Доступність посилання

ТОП новини
27 Травень 2018, Київ 03:06

Хасанові 44. Він, курд за походженням, разом із дружиною та чотирма дітьми два роки тому був змушений залишити Сирію, країну, у якій бути курдом – «це найгірше, що може з тобою статися». Постійні утиски влади і пряма загроза життю – це, за його словами, те, з чим ледь не щодня зіштовхуються практично усі сирійські курди на підконтрольних владі країни її частинах, особливо ті, котрі, як і Хасан, відмовляються служити в армії президента Асада. Уже рік родина Хасана перебуває у Львові, у Будинку біженців, і сподівається, що життя його родини незабаром налагодиться. Оповідь Хасана – до вашої уваги.

Сирія

Хасан народився в Алеппо у 1974 році. Від народження розмовляв рідною курдською. Арабську вивчив у школі. «Я курд, і моя рідна мова – курдська, – перше, що каже Хасан. – Але коли ти живеш у країні, де говорять не твоєю рідною мовою, усе не так просто».

Хасан потрапляв у різні неприємні ситуації через свою національність і навіть не завершив навчання у школі через участь у національних курдських урочистостях. «У сьомому класі я грав на національному інструменті бозуку на святі «Навруз», – пригадує Хасан. – І вже наступного дня зазнав переслідувань із боку адміністрації школи і певний час не міг приходити на навчання». Тоді Хасанові було 12–13 років, і вже відтоді він зненавидів владу у Сирії.

Такі проблеми мала більшість курдів. Щоб уникнути неприємностей, на рівні повсякденних розмов потрібно було підтримувати владну партію президента, яка жодним чином не відображала національних курдських ідей, каже Хасан. Відтак курди не мали чіткої політичної позиції і не мають тепер. Зараз вони не підтримують ані режим президента Асада, ані опозицію. Для них це вибір між поганим і гіршим: із одного боку режим Асада – це для них злочинний режим, а з іншого боку – дії опозиціонерів дуже радикальні.

Хасан
Хасан

У 18-літньому віці Хасан дізнався, що має йти на військову службу в армії Сирії, але через власні переконання вирішив не брати в руки зброю. Це автоматично дало йому статус неблагонадійного і потенційно йому загрожував арешт. Хасан став дуже обмеженим в пересуванні і навіть не їздив у великі міста. Коли ж потрапив у гірський регіон Афрін, зустрів там дуже багато курдів, таких, як він, що не хотіли служити в армії Сирії. Довший час він провів там як нелегал, а вже у 2000 році вирішив переїхати на північ Іраку, в регіон Іракський Курдистан.

Традиційний історичний Курдистан, територія якого поділена між Туреччиною, Іраном, Іраком та Сирією, є історичною батьківщиною курдського народу, де курди становлять цілковиту або відносну більшість. Попри це, сьогодні курди не відчувають себе господарями на своїй землі і зазнають утисків від влади країн, які контролюють регіон.

Хасан
Хасан

Ірак

Втім, потрапивши в Іракський Курдистан, курдський автономний регіон на півночі Іраку, в Сирію Хасан більше не повернувся. В Іракському Курдистані створив сім’ю, там народилися його діти.

А у 2015 року сім’я змушена була йти далі, адже «бути курдом – це найгірше, що могло з тобою статись, і навіть у Курдистані», каже Хасан. Іншою причиною, чому сім’я Хасана змушена була залишити Ірак, стала поява екстремістського угруповання «Ісламська держава».

«Із появою «Ісламської держави» ситуація з цивільною безпекою надзвичайно погіршилась, – розповідає Хасан. – Вночі не можна було спокійно спати, а вдень абсолютно ні про що думати. Я не розумів, куди йти і що робити, коли кожен носить із собою зброю, і ти просто не можеш бути звичайним громадянином, а коли йдеш на роботу, то не знаєш, чи повернешся додому».

Дружина та старший син Хасана
Дружина та старший син Хасана

Одного разу Хасан ледь не підірвався на міні. Він пройшов, і буквально через дві хвилини на тому місці стався вибух. Загинуло 36 людей. Мінімум тричі він був надзвичайно близьким до смерті. «Я б міг витримати ці труднощі, але діти не можуть жити у постійному стресі. Я розумів, що дорога може бути довгою і складною, але це набагато краще, аніж кожного дня боятися і бути на межі життя і смерті», – каже він.

Росія

Їхати вирішили в Росію. Потрапили туди легальним шляхом, отримавши візу в посольстві в місті Ербілі. Втім, у самій Росії, в аеропорті Шереметьєво, працівники заявили, що ця віза несправжня. Хасан сказав, що такого не може бути, бо отримав візу в російському консульстві від російського посла. У відповідь почув: «Скільки і кому ти заплатив, щоб отримати візу?».

Хасан
Хасан

«Я відчув приниження, наче зі мною граються і поводяться як з радикальним опозиціонером до сирійської владної партії, до самого Асада, (як то було в Сирії – ред.), – пригадує Хасан. – Далі ми провели у тюрмі в Росії 45 днів. Я, моя дружина і навіть діти… Нікому не потрібно було жодних доказів, і я досі не можу збагнути, як може не бути довіри до власних послів і консульств».

Після ув’язнення російські чиновники вимагали сплатити штраф – сто тисяч рублів. Але навіть після цього вийти з транзитної зони аеропорту Хасан із сім’єю не міг. Усі ночували просто на підлозі, аж поки сестра дружини Хасана, що живе у Росії, не принесла надувні матраци. Так тривало близько 70 днів. Тоді відбулось друге судове засідання, після якого довелось сплатити ще 10 тисяч рублів. І тільки тоді вирішили доставити сім’ю у табір для біженців у Вишній Волочок – місто у Тверській області Росії.

Перед від’їздом Хасан сказав працівникам російської міграційної служби, що їх поведінка свідчить про ставлення до курдів, на що йому відповіли: «Ми любимо курдів, але тих, які воюють разом із нами, тому якщо хочеш, залишай сім’ю в Росії, а сам їдь в Сирію і воюй».

Дружина Хасана
Дружина Хасана

Вже у таборі Хасан намагався віддати дітей у школу, але це йому так і не вдалось через відмови з російської сторони. Не погодились також прийняти і дочку Хасана на безкоштовне навчання у державний дитячий садок – мовляв, «цей заклад безкоштовний тільки для росіян, а якщо ти хочеш віддати свою дитину – плати».

Дочка Хасана
Дочка Хасана

Можливостей для працевлаштування теж не було, адже сам табір був далеко від міста, а кожен крок біженців контролювали. «Все, на що ми могли сподіватися – це нічліг і їжа, – каже Хасан. – Але я залишив Курдистан заради дітей, щоб вони здобули освіту, а не для того, щоб у Росії мені давали суп».

Попри це, в Росії чимало біженців з Сирії, але непогано живуть ті, що підтримують режим Асада; опозиціонери або ж курди не можуть сподіватися на допомогу, каже Хасан.

Україна

Після року перебування в Росії Хасан зрозумів, що далі так тривати не може і треба залишати це місце. Найкраще для нього і родини було потрапити в якусь із країн ЄС, де на високому рівні організована допомога біженцям. Втім, наступним місцем «зупинки» стала Україна.

«У дорозі ми пробули 6–7 днів, – розповідає Хасан. – Спершу потрапили в Туреччину, а тоді в Київ. Телефон був вимкнений, і ми навіть не знали, де саме опинилися. А коли увімкнули мобільні, то зрозуміли, що ми у столиці України. Практично одразу, через Львів, попрямували до прикордонної території з Польщею. Ми не знали назв регіонів, міст і просто їхали з одного місця до іншого».

Найстарший син Хасана
Найстарший син Хасана

Так Хасан із сім’єю дісталися до українсько-польського кордону, але прикордонна служба не пропустила їх і відправила в міграційну службу. Звідти їх доставили у Будинок єзуїтської служби біженців (JRS UKraine) у Львові. Служба, яка діє більш ніж у 50 країнах світу, упродовж багатьох років допомагає біженцям та вимушено переміщеним особам по всьому світі. В Україні – з 2005 року.

Хасан не знав абсолютно нічого про організацію, яка погодилась дати їм тимчасове житло, їжу. «Коли ми пробули декілька днів тут, для мене стало абсолютною несподіванкою, що сама директорка будинку пані Інга почала піклуватися, аби мої діти відвідували школу, – розповідає Хасан. – Тоді я відчув, що мою сім’ю поважають».

Усередині Будинку біженців у Львові
Усередині Будинку біженців у Львові

Окрім сім’ї Хасана, в будинку наразі перебувають ще й переселенці з Донецька і Криму. Усі знаходять спільну мову, незалежно від поглядів та релігії. «Я не зустрів ніякого негативного ставлення до своєї сім’ї чи до будь-кого іншого,– каже Хасан. – Тут ми усі рівні, і особисто для мене не важлива мова, колір шкіри, релігія… Важливо тільки те, яке ставлення демонструє людина: позитивне чи негативне».

Наймолодший син Хасана
Наймолодший син Хасана

Родина біженців живе у Львові вже більш ніж рік. До приїзду в Україну Хасан два роки не мав можливості працювати, але тут, у Львові, вдалося влаштуватися в турецький ресторан, власник якого, між іншим, теж є курдом за походженням.

Сім’я почувається тут безпечно. Троє синів навчаються зараз в одній із львівських шкіл. Хлопці мріють про великий футбол, і, хоч поки доводиться грати у шкільних спортзалах, вони не сумують і доволі швидко освоїлися у Львові. І не лише вони, але й найменша дочка Савіль. На запитання, як дітям вдалося звикати щораз до нових обставин, Хасан відповідає: «В освоєнні дітей важливо те, як їх виховують батьки, а не культура».

Наразі Хасан знайшов в Україні те, що шукав – місце, де його діти можуть спокійно відвідувати школу і не боятися за своє життя. Як складеться майбутнє, скільки ще перебуватиме в Україні та чи повернеться у Сирію – не знає. У Сирії залишилися його старша сестра та батько, з якими зараз дуже слабкий зв’язок. «Раніше ми спілкувалися через інтернет, але сирійські військово-повітряні сили обстріляли регіон, у якому вони живуть, і після цього зв’язок значно погіршився», – зазначив Хасан.

(ПРИМІТКА: Радіо Свобода не має підтвердження усіх слів, сказаних Хасаном, біженцем із Сирії)

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
Загрузка...
XS
SM
MD
LG