Доступність посилання

13 Грудень 2017, Київ 09:46

У роки Голодомору в запорізькому будинку немовляти померло понад 700 дітей


Меморіальна дошка на колишньому будинку немовляти у Запоріжжі, в якому під час Голодомору 1932–1933 років, за даними запорізьких істориків, померло щонайменше 700 дітей. Запоріжжя, 25 листопада 2017 року

Запоріжжя – У день шанування пам’яті жертв голодоморів до цього запорізького будинку, зведеного у ХІХ сторіччі, несуть не лише свічки, квіти, хліб, а й дитячі іграшки. З кінця 1920-х тут на вулиці Рози Люксембург, а нині Олександрівській, 7, був будинок немовляти. За даними запорізьких істориків, у роки Голоду 1932-1933 років у стінах цієї установи померло щонайменше 700 дітей.

Розголосу історія запорізького будинку немовляти набула завдяки місцевому краєзнавцю Анатолію Пеньку. На початку 1990-х на очі чоловікові потрапила стаття в одній із запорізьких газет, де згадувалось про те, що у травні 1933 року в місцевому будинку немовляти померло 33 дитини. Краєзнавець вирішив знайти цю будівлю у Запоріжжі.

Запорізький краєзнавець Анатолій Пеньок
Запорізький краєзнавець Анатолій Пеньок

«У нас не могло бути, що помирали, оскільки тут були «будні великого будівництва», були заводи, і тут виявляється 30 дітей померло. Місяць цілий шукав, а потім подумав піти в архів. Пішов туди, дістав документи 33-го року. І одразу наткнувся. Будинок немовляти. Травень місяць. 33-и я знайшов. Але почав місяць досліджувати і виявилось, що у 33-му році у травні місяці померло не 33 дитини, а 110 дітей», – розповідає Анатолій Пеньок.

Встановлена на сьогоднішній день істориками цифра померлих в будинку немовляти дітей – 788 осіб з листопада 1932-го до грудня 1933 року. Це малеча від 8 років до 1 дня, розповідає запорізький історик, доцент кафедри історії України Запорізького національного університету Інна Шугальова. Дослідниця каже, що це справжнє диво, що акти реєстрації смерті цих дітей дійшли до наших днів.

«Облік ведеться за книгами реєстрації актів громадянського стану Сталінського району, така колишня назва району тепер Олександрівського. Хоча книги збережені загалом вкрай-вкрай фрагментарно, але по цьому закладу, по цьому району, вдалося знайти фактично весь матеріал. Однак, є особливість записування цих актів, внесення в них інформації. Це фрагментарна, неповна інформація – іноді просто прізвище написано, іноді не вказані причини смерті, інформація про батьків», – каже історик.

Анатолій Пеньок пояснює, як така велика кількість дітей опинилася в роки Голодомору у місцевому дитячому притулку – їх сюди привозили батьки у надії врятувати від голоду.

«Тут були «будні великих будівництв» – ДніпрогЕС зводили, і заводи зводили. Думали, що тут їх врятують. І в цей час почали зростати, наче гриби, ці дитячі будиночки. Не завдяки ж «бєбі-буму» вони зростали, а завдяки тому, що сюди звозили цих дітей. Де їх тільки не знаходили», – ділиться краєзнавець.

Історія вихованки будинку немовляти, збережена її рідними

Малюки, що потрапляли до дитбудинків у роки Голоду, часто не знали своїх прізвищ, тому отримували нові. Їх називали на честь місць, де їх знайшли, відомих осіб чи давали прізвища працівників притулку, каже Інна Шугальова. Як приклад, наводить історію Івана Васильовича Майського з Лубенщини, спогади якого записав американський історик Джордж Мейс.

«Мені 4 роки. Я пам’ятаю, що мене Ванею звати, а ось прізвище не пам’ятаю». «І вони назвали мене Майський, оскільки мене знайшли в травні»

«Його мати вдягла, у що було на той момент, і повела його на залізничну станцію. Там вона його посадила і сказала, що зараз повернеться і, на жаль, не повернулася. І коли керівниця станції відвела його до притулку, співробітниці притулки запитують в нього: «Як тебе звати?». А він каже: «Мені 4 роки. Я пам’ятаю, що мене Ванею звати, а ось прізвище не пам’ятаю». «І вони назвали мене Майський, оскільки мене знайшли в травні». І ось так він Іван Васильович Майський до сих пір залишився», – пояснює історик.

Схожим чином до запорізького будинку немовляти потрапила запоріжанка Марія Сидоренко, що народилася у 1928 році у селі Янчекрак (тепер – Кам’янське) Василівського району Запорізької області. Будучи у літньому віці, вона поділилася дитячими спогадами зі своєю племінницею Анною Нужною, у будинку якої жила декілька десятиліть аж до своєї смерті у 2012 році.

Запоріжанка Анна Нужна, чия тітка у 1930-х роках виховувалася у запорізькому будинку немовляти
Запоріжанка Анна Нужна, чия тітка у 1930-х роках виховувалася у запорізькому будинку немовляти

Анна Нужна згадує, як її тітка зі сльозами розповідала про своє життя у будинку немовляти. Сюди вона потрапила у віці 4 років разом з дворічною сестрою Надією та отримала нове прізвище Рибас.

Анна Нужна (зліва) з своєю тіткою Марією Сідоренко, що виховувалась виховувалася у запорізькому будинку немовляти
Анна Нужна (зліва) з своєю тіткою Марією Сідоренко, що виховувалась виховувалася у запорізькому будинку немовляти

«Батька посадили в тюрьму, їх розкулачили, а мама привезла їх сюди у Запоріжжя до дядьків, а сама десь поїхала. Дядько взяв їх, привів на базар, залишив їх двох – Ніну і Марію, і сказав, щоб нікому не казали свої прізвище», – переповідає спогади своєї тітки Анна Нужна.

На жаль, до наших днів не дійшло жодних документів, які б зафіксували життя малюків у запорізькому будинку немовляти, не має і свідків тих подій, тому на сьогодні для істориків спогади родини Нужних чи не єдине свідчення про те, що коїлося у стінах установи.

Коли запитала, чим їх годували, вона опустила голову, а потім подивилась на мне і каже: «Це було таке, що його не можна було назвати їжею

«Діти були голі, вимазані зеленкою…Ніна – меншенька, їй було два роки, там захворіла. Тьотя казала: «Я не відходила від неї, поки вона не вмерла». Я її запитала: «А на чому лежала Ніна? Ліжко, ковдра, подушка? Що було?». А вона каже: «На дошках, голих дошках». Не було нічого, ні подушки, ні простирадла. Каже: «Голі дошки». Коли запитала, чим їх годували, вона опустила голову, а потім подивилась на мне і каже: «Це було таке, що його не можна було назвати їжею», – розоповідає Анна Нужна.

Вікна внутрішнього двору будинку немовляти «Коли діти вмирали, вони всі підходили до вікна і дивились. Вона казала, що перед дитячим будинком був, виритий чи він там і був, дуже глибокий рівчак. І каже, кидали мертвих дітей туди і зверху присипали землею», – оповідала своїй племінниці Ані Нужній вихованка будинку немовляти Марія Сидоренко
Вікна внутрішнього двору будинку немовляти «Коли діти вмирали, вони всі підходили до вікна і дивились. Вона казала, що перед дитячим будинком був, виритий чи він там і був, дуже глибокий рівчак. І каже, кидали мертвих дітей туди і зверху присипали землею», – оповідала своїй племінниці Ані Нужній вихованка будинку немовляти Марія Сидоренко

Жінка додає: «Коли діти вмирали, вони всі підходили до вікна і дивились. Вона казала, що перед дитячим будинком був виритий (чи він там і був) дуже глибокий рівчак. І каже: кидали мертвих дітей туди і зверху присипали землею».

Де поховані малюки, загиблі у запорізькому будинку немовляти, наразі достеменно невідомо. Анна Нужна, згадуючи оповіді своєї тітки, говорить про внутрішній двір установи. Зараз там знаходяться приватні подвір’я. Запорізький же краєзнавець Анатолій Пеньок має кілька версій.

Внутрішній двір колишньої будівлі запорізького будинку немовляти. За розповідями Марії Сидоренко, біля будівлі була велика яма, куди скидали тіла померлих дітей. Чи поховані вони там чи в іншому місці, поки історикам не вдалося встановити
Внутрішній двір колишньої будівлі запорізького будинку немовляти. За розповідями Марії Сидоренко, біля будівлі була велика яма, куди скидали тіла померлих дітей. Чи поховані вони там чи в іншому місці, поки історикам не вдалося встановити

«У день помирало по 10 діточок, і їх скидали тут – прямо під стінами була яма. Потім, коли машина назбиралась трупиків, то їх відвозили. Куди – на жаль, невідомо. Є такі три місця, що ми підозрюємо, що то там, але не можемо точно сказати», – констатує дослідник історії будинку немовляти.

Марії Сидоренко вдалося вижити у цьому «конвеєрі смерті», і в 1935 році її знайшов і забрав з будинку немовляти батько, який вийшов з тюрми.

Прямо під стінами була яма. Потім, коли машина назбиралась трупиків, то їх відвозили. Куди – на жаль, невідомо

«Прийшли сюди в дитячий будинок. Їх посадили за один стіл – Ніни, а за другий – Марусі. І кажуть, що ось це Марусі, а це Ніни. І батько ходив довкола. І одразу ані вона батька, ані батько її не впізнав. Потім пішов, де сидять Ніни, підійшов до однієї дівчинки, і питає її: «У тебе сестричка є Маруся?». А потім він закашляв, і тьотя каже: «Я як схоплюся з місця і закричу «Тато». Кинулася йому на шию, охопила шию і більше не пустила. Я взнала його потому, як він кашляв», – переповідає спогади своєї тітки запоріжанка Анна Нужна.

Доля «квітів життя», залишених батьками на асфальті

Ознайомитися з документами, що фіксували смерть малюків у запорізькому будинку немовляти у роки Голодомору зараз може кожен охочий. Вони зберігаються у Державному архіві області. Анатолій Пеньок відзначає особливість цих документів: жоден з них не називає причиною смерті голод.

«Написано там дуже просто. Наприклад, катар кишковий, виснажна слабкість, вроджена слабкість, але переважно катар кишковика, шлункові захворювання», – розповідає краєзнавець.

Та те, що відбувалось у будинку немовляти на Олександрівській, 7, було типовою ситуацією для українських дитбудинків часів Голодомору 1932-1933 років, каже Інна Шугальова. Історик зазначає, що на сьогодні записані свідчення вихованців інших дитбудинків, зокрема у селі Беленьке під Запоріжжям, є окремі документи про те, що коїлось під час Голодомору в дитячих будинках, і в київських архівах.

«Є таке товариство, яке раніше працювало, «Друзі дітей». Ця організація мала опікуватися інтернатами. За Молдавської АССР, якраз вона входила в Українську, було відомо про такий лист, який знайшла в документах у архівах ЦДАВО (Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України, що знаходиться у Києві – ред.): «Если вы хотите умирающие «цветы жизни» на асфальте, то приезжайте к нам, посмотрите, как умирают наши дети. Голод 21-го выглядит более слабым». Ось листи, листи відчаю надходили до керівництва цієї організації», – цитує знайдені в архівах документи Інна Шугальова.

Точна цифра загиблих в запорізькому будинку немовляти ще не встановлена – історики продовжують досліджувати матеріали, що збереглися у місцевих архівах. Невідома і точна чисельність загиблих внаслідок Голодомору 1932-1933 років на території Запорізької області в цілому. Історики зазначають, що часто факти смерті просто не фіксувалися, також частина документів була знищена в роки Другої світової війни.

До будівлі колишнього будинку немовлят запорожці разом зі свічкам, колосками хлібу несуть і дитячі іграшки
До будівлі колишнього будинку немовлят запорожці разом зі свічкам, колосками хлібу несуть і дитячі іграшки

«Документи свідчать, що дуже багато поховань були без записів в органах реєстрації, тобто людей просто ховали у братських могилах. До Харківських, тоді столичних, осередків постійно надходили прохання: «Надайте додатково книги про смерть», тобто не про народження, не про шлюб, не вистачало книг про смерть. Отже, статистика та, що є вкрай неповно представлена документами. Частина просто фізично втрачена в роки війни і в більш пізній час, а, по-друге, не повністю велась реєстрація, і, по-третє, був високий відсоток депортованих – там у Сибіру і по дорозі вони гинули десятками – і, на жаль, облік не проводився. Орієнтовно, облік в Дніпропетровській області, куди входила тоді Запорізька, від 700 до 900 тисяч», – каже Інна Шугальова.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG