У міжнародних публікаціях аналізують, як незалежність України змінює уявлення про Україну та українців у Росії і що усвідомлення росіянами українців як окремої держави та нації допоможе їм сформувати російську політичну націю і позбутися постімперського синдрому. Також повідомляють про заборону депутатам українського парламенту приносити до будівлі Верховної Ради зброю і про справу Надії Савченко. І пишуть також про те, що російський проект «Північний потік-2» не є суто економічним проектом, а має на меті посилити контроль Кремля над Центральною та Східною Європою.
Московський Центр Карнегі на своєму сайті друкує аналітичну статтю свого директора Дмитра Треніна під заголовком: «Росія й Україна: від братів до сусідів».
Тренін зазначає, що українську кризу часто розглядають як акт остаточного визволення другої за величиною колишньої радянської республіки від імперської Росії. Але часто не бачать важливості зворотного ефекту – що Росія нарешті проводить кордон між собою та Україною.
Але важливість цього є величезною, зазначає автор.
Це закриває розділ у постімперському періоді недавньої історії Росії, яка все ще мала сподівання на певну змістовну інтеграцію колишніх радянських республік довкола Російської Федерації. Натомість відділення від України і розрив відносин із Заходом відкрили цілком нову еру, в якій Російська Федерація усвідомлює себе як самодостатня багатоетнічна держава-нація посередині мегаконтиненту – Великої Євразії.
Тренін зазначає, що за такого підходу інші країни колишнього Радянського Союзу – не лише Україна – є усього лише географічними сусідами замість того, щоб бути «меншими братами» у великий сім’ї, якою керують з Москви. І щоб зрозуміти своїх сусідів, Росія повинна засвоїти уроки України.
Понад два десятиліття, пише автор, Росія не сприймала свого найбільшого пострадянського сусіда серйозно, займаючись окремими нагальними серйозними проблемами (вивезення радянської ядерної зброї з України, розподіл Чорноморського флоту, газовий транзит до Європи), а не країною, з якою ці проблеми були пов’язані, і на тлі цього Україна зі своїми власними складнощами та проблемами вислизала з поля зору.
Звичний російський погляд змальовує незалежність України як щось неприродне й згубне, а прагнення до незалежності як зраду Росії, а також і власних інтересів України, зазначає Тренін. І наголос у російському наративі завжди ставився на те, що є спільним, на тому, що поєднує східнослов’янські народи – як-от спільна віра та історія, – і менше уваги приділялось тому, що було відмінним. Відтак український націоналізм у підсумку визначався як ворог, а не як продукт історичного розвитку.
Замість того, щоб прокинутись, побачивши виклик, і почати працювати з політичними, бізнесовими лідерами та громадянським суспільством в Україні для побудови солідної бази для того, аби Україна була дружньою до Росії, Кремль продовжував загравати з корумпованими українськими політиками.
А Володимир Путін, який казав, що українці й росіяни – це один народ, зробив інтеграцію України з Росією наріжним каменем своєї зовнішньої політики, коли готувався повернутися на російське президенство у 2012 році. Навіть було б справедливим, пише автор, сказати, що весь успіх проекту Путіна щодо євразійської інтеграції залежав від політичного та економічного союзу Києва з Москвою.
Але гірка іронія полягає в тому, що ціна провалу політики Росії щодо України в підсумку виявилась меншою, аніж цілком непідйомна ціна в разі, якби вона вдалася. І це, можливо, найгірший вирок цій політиці, зазначає автор.
«Головною причиною провалів політики Росії щодо України є ігнорування факту, який є неприємним для багатьох росіян: майже вся українська еліта – політична, економічна, культурна; західна, південно-східна чи київська – хоча й різною мірою – охоплена духом національної незалежності, мрією завершення стародавнього політичного проекту незалежної України, який передбачає відокремлення від Росії», – пише Дмитро Тренін.
Як каже автор, Росія розходиться як з Україною, так і з Білоруссю. Але це не повинно бути трагедією у випадку України, і все ще може бути здійснене полюбовно у випадку з Білоруссю. Ба більше, незалежні українська держава й українська політична нація полегшують перехід Росії з постімперського стану і прискорять формування російської політичної нації.
Низка засобів інформації у США, серед них дві провідні газети, The Washington Post та The New York Times, вмістили передрук статті агентства Associated Press про те, що депутати українського парламенту не матимуть тепер права заносити зброю до будинку Верховної Ради України.
Відтак закон, що його було ухвалено у вівторок, зобов’язує депутатів – тих, хто має право на носіння зброї – залишати її перед тим, як зайти до будинку Верховної Ради.
Це відбулося після того, як минулого тижня генеральний прокурор Юрій Луценко звинуватив депутата Надію Савченко у змові з метою підготовки нападу на парламент з використанням гранат та автоматичної зброї. Ці звинувачення з’явились після заяви Савченко на адресу Луценка, що той, мовляв, не розслідує вбивство протестувальників під час революції 2014 року.
У статті зазначається, що, згідно з повідомленнями українських ЗМІ, Савченко мала при собі пістолет та три ручні гранати, коли прийшла на пленарну сесію минулого тижня. Вона заявила, що потребувала зброї для самозахисту, адже стверджує, що влада хоче усунути її.
Коментуючи звинувачення проте неї, Савченко підтвердила, що обговорювала можливий напад на керівництво країни, але охарактеризувала свої слова як намір висміяти владу, а не як реальну погрозу.
Савченко сказала, що говорила про такі напади як про «політичну провокацію, щоб пошити в дурні владу» і «щоб можновладці усвідомили, що є простими смертними».
Вона також долала, що усвідомлювала, що люди, з якими вона вели такі бесіди, могли доповісти про це спецслужбам, але наголосила, що не мала наміру здійснювати напади.
Пізніше цього тижня, читаємо у статті, парламент буде розглядати прохання прокуратури щодо позбавлення Савченко депутатської недоторканності.
На сайті Атлантичної ради США вміщений коментар експерта Даян Френсіс про проект газопроводу «Північний потік-2» і про те, чому це не є просто таким собі звичайним економічним проектом, а чимось більшим.
Із усіх країн саме Німеччина має засвоїти уроки історії – як нинішні, так і минулі. Бо постає питання: чому Німеччина мала б допомагати Європі ставати більш енергетично залежною від такої країни, як Росія, яка порушує норми, контракти, закони, угоди та кордони?
Але саме Німеччина збирається затвердити мегапроект «Газпрому» вартістю 11,5 мільярда доларів під назвою «Північний потік-2». Прихильники проекту кажуть, що це «економічний проект», яким дешевий газ ітиме німецькій промисловості і перетворить Німеччину на європейський хаб для російського газу.
Але, як каже аналітик, це не просто ще одна труба і той самий газ – тільки іншим маршрутом. «Це холоднокровний хід Володимира Путіна в його шаховій грі, метою якої є нове захоплення його радянської імперії. А Німеччина грає в шашки», – пише автор.
«Північний потік-2» і газпромівський «Турецький потік» є енергетичною зброєю, метою якої є щільніший контроль на колишнім державами-васалами Центральної та Східної Європи.
Наслідки для України будуть прикрими, і не лише тому, що вона втратить два мільярди доларів транзитних надходжень, а тому, що Росія зможе відрізати Україну від газу і розчистить шлях до більшого контролю.
У статті говориться, що «Північний потік-2» наповнить ринок такою кількістю газу, що країни Центральної та Східної Європи втрать доступ і стимул для придбання західноєвропейського газу.
Інший проект «Газпрому» – «Турецький потік» – завершить домінування над ринками південної та південно-східної Європи.
«Що ще гірше, так це те, що Західна Європа стане більш залежною від російського газу в перспективі, коли запаси газу в Норвегії та Нідерландах вичерпаються», – пише автор.
Вона цитує польського прем’єра Матеуша Моравецького, який сказав, що «коли «Північний потік-2» стане до ладу, Путін зможе робити з Україною все, що йому заманеться, і ми потенційно можемо мати його армію на східному кодоні ЄС».
Німеччина має відійти від мислення, що вона – на відміну від України чи Словаччини – не стане жертвою зловживань з боку Росії, і німці мають усвідомити, що коли ціну підвищать, а трубу перекриють, у них не буде шляху назад, пише автор.
