Доступність посилання

ТОП новини

«Пані-мер», голова КМДА часів Януковича, шоумен та експерт каналів з орбіти Медведчука: хто хоче стати мером Києва?(Частина 1)


Загалом поборотись за крісло мера Києва виявили бажання 20 кандидатів

25 жовтня кияни обиратимуть нового очільника міста. Поборотися за це крісло з чинним мером столиці Віталієм Кличком уже офіційно зібралось 19 інших кандидатів (як у якості представників різних політсил, так і у якості самовисуванців).

Хто ці люди? Чим вони уже встигли запам'ятатись? Хто із них є фігурантом гучних (зокрема, і корупційних) скандалів? Кому із них приписують зв'язки з російськими спецслужбами? Та яким усі ці люди бачать майбутнє Києва? Радіо Свобода спробувало знайти відповіді на ці питання.

Нижче – перша п'ятірка найбільш обговорюваних кандидатів (розповідаємо про них в алфавітному порядку). Про решту претендентів на мерський пост теж розповімо незабаром.

Ірина Верещук («Слуга народу»)

Родом із Рави-Руської, що на Львівщині. За освітою – спеціаліст з міжнародної інформації, референт-перекладач, офіцер військового управління тактичного рівня. Окрім того є юристом та фахівцем з державного управління.

Верещук була заступницею голови Жовківської РДА з гуманітарних питань та зовнішньої політики, а згодом – президентом Міжнародного центру балтійсько-чорноморських досліджень та консенсусних практик, який, за даними депутатки від «Європейської солідарності» Ірини Фріз, «пов’язаний з Віктором Медведчуком та його помічником Козаком» (йдеться про нині народного депутата фракції ОПЗЖ Тараса Козака – ред.)

Саме через це, а також через багаторічну активну медійну присутність Верещук на каналах з орбіти кума Путіна, їй часто приписують його вплив, однак сама вона запевняє, що до того, як стати депутаткою, Медведчука «навіть ніколи вживу не бачила», а на каналах, пов’язаних з ним, виступає, бо структура їхньої власності для неї «не важлива».

Окрім зв'язків з проросіським Медведчуком, Верещук також закидають зв'язки з Мариною Ахмедовою, яка, зокрема, робила інтерв'ю з лідерами бойовиків на Донбасі. Сама політикиня це знайомство визнає, як і те, що спілкувалась з Ахмедовою, однак наголошує, що та, на її думку, «не пропагандистка, а журналістка», яка «просто бере інтерв'ю» і «не дивиться терорист чи не терорист».

Протягом 5 років (з 2010-го по 2015-ий) Верещук очолювала прикордонне місто Рава-Руська. На цей пост її обрали як представницю «Сильної України» Сергія Тігіпка (хоча в саму партію Верещук тоді не входила). Сама вона пояснює усе тим, що на той час кожен, хто хотів стати мером, мав балотуватись лише від якоїсь політсли.

«Поки я збиралась, поки я думала, як це все відбувається, усі зареєстровані осередки (партій – ред.) в районі мали своїх кандидатів (це можна перевірити). І єдиний осередок, який був створений та зареєстрований у Жовківському районі, і який не мав кандидата, це був «Сильна Україна». Я до них прийшла і сказала: «У мене нема іншого способу, як іти від вас», – розповідає нині вона.

Ще будучи мером Верещук спробувала стати народним депутатом: у 2014 році балотувалася як самовисуванка-мажоритарниця, однак програла тоді Володимиру Парасюку, зайнявши 6-те місце.

А от друга спроба потрапити у парламент виявилась для Верещук більш вдалою: у 2019-му вона пройшла до Верховної Ради як 29 номер у списку «Слуги народу». За словами політикині, до партії її запросив нинішній спікер парламенту Дмитро Разумков, з яким, як зазначає, познайомилась свого часу на одному з ефірів телеканалу «Прямий». При цьому Верещук стверджує, що «на номер у списку не впливала» і «дізналась про нього вже на з’їзді».

На початку роботи Ради 9-го скликання Ірина Верещук була представницею уряду в парламенті, але недовго: вже в середині листопада вона повідомила про складання своїх повноважень.

Нині Верещук – голова підкомітету з державної безпеки та оборони парламентського комітету з питань національної безпеки, оборони та розвідки.

