Доступність посилання

ТОП новини

Спроба Путіна перетворити Росію на мобілізаційну «державу-фортецю» не спрацює


Під час акції протесту в російському Петербурзі, 6 лютого 2016 року
Під час акції протесту в російському Петербурзі, 6 лютого 2016 року

(Рубрика «Точка зору»)

Гібридна війна Росії з Україною призвела до мобілізації агресії в російському суспільстві. Але це не змогло захистити російську економіку від стагнації і не допомогло уникнути неефективного використання ресурсів країни. Стратегічним напрямком для Путіна стала мобілізація росіян для протидії «зовнішнім ворогам». І аналіз дії механізмів цієї мобілізації може сприяти кращому розумінню функціонування всієї російської системи влади та її стосунків зі своїми громадянами.

Намагання Путіна перевести Російську Федерацію на рейки мобілізаційного розвитку «російської цивілізації» і перетворити Росію на мобілізаційну «державу-фортецю», не спрацює.

Втягуючи Росію в затяжну гонку протистояння зі США і загалом Заходом, він ігнорує той факт, що свого часу Радянський Союз розвалився через намагання нести витрати, котрі були під силу хіба що супердержаві, при цьому не звертаючи ніякої уваги на базові побутові проблемами пересічних громадян країни.

Кремлівські керманичі заявляли, що головне завдання – це захист батьківщини, а як живеться народу в тому самому СРСР, їх мало хвилювало. Виглядає на те, що Путін допускається тієї ж самої помилки.

Москва не враховує, що світ все більше віддаляється від вуглеводневої енергетики

Свого часу перший президент СРСР Горбачов орієнтувався на те, що, можливо, норвезька модель (з урахуванням наявності величезних покладів нафти і газу) була б найкращим варіантом курсу розвитку для Росії.

Але замість того, щоб працювати над досягненням добробуту власного народу, Путін і його оточення нині інвестують у створення і фінансування підрозділів, котрі послаблюють та розхитують інституції держав Заходу.

Наявність великої кількості природних копалин не тільки не принесла користі пересічним росіянам, але й стала завадою на шляху до демократичного реформування Росії.

При цьому Путін перетворив Росію на країну «третього світу», де від Москви до найдальшої глибинки домінують мафіозні і бандитські методи управління населенням.

Але він, сподіваючись відновити надприбутки від видобутку і експорту російського газу та нафти, не враховує того факту, що світ все більше віддаляється від вуглеводневої енергетики.

Тому немає жодних шансів, що ситуація в російській економіці хоч якось покращиться. І Путіну знадобиться все більше зовнішніх ворогів, яких він зможе звинуватити в цьому.

Маргіналізація суспільства, усунення політичної опозиції і вбивства опонентів розглядаються путінським режимом, як зміцнення вертикалі влади, яка, за відсутності сильних політичних конкурентів, здатна виконувати поставленні перед нею «грандіозні» завдання.

При чому, система запроваджена Путіним, не ставила перед собою цілей зміцнення потенціалу контрольованої нею держави. Що, в довгостроковій перспективі, мало б стати вирішальним фактором виживання Російської Федерації.

Тоталітарний режим вирішив слабкий потенціал держави стабілізувати іншими методами.

Вони полягали в розподілі ренти між політичними і економічними елітами, забезпеченні певного соціального захисту лояльним до влади соціальним верствам населення, тотальній зачистці громадянського суспільства і політичної опозиції.

Хоча подібне вихолощення могло стати лише тимчасовим фактором стабілізації системи, котра ставить перед собою глобальні завдання, за відсутності для їхньої реалізації достатніх фінансових ресурсів.

Але Москві досі вдавалося відсутність цих ресурсів компенсувати шрьодеризацією частини західного політичного істеблішменту і тим, що європейські держави, через відкриття можливості для представників російських владних еліт скуповувати підприємства, нерухомість і розміщувати виведені з РФ кошти в їхніх банках, негласно дозволили кооптацію російської клептократичної системи з західною. А це послужило додатковим чинником виживання путінської влади.

Росія прагне відокремити себе від решти світу, не ізолюючись від нього

Росії вдалося, протидіючи Заходу, водночас отримувати від нього допомогу. Іншими словами, РФ прагне відокремити себе від решти світу, при цьому не ізолюючись від нього.

Москва штучно ініціювала конфлікт із Заходом, намагаючись підірвати ключові стовпи західної демократії – верховенство права і закону.

А дезінформаційні операції і фальшиві новини перетворилися на невід’ємну частину російського арсеналу, як інструменту зовнішньої політики, так і асиметричної зброї, якій західні інститути та організації намагаються протистояти.

Для пропагандистської мобілізації застосовується техніка, яку СРСР під час Холодної війни використовував для створення ілюзії альтернативного буття.

Але дезінформаційні кампанії, що нині надходять з Росії, мають ще й іншу природу.

Створені для різних вікових категорій споживачів у соціальних мережах, вони запускають «рої» фальшів, вигаданих теорій і пропагандистських штампів для того, щоб переконати споживачів інформації в зворотному, збентежити і створити ситуацію, за якої люди починають недовіряти отриманим фактам із протилежного росіянам боку.

Плакат на акції пам'яті російського опозиціонера Бориса Нємцова, вбитого біля стін Кремля. Москва, 25 лютого 2018 року
Плакат на акції пам'яті російського опозиціонера Бориса Нємцова, вбитого біля стін Кремля. Москва, 25 лютого 2018 року

Путін постійно демонструє світові потьомкінську Росію

У цьому контексті цілком доцільно було б говорити і про мобілізаційне російське телебачення.

На якому телевізійні новини чергуються з багатогодинними політичними ток-шоу, ідеологічному наповненню яких цілком могли б позаздрити телевізійні пропагандисти в СРСР 70-х років.

І чим неправдоподібніша і абсурдніша ця пропаганда на телебаченні, тим в Кремлі більше задоволені з того, що вона вносить плутанину в громадську думку.

А політичні актори, котрі беруть участь у таких ток-шоу, запускаючи туман із брехень та дезінформації, перетворюють роботу пропагандистської медіа-машини на прибуткову методику «промивання мізків» засобами соціальної інженерії.

І проблема полягає в тому, що часто споживачі інформації не застосовують навички критичного мислення, на що й розраховує Москва, щоб оцінити, чи достовірною є та чи інша інформація, перевірити і поставити під сумнів те, що вони прочитали чи побачили.

Таким чином синдром «обложеної фортеці» цілеспрямовано вживлюється у свідомість росіян, викривляючи дійсність і заміняючи її на альтернативну реальність.

Російські еліти ніколи не могли організувати ефективну систему управління, тому застосування мобілізаційних методів, як в часи СРСР, бачаться нинішньому керівництву Російської Федерації єдиною можливістю виживання їхнього режиму.

Для зовнішнього споживання Путін постійно демонструє світові потьомкінську Росію, видаючи її агонію за процвітання і стабільний розвиток.

А тролівські «веб-бригади» роблять все можливе для того, щоб росіяни постійно перебували у кремлівському «медіа-коконі» і не звертали уваги на те, що ж насправді відбувається в Росії і за її межами.

Дезінформація, брехні, напівправда і перекручування фактів та новин, відповідно до вимог «путінських стандартів», є вагомим свідченням зростаючої самоізоляції та відстороненості Росії від решти світу та його реалій.

Віктор Каспрук – незалежний політолог

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

НА ЦЮ Ж ТЕМУ:

Малюнок російського художника Васі Ложкіна (Олексія Куделіна) «Весь світ – нам ворог. Віримо Путіну»
Малюнок російського художника Васі Ложкіна (Олексія Куделіна) «Весь світ – нам ворог. Віримо Путіну»

​Путін перетворив Росію на диктатуру, яка здійснює терористичну діяльність​

«Раджу телевізор не вмикати». Сповідь оператора російського ТБ​

  • Зображення 16x9

    Віктор Каспрук

    Політолог, журналіст-міжнародник, публіцист. Закінчив Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського. Працював завідувачем відділу політики в газеті В’ячеслава Чорновола «Час-Time». Автор понад 2500 статей. Спеціалізується на висвітленні проблем України, Росії, Білорусі, Близького Сходу, арабського світу, Латинської Америки та Південно-Східної Азії. Лауреат премії журналу «Сучасність» та Ліги українських меценатів за 2006 рік за цикл статей, присвячених проблемам внутрішньоукраїнської і світової політики, а також за інтерв’ю із провідними діячами білоруської опозиції.

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG