Доступність посилання

ТОП новини
18 Жовтень 2018, Київ 19:42

«За ностальгією називаємо вулиці, як у рідних містах»: як живуть у Грузії переселенці з Південної Осетії


Селище Церовані, Грузія

Роман Тищенко

Шість днів війни: 250 тисяч переселенців і 36 нових поселень. Саме такою виявилися наслідки російсько-грузинської війни 2008 року. В Україні з 2014 року майже півтора мільйона жителів втратили оселю і стали біженцями. Скільки б кілометрів не розділяло людей – їхні цінності залишаються однаковими.

Селище переселенців Церовані розташоване неподалік столиці Грузії Тбілісі. Це поселення з’явилося у 2008 році, після російсько-грузинської війни. Саме сюди прибували переселенці із окупованої території Південної Осетії. Церовані – найбільше селище переселенців. Всього таких у Грузії, як повідомляє телеканал Euronews, 36.

Селище Церовані, Грузія
Селище Церовані, Грузія

Церовані розкинулось на території 80 гектарів, і зараз тут проживає понад сім тисяч жителів. Гірський схил поділено на чіткі квартали. На них до самого горизонту здіймаються дві тисячі будинків. Рожеві будинки із європакетами на вікнах перекриті металочерепицею. У всіх є електрика, вода та каналізація. Майже на кожному із них – супутникова антена та кондиціонер. Кожний будинок площею у 50 м2 коштував для держави 17 тисяч доларів, зазначає радник віце-прем’єр-міністра України Руслан Калінін.

Селище Церовані, Грузія
Селище Церовані, Грузія

Коли ми зайшли в будинок – у ньому було все, що треба для життя. Наш уряд допомагає нам, проте я все одно переживаю

Лена, 86 річна переселенка із Ахалгорі, що у Південній Осетії, розповідає: «Коли ми зайшли в будинок – у ньому було все, що треба для життя: і телевізор, і лазня, і навіть посуд. У нас є земельна ділянка, я посадила перед будинком виноград, дерева потрошку саджаю, побудувала сарай для птахів. Тут росте кукурудза, картопля і квасоля. Наш уряд допомагає нам, проте я все одно переживаю. Я хочу у свій дім, який ми з чоловіком побудували в Ахалгорі. Я не хотіла нікуди їхати. Південна Осетія належить до Грузії. Це Грузія. У мене був будинок, де я прожила життя і де я виростила своїх дітей. Я казала, що якщо мене уб’ють – то хай вбивають, але все ж нас примусили виїхати».

Лена, переселенка із Ахалгорі
Лена, переселенка із Ахалгорі

Олена працювала вчителькою початкових класів і прожила у Ахалгорі 55 років, там вони з чоловіком побудували будинок. Зараз цей будинок покинутий. У деяких будинках, які покинули грузини, заселилися осетинські сім’ї, але більшість осель так і залишилася порожніми. Лена отримала дозвіл навідатися туди та чекає для цього слушного моменту.

Такий дозвіл від сепаратистського південноосетинського де-факто КДБ можуть отримати лише ті грузини, у яких у Південній Осетії залишилася нерухомість. Вони мають звернутися до офісу КДБ, і тоді вони можуть отримати дозвіл для перетину адміністративної лінії розмежування. Проте навіть тоді така подорож доволі небезпечна. Грузинів, які перетинають адміністративну лінію розмежування, періодично заарештовують за неправдивими звинуваченнями, або просто викрадають. За 2009–2015 роки число затриманих на адміністративній лінії розмежування з Абхазією та Південною Осетією становило 2117 осіб, повідомляє видання livepress.ge.

У будинку переселенки Олени
У будинку переселенки Олени

Після початку конфлікту Лена майже одразу виїхала з Південної Осетії. «До війни ми із осетинами жили як одна сім’я, а зараз я навіть не знаю, що сказати. Для мене немає різниці – грузин, вірменин чи осетин – головне, щоб був мир. У моєї сестри був чоловік із України – так він був золотою людиною, просто золотою. Коли я була у Ленінграді, то спілкувалася з багатьма росіянами – я їх дуже поважаю. Мій син оженився у Санкт-Петербурзі, одна дочка живе у Церовані, а ще дві у Тбілісі», – розповідає Лена.

Переселенці не платять за оренду – будинки безкоштовно передані їм у власність, вони лише оплачують комунальні послуги. Влада Грузії також посприяла і працевлаштуванню. Для багатьох із переселенців уряд знайшов роботу у Тбілісі (за 37 кілометрів від селища) і організував автобусний маршрут через кожні півгодини. У багатьох жителів до того ж є і власні машини.

Селище Церовані, Грузія
Селище Церовані, Грузія

Спочатку було важко, та люди призвичаїлися

У селищі є два дитсадки та школа, магазини, будинок культури, банк, целюлозна фабрика та ювелірна майстерня. Макі, що працює у ювелірній майстерні, родом із Цхінвалі. У Церовані вона живе зі своєю мамою.

Вони із родиною залишили Південну Осетію ще у 1991 році, коли відбулися перші збройні сутички. Внаслідок боїв будинок сім’ї Макі на околицях Цхінвалі зруйнували. Щоб отримати дозвіл на в’їзд до Південної Осетії, потрібні документи на володіння нерухомістю. Вона не може повернутися, навіть якби хотіла. Ніхто із її сім’ї та друзів не залишився у Південній Осетії. Навіть якщо б було до кого подзвонити, то зараз це неможливо – телефонні лінії із Південною Осетією обірвані.

Макі, переселенка із Цхінвалі
Макі, переселенка із Цхінвалі

Коли я побачила Церовані вперше, це трохи лякало. Я мала звичку: коли я виходила з дому, то уявляла, як все зміниться за декілька років

На новому місці призвичаїтися грузинам було доволі важко. «Коли я побачила Церовані вперше, це трохи лякало. Можете уявити: величезна територія, 2000 будинків і без дерев. Тут не було лісу. Це був символ трагедії не тільки країни, але і кожної окремої сім’ї, яка жила і живе тут. І ти бачиш це кожен день, продовжуєш бачити кожного дня. Це дещо тиснуло на нас усіх. Я мала звичку: коли я виходила з дому, то уявляла, як все зміниться за декілька років», – розповідає Макі.

Ювелірна майстерня в Церовані
Ювелірна майстерня в Церовані

За першою освітою Макі біолог – тому і зараз продовжує працювати у школі, за другою – фармацевт. Заняття ювелірною справою спочатку було для неї як арт-терапія, і вона ніколи не сприймала його серйозно. Зараз у майстерні працює 8 жінок. Біжутерія, яку вони виробляють, продається у аеропорті, готелях та магазинах Тбілісі. Кожна з них отримує зарплатню у 400 доларів, тоді як середня у Тбілісі – 600 доларів.

Ювелірна майстерня в Церовані
Ювелірна майстерня в Церовані

Ми за ностальгією називаємо вулиці, як у наших рідних містах, та робимо печі у наших оселях

Макі каже, що зараз їй подобається Церовані: «Ми всі знаємо одне одного. Жінка, яка була моєю сусідкою в Ахалгорі, зараз живе на моїй вулиці. Тут живуть мої родичі, мої друзі, щось спільне нас об’єднує, і це те, що я тут люблю. Церовані перетворилося на абсолютно нормальне селище, де можна жити, де можна творити, де можна радіти. В попередні роки, після війни, ми не мали ніякої енергії, щоб бути щасливими. Люди почали саджати квіти, і це був символ для мене – що люди не втрачають надії, вони продовжують жити, вони починають працювати. Це був гарний знак. Зараз ми за ностальгією називаємо вулиці, як у наших рідних містах, та робимо печі у наших оселях».

В офісі Міністерства внутрішньо переміщених осіб з окупованих територій в селищі Церовані
В офісі Міністерства внутрішньо переміщених осіб з окупованих територій в селищі Церовані

Дім, земля та стосунки для грузинів інколи цінніші від власного життя. Бажання повернутися додому настільки велике, що задля цього вони проходять багато кілометрів та перелазять через дротяні загородження. Ануна Букія навіть перепливла Інгурі для того, щоб потрапити додому в Абхазію, і зняла документальний фільм про переселенців.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
Загрузка...
XS
SM
MD
LG