Загалом за перший рік роботи у Верховній Раді політикиня встигла стати фігуранткою кількох гучних історій. Так, наприкилад, у вересні 2019-го в одному з ефірів вона заявила, що «ми не хочемо вступати в НАТО, це стане конфліктогеном із Росією», через що довелось виправдовуватись, як їй самій, так і вищому керівництву країни.

Окрім того у грудні того ж року через бажання Верещук ходити на канали з орбіти кума Путіна просто у сесійній залі побились «слуги народу» Максим Бужанський та (нині вже виключений з фракції) Гео Лерос.

Починаючи з весни 2020 року, підготовкою Верещук до телеефірів зайнявся антикризовий радник голови ОП Андрія Єрмака Михайло Подоляк.

Про бажання позмагатись за крісло мера столиці від «Слуги народу» політикиня оголосила у середині липня. Дехто із однопартійців Верещук стверджував, що вона вдало скористалась моментом, коли заявила про свої плани одразу після слів голови фракції Давида Арахамія, який хоч і сказав, що кандидатом на пост мера столиці від «Слуги народу» може стати жінка, однак нібито не мав на увазі Верещук.

Радіо Свобода цікавилось у неї, чи так це, на що політикиня відповіла: «У нас же плюралізм? У нас так багато думок і так багато інсайдів, що хай буде і так. Насправді все не так. Я серйозно готувалася до цього рішення: я дивилась, я думала, я радилася (у тому числі і в Офісі президента, і з керівництвом фракції). Тому що це – дуже вагомий крок, а я – людина відповідальна».

Серед своїх переваг вона називала те, що «зі «Слуги народу», жінка, україномовна».

Згодом на внутрішніх праймеріз партія підтримала кандидатуру Верещук. Розповідаючи про її переваги голова фракції монобільшості у парламенті Давид Арахамія наголосив, що в інтелектуальних здібностях Верещук «набагато впевненіша», ніж головний опонент Віталій Кличко у своїх. Сама Верещук у коментарі Радіо Свобода тоді розповіла, що «цей день наближала, як могла», хоча все одно до кінця не була впевнена у своїй перемозі.

Столичним жителям кандидатка від «Слуги народу» обіцяє, у разі обрання, показати три «П»: порядок у міській владі, порядок у місцевому бюджеті та порядок на вулицях.

Нині у своїй передвиборчій кампанії Верещук намагається «достукатись до молодих сердець», для чого літає на парасольці, знімає ролики про вміст своєї сумочки чи манікюр, а також дивує своїми відео у TikTok. Окрім того Верещук називає однією зі своїх головних переваг те, що у її команді – президент, при цьому ще сім років тому сама вона засуджувала «кишенькових мерів».

Віталій Кличко (УДАР)

Народився у с. Біловодське, що у Киргизстані. За освітою – спортсмен. Є кандидатом наук з фізичного виховання і спорту. Окрім того – магістр «управління суспільним розвитком».

Свою основну кар'єру Кличко побудував як боксер: є шестиразовим чемпіоном світу з кікбоксингу, чемпіоном світу з боксу у важкій ваговій категорії за версіями WBO (1999-2000), WBC (2004-2005; 2008-2014), The Ring (2004-2005).

Протягом своєї спортивної кар'єри Кличко переміг у 15 боях за титул чемпіона світу у важкій вазі. А ще він – єдиний боксер, якому вручили пояс «вічного» чемпіона світу у важкій вазі за версією WBC.

До того, як стати політиком, Кличко сам підтримував тих чи інших політичних діячів. Зокрема, агітував за Олександра Омельченка, Ігоря Бакая, Віктора Ющенка.

Свій перший серйозний крок у політику Віталій Кличко зробив у 2006-му, коли спробував стати народним депутатом, депутатом Київради та очільником Києва.

У 2008-му Кличко за підтримки ексмера Нью-Йорку Рудольфа Джуліані та мера Берліна Клауса Воверайта знову спробував стати мером столиці, але зайняв тоді лише третє місце.

Починаючи з 2010-го, Кличко – очільник партії УДАР. Того ж року з'явилися розмови про його можливе зближення з «Партією регіонів», однак сам політик це спростував та зазначив, що з «посмішкою сприймє такі розмови», бо «хоче бути обраним, а не призначеним мером столиці».

У 2012-му Кличко став народним депутатом, а вже за рік заявив, що хоче балотуватися в президенти України. Однак у 2014 році напередодні позачергових виборів президента відмовився від участі у перегонах. За версією ЗМІ – внаслідок політичних домовленостей у Відні за участі олігарха Дмитра Фірташа, на той момент майбутнього президента Петра Порошенка, а також ексочільника адміністрації Януковича Сергія Льовочкіна.

Водночас сам Кличко запевняє, що ідея не балотуватися була «виключно його». При цьому він визнає, що між ним та Порошенком справді була домовленість, однак, за його словами, вона, по-перше, стосувалися місцевих та парламентських виборів, а не президентських, а, по-друге, була укладена не у Відні.

Зустріч в австрійській столиці на початку 2014-го з олігархом Фірташем, кандидатом Порошенком та ексголовою АП Льовочкіним Кличко визнає, але переконує, що вона була випадковою.

«Я летів до брата на День народження і так сталося, що ми зустрілись», – стверджує він та додає, що під час тієї зустрічі обговорювали лише одне питання: «Як стабілізувати ситуацію».

За час свого перебування у кріслі мера Києва Кличко встиг стати фігурантом низки розслідувань. Зокрема, про те, як:

Окрім цього Кличко-політик запам'ятався багатьом своїм висловами. Наприклад, про те, що «Не кожен може дивитись в завтрашній день, точніше дивитись можуть не тільки лиш всі, мало хто може це робити» чи про те, що у нього «є два заступники, чотири з яких вже місяць лежать в Кабінеті міністрів», або ж тим, коли не зміг вимовити слово «після».

У своїй передвиборчій кампанії Кличко оперує твердженням, що для нього бути мером – «робота, а не політика» та обіцяє, серед іншого, зробити Київ «містом найкращих світових стандартів».

Як кандидата у мери на місцевих виборах 2020 року Кличка публічно підтримала партія «Європейська солідарність», аргументуючи це тим, що він як чинний мер «реалізовував політичний курс п’ятого президента України».

Однак невдовзі після цього сам Кличко виступив із заявою про те, що розуміє, «що чимало партій сьогодні хочуть, щоб Кличко був їхнім мером», але, за його словами, «УДАР» іде на вибори самостійно» і «не торгується».

Олексій Кучеренко(«Батьківщина»)

Родом із Вінниці. За освітою – математик. Також є магістром державного управління та кандидатом соціологічних наук.

Кучеренко – народний депутат чотирьох скликань. За час парламентської роботи працював у комітетах, які займались питаннями енергетики та житлово-комунального господарства.

У Раді 9-го скликання він став фігурантом скандалу, коли назвав одного зі «слуг народу» «малолітнім клоуном», за що на свою адресу почув: «За клоуна Ви зараз п*зди отримаєте».

Окрім роботи у Верховній Раді Кучеренко також був головою Запорізької ОДА, очільником Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства, першим заступником міністра будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України, а також міністром з питань житлово-комунального господарства України.

Вів програми «Злий Дім» та «Суб'єктивні підсумки з Олексієм Кучеренком» на телеканалах з орбіти кума Путіна Віктора Медведчука.

Нині Кучеренко є частим гостем цих каналів, як і каналу екснародного депутата від «Опозиційного блоку» Євгенія Мураєва.

У свої передвиборчих обіцянках кандидат від «Батьківщини», зокрема, говорить про реновацію застарілого житла у Києві, намір ліквідувати транспортний колапс та побудову нових сміттєпереробних заводів.

До того, як «Батьківщина» офіційно висунула Кучеренка як свого кандидата у мери столиці, свою дочасну передвиборчу агітацію від цієї політсили розпочав голова київської міської організації партії Віталій Нестор. Його рекламу тоді багато хто сприйняв як підготовку до балотування у мери Києва. Однак, сам Нестор запевняв, що його плакати не мерська кампанія.

Андрій Пальчевський («Перемога Пальчевського»)

Родом із Києва. Закінчив Військовий інститут Міністерства оборони СРСР у Москві.

Працював перекладачем у Лаосі. Загалом у якості кадрового радянського військового служив «від Сибіру до Середньої Азії і від Середньої Азії до далеких країн». Нині Пальчевський, як стверджує сам, – майор у запасі.

На закиди щодо можливої співпраці з російськими спецслужбами запевняє: «і коню зрозуміло», що «ніколи не був спецслужбах (тим більше російських)». Ба більше, переконує: його навіть ніколи не намагались завербувати.

«Те, що я схожий на актора, який може виконати роль шпигуна, це ви мамі з татом дякую скажіть. До речі, тато мій взагалі був схожий на Джеймса Бонда. Усі питання до Івана Івановича», – запевняє Пальчевський, якого вищезгаданий чоловік свого часу всиновив.

Свою першу спробу зайти у політику Андрій Пальчевський зробив ще у 1995 році, коли балотувався до російської Держдуми як третій номер «Партії любителів пива», але, як каже зараз, тоді це «був фан та громадський тролінг», бо, мовляв, у такий спосіб він з соратниками глузував над тогочасним президентом Росії Борисом Єльциним, якого називали головою «Партії горілки».

До України Пальчевський повернувся у середині 2000-х. Сам він по-різному, пояснює своє рішення: з одного боку, говорить, що це був вимушений крок через загрозу життю від конкурентів по бізнесу, з іншого, стверджує, що після Помаранчевої революції зрозумів, що «хоче інвестувати в Україну».

Починаючи з 2005 і до 2009 року Пальчевський був фінансовим директором клініки «Євролаб», а потім став директором однойменного благодійного фонду.

У 2009 році – у розпал світової епідемії «свинячого грипу» H1N1, – цей фонд ініціював суспільний рух «Кияни проти грипу», облаштувавши у громадських місцях Києва намети, де всіх охочих тестували на цю хворобу. Однак тоді столична влада звинуватила «Євролаб» у «неякісних та неточних аналізах», а підрозділ клініки, який діагностував H1N1, закрила міська санстанція.

Це не єдиний скандал, пов’язаний з «Євролабом» та аналізами. За 10 років – у 2019-му – саме у цій клініці тестувався кандидат в президенти Володимир Зеленський, однак пізніше виявилось, що аналізи у нього брав актор з серіалу «Свати» та учасник кулінарного шоу, а у самих результатах сталася плутанина з датою. На той момент співвласник «Євролабу» Пальчевський активно підтримував Зеленського і навіть заявляв, що той «народився для того», аби бути президентом України.

При цьому, дещо раніше (у 2013-му) Пальчевський був активним прихильником Юлії Тимошенко. Говорив, що у часи Януковича «її портрет висів у нього в клініці», що під час Революції гідності «єдиним чоловіком із чотирьох лідерів» була «дівчина з косою» і що саме Тимошенко «буде наступним президентом України». Пальчевський навіть зустрічав Тимошенко під час її звільнення з колонії, щоправда, стверджував, що «там опинився абсолютно випадково», бо «якраз провідував там свого друга у той момент». Щоправда зараз, Пальчевський вже стверджує, що «до останнього тоді вдавав», що нібито підтримував Тимошенко, бо для нього «було головне, аби Порошенко не став президентом».

Як український політик Пальчевський спробував себе вперше у 2010 році, коли став першим заступником міністра у справах сім’ї, молоді та спорту в новоствореному уряді Миколи Азарова. Однак на фоні скандалу з його російським громадянством Пальчевського невдовзі звільнили. Сам він стверджує, що від російського паспорту відмовився ще у 2009-му і нині, з його слів, має лише український.

Окрім перших кроків у політиці та бізнес-діяльності Пальчевський встиг спробувати себе і як ведучий: свого часу працював ведучим на «Інтері» та «Першому національному», дещо пізніше – на «Прямому».

Останніми роками Пальчевський був активним гостем каналів з орбіти Віктора Медведчука (кума російського президента Володимира Путіна та голови політради партії «Опозиційна платформа – «За життя»), а дії його самого (як то поїздку до Москви) Пальчевський підтримував в ефірах російського телебачення, де також заявляв про «щасливий день возз’єднання» України з Росією (хоча зараз цього не визнає).

Через усе вищезгадане багато хто очікував, що саме Пальчевський стане кандидатом в мери Києва від ОПЗЖ. Однак, 1 липня 2020-го бізнесмен зареєстрував власну партію (з сумнівним фінансуванням та історією), під брендом якої згодом і пішов на вибори мера. Щоправда запитань журналістів про свою команду Пальчевський уникає, як і відповідей на питання завдяки чому його так часто запрошували останніми роками на російські ефіри.

У своїх передвиборчих роликах цей кандидат, наприклад, обіцяє «відкривати по мінімум 4 станції метро на рік» чи зробити економічно обгрунтовані пенсії.

Нині Пальчевський – гість телеканалів з орбіти Віктора Медведчука та (рідше) каналів Ріната Ахметова.

Олександр Попов (ОПЗЖ)

Родом із Кривого Рогу. За освітою – інженер-будівельник.

Проходив службу у КДБ та СБУ. Нині, з його ж слів, – полковник запасу Служби безпеки України.

У минулому Попов встиг побути мером Комсомольска (нині – Горішні Плавні) та головою Київської міської держадміністрації.

Окрім того він був членом Координаційної ради з питань місцевого самоврядування при президентові України, двічі – міністром житлово-комунального господарства України, а у Верховній Раді 6-го скликання – заступником комітету з питань будівництва, містобудування і житлово-комунального господарства та регіональної політики.

Попов – колишній регіонал. Після Революції гідності щодо нього порушили кримінальне провадження за двома статтями: «незаконне перешкоджання проведенню зборів та мітингів, вчинене за попередньою змовою групою осіб» та «пособництво у перевищенні влади або службових повноважень працівником правоохоронного органу».

За версією слідства, у ніч з 29 листопада 2013 року на 30 листопада 2013 року Попов як тогочасний голова КМДА, діючи за попередньою змовою з тодішніми заступником секретаря РНБО Володимиром Сівковичем, керівником головного управління МВС України у Києві Валерієм Коряком й іншими високопосадовцями, дав вказівку про завезення на Майдан Незалежності в Києві комунальної техніки для встановлення новорічної ялинки. За даними слідства, Коряк, використовуючи цю обставину, віддав наказ «Беркуту» розігнати мирний мітинг, в результаті чого працівники спецпідрозділу жорстоко побили мітингувальників.

Остаточна крапка у цій справі поки не поставлена, але, на відміну від попередніх років, зараз незакритий судовий процес не є для Попова «моральною перешкодою» для балотування у мери. Сам він пояснює це так: «Я і раніше був переконаний у тому, що це абсолютно політична справа, а сьогодні в мене немає зовсім у цьому сумнівів. Інтерес до неї навіть у правоохоронних органів на сьогоднішній день практично відсутній».

При цьому Попов – один із небагатьох ексрегіоналів, які у часи Януковича у були вищому керівництві держави, але після його втечі до Ростова не виїхали за кордон.

Після відсторонення, а потім і звільнення з КМДА у 2014 році Попов повернуся у велику політику аж на початку 2019-го, заявивши, що приєднався до «Опозиційної платформи – «За життя», бо «більше не може спостерігати за приниженням своєї країни».

Уже за півроку по цьому він спробував потрапити до Верховної Ради, але не як представник ОПЗЖ, а як самовисуванець-мажоритарник: балотувався на столичному 212 окрузі, у своїй агітації використовував трендовий на той час зелений колір і наголошував, що більше не може «мовчки спостерігати за корупцією і безгосподарністю».

Народним депутатом 9-го скликання Попов так і не став (набрав 9,5% голосів виборців, посівши третє місце), але вже тоді заявив про свій намір брати участь у місцевих виборах, бо має «що запропонувати столиці». Щоправда після цієї заяви він майже на рік зник із публічного простору, нагадавши про себе аж влітку 2020 – незадовго до старту виборчої кампанії.

При цьому Попов, з одного боку, намагався зберігати інтригу щодо свого можливого балотування (говорив, що «ще вагається» і що саме рішення «відкладає на потім», а якщо все ж таки йому «випаде така можливість», то «готовий використати свій досвід і потенціал»), а, з іншого боку, дочасно розвішував у столиці свою рекламу (до слова, громадську організацію, яка, за словами Попова, цю рекламу оплачувала, за даними YouControl, створили того ж дня, коли у Києві зафіксували перший білборд Попова).

22 вересня ОПЗЖ офіційно висунула Попова своїм кандидатом у мери Києва, але цьому передували внутрішні розбіжності в поглядах всередині політсили між умовною групою Льовочкіна-Бойка та умовною групою Медведчука-Рабіновича. Перша якраз і пропонувала Попова у якості кандидата, але друга не відразу пристала на це і хотіла свого представника (зокрема, за інформацією Радіо Свобода, розгядався варіант, аби в мери Києва балотувався співголова фракції «Опозиційна платформа – «За життя» у Верховній Раді Вадим Рабінович, однак сам він відмовився це коментувати).

Нині кандидат Попов – постійний гість каналів з орбіти Віктора Медведчука та каналу екснародного депутата від «Опозиційного блоку» Євгенія Мураєва.

У своїй передвиборчій риториці Попов стверджує, що завдяки багаторічному досвіду у сфері місцевого самоврядування він у разі обрання мером Києва зможе «швидко «перемкнутися» з першої на п'яту швидкість, в той час як іншим кандидатам доведеться ще мінімум рік вчитися і думати, що і як робити».

При цьому самого Попова свого часу критикували як голову КМДА. Зокрема, через закупку «липових» каштанів для столиці та транспортний колапс на київських дорогах у березні 2013-го внаслідок відсутності оперативного реагування на сильний снігопад.

Сергій Притула («Голос»)

Родом зі Збаража, що на Тернопільщині. За освітою – економіст. Навчався, як в Україні, так і в Лондоні.

Свою кар’єру Сергій Притула вибудував як шоумен та ведучий. «Підйом», «Камеді клаб Україна», «Файна Юкрайна», «Хто зверху?», «Вар'яти-шоу» – ось лише кілька проєктів, у яких він брав участь.

Окрім того Притула озвучив героїв низки мультфільмів (зокрема, кролика Сніжка у «Секретах домашніх тварин»), а також спробував себе у ролі актора.

Із лютого 2017 року став постійним ведучим українського національного відбору на пісенний конкурс «Євробачення».

Сергій Притула також відомий як волонтер та громадський діяч: із початком російсько-української війни у 2014 році він розпочав активно допомагати українським військовим. Станом на початок 2020 року Притула передав на потреби армії близько 40 мільйонів гривень (як власних коштів, так і пожертв), закупив автомобілі, ліки, безпілотники, прилади нічного бачення та іншу військову оптику.

Також Притула опікується реабілітаційним центром для ветеранів війни у Тернополі і періодично їздить до прифронтових зон.

Свій похід у політику шоумен розпочав у 2019 році, коли спробував стати народним депутатом від партії «Голос». Сам Притула тоді розповідав, що це рішення він ухвалив не одразу, а «після кількамісячного діалогу». При цьому своє 30-те місце у списку обґрунтовував тим, що у такий спосіб хотів мотивувати прихильників прийти і проголосувати за «Голос», аби вони його потім побачили у парламенті як народного депутата.

У рейтингах потенційних претендентів на мерське крісло прізвище Притули почало з’являтись ще восени 2019-го, але сам він тривалий час уникав відповіді на запитання про те, чи буде насправді балотуватися на цей пост і підтвердив це вже на партійному з’їзді, коли «Голос» висунув його офіційно у столичні мери.

Свою виборчу кампанію Притула веде під слоганом «Я живу тут». Серед його обіцянок є зокрема доступна інфраструктура, піклування про екологію міста та прозорість місцевої політики.

Водночас він вже встиг і насмішити виборців, коли на сайті партії серед фотографій членів команди Притули виявили одного з найбільш відомих героїв інтернет-мемів діда Гарольда. Пізніше у «Голосі пояснили», що в такий спосіб начебто хотіли «перевірити знання мемів і поганяти трафік».

Одним із найгучніших скандалів, пов’язаних із прізвищем Притули є історія з наїздом його тещі на пішоходів на прибудинковій території, в результаті якої вони отримали травми. Сам він наголошує, що, по-перше, не був у той час у салоні, а, по-друге, його родина потім регулярно фінансово допомагала постраждалим і наразі чекає рішення суду. При цьому, на думку Притули, «у якийсь момент ця справа стала розмінною монетою» і він не розуміє, «коли відповідальність однієї людини намагаються перекласти на іншу».

Притулі також закидають родинні зв’язки з екснрародним депутатом-регіоналом та бізнесменом Віталієм Хомутинніком, адже сестра нинішньої дружини Притули є дружиною Хомутинніка. За словами самого Притули, з Хомутинніком він спілкується «3-4 рази на рік» і на політичні теми з ним «практично не говорить», тому що «розуміє, що їхні погляди катастрофічно не збігаються».

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

ІНШЕ З МЕРЕЖІ



Загрузка...
XS
SM
MD
LG