Доступність посилання

15 Грудень 2017, Київ 12:14

Від 50 до 500 метрів від українських силовиків до проросійських бойовиків. Щоденні обстріли без натяку на мир – бойові будні українських силовиків на підступах до Донецька, де уже четвертий рік поспіль гаряче. Радіо Свобода побували на лінії фронту й на власні очі побачили ситуацію поблизу Донецька.

Ранок. З-за обрію мляво піднімається сонце. Горизонт червоніє. У вщент розбитому селі Піски, що на підступах до Донецька, звучить рок-версія гімну України. Так солдати прокидаються й нагадують про свою присутність проросійським силам.

За лічені метри – злітна смуга Донецького летовища. Там, кажуть військові, й досі майорить український прапор. Ніхто з бойовиків не ризикнув його зняти. В селі складно відшукати бодай клаптик землі, не уражений смертоносними снарядами. Тут війна триває щоденно. І якщо на якусь мить все завмирає, то тишу обов’язково порушить хоча б тарахкотіння кулемета.

В іншій стороні Донецька, на підступах до західних околиць міста не менш страшна картина. Зруйновані будинки, стесані верхівки дерев і ледь не вічне тарахкотіння чи то легкого, чи то чогось важчого десь глибоко посеред степу.

Небо над Мар’їнкою, Донецької області
Небо над Мар’їнкою, Донецької області

В обід тут уже готуються до вечора. Незабаром стемніє. А це означає, що буде війна. До противника – щонайменше понад 250 метрів. Найчастіше до оборонних споруд українських військ тут, у Мар’їнці, диверсійно-розвідувальні групи противника намагаються підібратися максимально близько. Військові «відганяють» їх підствольними гранатами.

Солдат біля кулемету КПВТ на передовій
Солдат біля кулемету КПВТ на передовій

​Тим часом на східних підступах до Донецька українські силовики напоготові щодня. Серед військових по всій лінії зіткнення ходить навіть легенда, що якщо на «промці» під Авдіївкою буде повна тиша, то війна дійсно закінчилася. Але тут не так. Через довжелезні болотисті окопи, майже зруйновані ангари й гаражі тягнеться лінія укріплення. І ледь голову висуваєш із того ж окопу, як тут же щось в стороні із характерним звуком, схожим на хльост батога, стріляє в бік позиції силовиків. Коли ж сутеніє, війну чує все місто Авдіївка, яке хоч і дещо віддалене від передової (близько 7 кілометрів від центру), проте різні калібри військового озброєння не дають цивільним мирно співіснувати. А то й, буває, щось важке «прилітає» у домівки людей.

Українські військовослужбовці в Авдіївці
Українські військовослужбовці в Авдіївці

А від нас можна їм гранату закинути. Така відстань

«Це доволі близька, скажімо так, точка. Більшість моїх друзів, які перебувають на фронті – зазвичай від півтора до трьох кілометрів від сепаратистів. А від нас можна їм гранату закинути. Така відстань», – каже Дмитро. Він якраз стоїть на бойовому чергуванні на одній із стрілкових позицій. Пізніше показує на отвір у стіні будівлі й каже, що нещодавно туди пробували гранату закинути, але зазвичай спроби невдалі. Посеред розбитого чи то ангара, чи то гаража – уламки бетонних споруд, шматки металу та деталей від навантажувальних кранів. На стелі «зоряне небо» посеред білого дня – все всіяно отворами від куль та шрапнелі.

Українські солдати поблизу Авдіївки на бойовому чергуванні
Українські солдати поблизу Авдіївки на бойовому чергуванні

Вони заспокоюються, коли прилітає їм відповідь від нас

«Вони заспокоюються, коли прилітає їм відповідь від нас. Дали відповідь, все. Вони заспокоюються. «Запрошують» режим тиші. Режим тиші буквально день тримається. До наступного вечора», – пояснює Ярослав. Він проводить нас далі, в глиб зони відповідальності й показує, як виглядає кожне таке «перемир’я»: знову розбиті стіни, знову отвори, закладені мішками. І, здавалося б, на «промці» жодного живого місця не залишилося.

По обіді із чагарників поблизу Пісок вибираються дві велосипедистки. Жінки розповідають, що це так їм доводиться добиратися до своїх домівок, перевірити, чи не трапилося чогось із помешканням за останню добу. Вони заїжджають туди неофіційно, адже військові не пропускають. Кажуть, що їхні будинки, як і сусідів, пограбували. Хто саме, не знають.

Чому не пропускають військові? Пояснюють, що місто завжди під вогнем противника, цивільним були в місті небезпечно, та й, за їхніми словами, ніхто не «здасть» інформацію. Потрапити до власних домівок можна лише з представником військово-цивільного співробітництва.

Дзвінниця церкви у зуйнованому селі Піски неподалік Донецького аеропорту
Дзвінниця церкви у зуйнованому селі Піски неподалік Донецького аеропорту

Тим часом ми проїжджаємо головними вулицями дороги вглиб Пісок. Старі, уже добре відомі будівлі школи, церкви вигоріли, а деякі розбиті вщент. Це, кажуть солдати, так прощалися із десантниками, які виїжджали на ротацію.

Зруйноване село Піски неподалік Донецького аеропорту
Зруйноване село Піски неподалік Донецького аеропорту

​Військові у будівлях не ховаються, вони – в бліндажах, підвалах. Так безпечніше, адже стріляють по силовиках не лише зі стрілкового озброєння, а й з гранатометів, мінометів і, буває, ствольної артилерії.

«Койот» розглядає напис на бронежилеті «Фараона». Напис: «Я живу на своїй Богом даній землі. Все буде 4.5.0» «4.5.0» на військовому сленгу означає – «Все буде добре!»
«Койот» розглядає напис на бронежилеті «Фараона». Напис: «Я живу на своїй Богом даній землі. Все буде 4.5.0» «4.5.0» на військовому сленгу означає – «Все буде добре!»

Околиці Донецька завжди були гарячими. Перша причина – це «серце «ДНР»

«Околиці Донецька завжди були гарячими. Перша причина – це «серце «ДНР». Тут якраз зібралися найвпливовіші терористи, які цим всім кодлом управляють. Це в першу чергу, чому це буде гаряча точка. По друге, сюди частіше за все приходять російські кадрові військові. Вони ніколи не приходять просто так, вони усі приходять вчитися воювати», – пояснює «Койот», командир одного з підрозділів – досвідчений військовий, який точно знає, як реагувати на обстріли. До оцінки ситуації підгодить більш прагматично.

Зараз противник, в цій ситуації, затаївся. Він відточує щось, відпрацьовує постійно. Вони не хочуть тут миру. Він їм тут геть не потрібен

«Зараз противник, в цій ситуації, затаївся. Він відточує щось, відпрацьовує постійно. Вони не хочуть тут миру. Він їм тут геть не потрібен. Ця довжина «сірої зони» через рельєф буде завжди однаковою. Де б ми не були. Вони будуть або ближче підходити до нас, або ж ми будемо ближче підходити. Вона тут змінитися просто не може. Тому що як і їм, так і нам потрібна ця територія, аби закінчити цю війну», – каже «Койот». На його думку, навіть якщо буде наказ відійти і забезпечити так звану «сіру зону», то, як показує практика, незаконні формування займуть їхні старі позиції і незабаром почнуть вести вогонь уже з їхніх вогневих позицій.

Український військовослужбовець із позивним «Піксель» рубає дрова посеред села Піски
Український військовослужбовець із позивним «Піксель» рубає дрова посеред села Піски

В Мар’їнці, що на західних околицях Донецька, сутеніє. Взимку світловий день триває недовго. Вже опісля 16:00 тут ледь видно. А ще годину-другу хоч око виколи. Навколо світломаскування. Найменша іскра від сірника освітлює ледь не всю людину, а прилади нічного бачення – так і всю позицію. Навколишні будинки, які ще залишилися заселеними, забиті дошками. Вікна заклеєні плівкою й різними ганчірками. Щоб світло не проникало. Заїжджати в населений пункт доводиться з вимкненими фарами, а добратися на позиції лише по слідах провідників.

Солдати спостерігають за позиціями проросійських сил в Мар’їнці
Солдати спостерігають за позиціями проросійських сил в Мар’їнці

Зазвичай, коли темно, тут «шастають» диверсійно-розвідувальні групи. По рації проходить інформація: «Помітили три тіла, які рухаються неподалік». Згодом чути стрілянину десь вглибині підконтрольної противнику території. Запрацювали й гранатомети. Українські військові дали коротку відповідь. «Зазвичай після АГСів (станковий автоматичний гранатомет – ред.) вони ведуть себе тихо», – пояснюють на позиції. Напередодні нашого приїзду в Мар’їнці був бій. Нечисельна група бойовиків намагалася підійти до українських військових на відстань кидка гранати. Довелося, кажуть, відганяти їх гранатометами.

Укріплення бойовиків поблизу Мар’їнки
Укріплення бойовиків поблизу Мар’їнки

Військовий ЗСУ Іван вилазить на підвищення спостережного пункту й намагається показати нам місце, де розташовані сили бойовиків. Там, вдалині, видніються бліндажі й укріплення, в підніжжі великого терикону. Тут, до речі, ледь не кожен насип породи має свою назву: чи то «крокодил», чи то вже відомі мар’їнські «сіськи». Звідти зазвичай бойовики ведуть вогонь із чогось важчого.

Ворожі ДРГ підходять на відстань до 250 метрів. Після чого починають працювати з підствольних гранатометів

«Ворожі ДРГ підходять на відстань до 250 метрів. Після чого починають працювати з підствольних гранатометів. Але наші хлопці реагують на це адекватно. Відбивають бажання ворога просунутися кудись дальше», – каже Іван.

В Мар’їнці бойовики на днях атакували населений пункт. Почастішали диверсійно-розвідувальні групи. Українські силовики відганяють їх стрілковим озброєнням.

Коли запрацювали кулемети й гранатомети, за деякий час на позиції стало тихо. В рації звітують: «4-5-0». Вояки кажуть, що «мир» буде щонайменше до ранку, головне адекватно й вчасно погасити вогонь противника.

Ніч на передовій пройшла відносно спокійно
Ніч на передовій пройшла відносно спокійно

Ми пробули на передовій всього декілька днів. Не все вдавалося зафіксувати, не все можна розповісти. Проте військові кажуть, що режиму тиші тут, попри все, не бувати, що б там не придумали вчергове.

Вони говорять зброєю. Їм інше й нецікаве навіть. І нам доведеться говорити зброєю у відповідь

«Вони говорять зброєю. Їм інше й нецікаве навіть. І нам доведеться говорити зброєю у відповідь. Адже на зброю можна відповісти тільки зброєю», – вважає «Койот».

Ситуація зміниться лише тоді, коли по ту сторону «барикад» зміниться інтерес до всього, що відбувається. На передовій чекають лише рішучих дій.

Український військовослужбовець в Авдіївці
Український військовослужбовець в Авдіївці

Черговий режим припинення вогню, про який заявила 23 серпня Тристороння контактна група, мав почати діяти з 25 серпня, напередодні початку шкільного року, і стати постійним. Про перші його порушення сторони заявили вже через кілька хвилин після настання часу перемир’я.

Раніше західні партнери України підтримали ініціативу керівництва держави щодо введення на Донбас миротворчої місії ООН. Тим часом Росія запропонувала свій сценарій введення миротворчого контингенту. Україна наполягає на тому, що така місія повинна працювати виключно по всій окупованій території Донбасу. Натомість Росія домагається поставити таку місію в точках, де працює ОБСЄ, на лінії розмежування.

  • 16x9 Image

    Андрій Дубчак

    На Радіо Свобода працюю з лютого 2003 року. Виконую функції редактора інтернет-сайту, займаюсь мультимедіа і SEO. Народився 1976 року в місті Калинівка Вінницької області. Закінчив механічний факультет ВДСГІ, ФІОТ КПІ, «Журналістика цифрового майбутнього» Могилянської школи журналістики. Лауреат конкурсу Lovie Awards у номінації Інтренет-відео.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG