьогодні»… І все шедевральні…

– Шедевральні. У США це зняли.

– Ви є актором і залишатиметеся та даруватимете радість глядачам. І Ви ж пробували стати політиком. «Україна – вперед!» Наталії Королевської. Футболіст Андрій Шевченко там з Вами був.

– Було, було, було.

– Добре, що не стали? Якщо згадувати досвід Славка Вакарчука, Руслани і так далі.

У Верховній Раді – ніхто нікого не слухає, всі займаються своїми справами

– Так. І зараз, коли я був у вівторок у Верховній Раді – ніхто нікого не слухає, всі займаються своїми справами. Ну, хіба сідають, коли основне голосування. А тоді була програма, такий проект – батько хотів, щоб прийняли закон про меценатство. Потім була ідея закону про кінематографію, що інвестори, спонсори, які дають на кіно, звільняються або платять зовсім маленький пільговий податок. І ця ситуація існує у цілому світі. Коли люди, великі інвестори дають на культуру, вони звільняються від податків. Коли це сталося, я з таким стосом паперів – знайшов, бо батька вже не було (Царство Небесне йому!) і проект закону про меценатство, і проект закону про кінематографію. І думаю: добре, якщо так вже склалася доля, що я №3 в цій партії, то я реально хочу розповісти людям, що я хочу зробити.

І коли в мене був тур західною Україною, я все розповідав людям, як воно має бути і про театральні проблеми, і про проблеми мистецтва загалом, і зокрема кінематографії, звичайно, про закон про меценатство, який досі десь у шухлядах, невідомо де він лежить, десь у мене ці документи збереглися.

Але я Вам скажу, що це був непоганий досвід. Це непоганий досвід. І спілкування з людьми в першу чергу, бо ти виголошуєш промову. Ти не просто виголошуєш промову, а ти дійсно розповідаєш людям, що я зробив би, якби дійшло до якоїсь певної ситуації. Тому у мене були бажання в цій передвиборчій кампанії, насправді спрямовані виключно на підтримку і розвиток української культури. Бо інакше немає сенсу.

– Але, стоячи цього тижня у ложі преси у Верховній Раді під куполом, Ви побачили, що навряд чи…

– Там теж цікаво. Мені це як актору цікаво, як там?

– А є талановиті актори серед депутатів, серед політиків?

– Я думаю, є.

– Чи це все-таки дешеві обіцянки і не більше того?

Такі цікаві персонажі – 5 хвилин тому розмовляєш з людиною про остаточне голосування, а відійшов на 10 хвилин і... починає говорити кардинально протилежні речі!

– Є, є, є. Бо я там зустрів одного знайомого народного депутата. Я кажу: ну що, старий? А там такий мурашник – у-у-у-у-у! Він каже: тут такі цікаві персонажі – 5 хвилин тому розмовляєш з людиною про напрямок і про, наприклад, остаточне голосування по якомусь питанню, а проходить рівно 10 хвилин, він десь відійшов на 10 хвилин і... починає говорити кардинально протилежні речі! Він каже: чекай, а що з тобою, брате, відбувається – ти ж тільки що казав одне, а зараз ти говориш зовсім інше. І це трохи збиває тебе з напрямку твоїх думок, як все-таки треба себе поводити серед таких людей, якщо ти маєш такі відверті питання, які ти маєш і мусиш порушувати, будучи на посаді, скажімо, народного депутата. Тому це не все так просто.

Я розумію, що це, звичайно, все гра, це такий своєрідний театр теж. Політичний театр. Бо не дарма цей вислів був ще... «політичний театр»! Політичний театр був і в драматичних театрах, коли був період радянський, коли Ленін на сцені.

– Так. Не без цього. Хоч і звук «р» не вимовляв. Нічого. Це йому не завадило.

– Так.

– Але одна справа, погодьтеся, – мистецтво перевтілення Богдана Ступки, а інша річ – певного політика, який, даруйте, «вішає локшину на вуха».

– Це абсолютно різні речі. Це все, так би мовити, підвішений язик, розмова на певну конкретну тему, в якій можна вже і «водички полити» так, і «локшину повісити на вухо» сусіду. Це (політика – ред.) інше акторство.

– Ще до будь-яких законів про мовні квоти, інші документи, які депутати вже ухвалили, які й досі тягнуть з ухваленням, був саме український дубляж. Блискуче! Всі визнавали. Такий досвід продовжите? «Тачки», «Мадагаскар-2», «Аліса в країні чудес»…

– Ну ось треті «Тачки» виходять. 15 червня у кінотеатрах. Зараз якраз після вас їду підняти матеріал для рекламної кампанії. Я Вам скажу, що третя частина – там такого, вибачте на слові, накрутили! Ну, дуже цікаво. Зі змістом для діток і для дорослих. Прекрасний мультфільм. Прекрасний!

– Український кінематограф. Власне, той самий «Білих птах з чорною ознакою». Ще тоді знятий. Перша ж роль Вашого тата?

– Перша. Так.

– Українські телесеріали. Блискучі озвучування іноземних фільмів, які вже давно діють.

– Давно.

І отаке дублювання. Дякую Вам за інтерв’ю!

ПОВНІСТЮ ІНТЕРВ’Ю З ОСТАПОМ СТУПКОЮ – У ВІДЕОВАРІАНТІ РОЗМОВИ

  • 16x9 Image

    Олександр Лащенко

    На Радіо Свобода – з березня 2005 року. До того працював три роки на Громадському радіо. Народився 1969 року в Києві. Закінчив Київський національний університет імені Тараса Шевченка.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG