Зранку 24 лютого, коли почалося повномасштабне вторгнення Росії в Україну, вся Херсонська область здригнулася від нічних вибухів та пострілів зі сторони анексованого Росією українського Криму. Через невелику відстань від адмінкордону (а це трохи більш ніж 50 км) на Херсонщину зайшли російські окупаційні війська в перший день війни через Перекопський перешийок та КПП «Чонгар». Через Новотроїцьке йшла тригодинна колона танків, яка потужно завивала на все селище, розповідають очевидці. Так почалася війна. Зараз в селищі мало що про неї нагадує, хіба що нечаста присутність окупантів на вулицях.
Середа – базарний день
– «А риба почьом?» – запитує традиційним «новотроїцьким» говором жінка, яка тягне з іншого кінця ринку повні пакети продуктів.
– «Так у вас і раки продаються?!» – здивовано промовляє чоловік середніх років з сірим кашкетом на голові та сивиною у волоссі. І додає: «А на карточку можна перекинути?»
Середа, а це значить, що ніщо не завадить «базарникам» та любителям домашньої продукції вийти на ринок. Вони робили це і в сніг, і в дощ, і в пандемію, а зараз – ще й у війну. Сотні різних голосів та розмов чуються в юрбі людей, які прийшли зробити покупки, а найголовніше – за розмовами.
Пройшовши лише один торговельний ряд, здається, можна експресом дізнатися головні новини селища. Та всі вони зараз лиш про одне – війну. Люди переповідають одне одному, кого і де з військових бачили, що вони робили та на чому приїжджали. Розвідка СБУ була б вражена точністю та оперативністю переданої інформації про противника.
У Новотроїцькому є декілька ринкових торговельних точок. На одній з них окупанти заглядали в магазин та під прилавок до кожного підприємця: перевіряли документи та наявність зброї.
– «В нашого охоронця забрали «воздушку», вважали це небезпечним для себе», – іронізуючи розповідає одна з продавчинь.
Робітниці з цього кіоску тут взагалі з’являтися не можна, у неї чоловік в АТО служивПродавчина з Новотроїцького
Перед тим, як підійти до неї, було помічено військових, які йшли до своєї великої сірої броньованої машини з червоними смугами та написом «Росгвардія». Вони несли в руках поліетиленові пакети-«маєчки», в яких лежали чебуреки.
– «Це у вас вони їх тут взяли?» – запитую у продавчині, показуючи на сусідній кіоск. – «Ні, робітниці з цього кіоску тут взагалі з’являтися не можна, у неї чоловік в АТО служив», – співчутливо пояснює мені жінка в магазині та продовжує приймати замовлення.
В одну із таких серед в Новотроїцьке заїхала невелика колона важкої військової техніки. «Незвані гості» ніби очікували великого скупчення людей, аби влаштувати свій перфоманс із появою військових машин та інших «зеток» (машини з позначкою Z – ред.).
В середу люди купчаться біля ринків, та коли бачать військових – тікають хто куди, при цьому випускаючи з рук баклаги з водою, гублячи речі та забуваючи пакети з продуктами. Зараз цього «ефекту несподіваності» вже менше. Тепер люди, коли бачать «зетки», просто змінюють свій маршрут та йдуть собі далі у справах. Людська психіка не може постійно боятися, на це вже просто немає сил.
Окупація з українськими прапорами
В Новотроїцькому, як і по всій території Херсонської області, не лунають сирени повітряної тривоги, в селище майже не долітають звуки боїв. В парку гуляють молоді батьки з візочками, люди ходять на роботу, роблять покупки в магазинах, на майданчиках бавляться діти, на стадіоні грають у футбол та виходять на пробіжку місцеві жителі.
«Відповідно до рішення місцевої влади, в Новотроїцькій громаді запроваджена комендантська година з 22:00 до 06:00», – перериває цю ідилію сповіщення з гучномовця. Це – ледь не єдине, що нагадує людям про війну.
В Новотроїцькій громаді під російською окупацією діють українські закони, в обігу знаходиться українська валюта – гривня, на адмінбудівлях майорять українські прапори й працює українська влада. Все, як і було до війни.
По селищу наших прапорів наче стало ще більшеЖительки Новотроїцького
«В мене таке враження, що по селищу наших прапорів наче стало ще більше, чи то я не помічала…», – діляться місцеві жителі між собою, проходячи повз будівлю селищної ради.
Там залишилися працювати й виконувати свої обов’язки представники української влади. Голова громади Петро Збаровський стверджує: «Щодо співпраці, то моя позиція тверда: доки я можу виконувати свої повноваження в межах українського законодавства, доти перебуватиму на посаді. І не інакше».
Час від часу біля стін селищної ради з’являються російські військові броньовані машини, які місцеві називають «зетками». Вони не їздять по одній, завжди по кілька в колоні.
«Намагаються нас залякати! А що в них є? Тільки зброя», – коментує житель похилого віку, який проходить повз цієї невеликої колони окупантів.
Військові машини з’являються тут завжди не просто так. Майже завжди вони супроводжують так званого «коменданта», який «контролює порядок» на території Новотроїцької, Чаплинської, Каланчацької та Каховської громад.
Як розповідають представники місцевої влади, він приїжджає до них й запитує: «Чи все тут тихо?»… «Бояться, що в нас тут створять партизанські загони й влаштують бунт», – пояснюють такі дії люди з місцевого самоврядування.
Одного разу в Новотроїцькому відбулося засідання, куди запрошували старост сіл, чиновників, керівників державних установ, аграріїв, місцевий актив. На цьому зібранні «комендант» проголосив основні тези: врожай у власників сільськогосподарських угідь не забиратимуть, всі будуть жити в громаді, як і жили. Єдина умова, за його словами, – не влаштовувати мітинги.
У Новотроїцькому з початку війни їх було декілька. Перший – кількатисячний, з українськими прапорами, національним гімном та різними гаслами про російський воєнний корабель, Путіна, та чіткою позицією, що Новотроїцьке – це Україна.
Після мирного мітингу на підтримку України місцеві зібралися ще на один, але вже не такий чисельний. Після ходи центральними вулицями люди помітили як раптом приїхали військові. Вони вже йшли центром дорогою до будівлі місцевої влади.
«Видишь, как только мы приехали, они сразу же разбежались», – ніби вихвалявся один окупант іншому.
Мрії окупантів
Від початку захоплення Херсонщини українська розвідка та херсонські депутати заявляють, що окупаційна влада готується до проведення псевдореферендуму для створення «ХНР» на території Херсонської області. У зведеннях Генштабу ЗСУ також звучало, що в друкарні Нової Каховки ніби вже готують бюлетені для проведення «голосування». Та місцеві не бачать підстав та намірів утворити нову квазіреспубліку.
Володимир Сальдо, якого окупанти призначили так званим «керівником» області (проти якого порушили кримінальне провадження через колабораційну діяльність – ред.) на початку травня заявив, що проведення «референдуму» в Херсонській області вже не планується.
В інтерв’ю місцевому новотроїцькому виданню «Трудова слава» голова громади Петро Збаровський переказав слова «коменданта», підтверджуючи, що наміри про проведення «референдуму» та оголошення «мобілізації» не здійсняться.
– Одного разу ми сиділи в парку, до нас підійшло двоє військових, такі, молоді хлопці. Кажуть: «Не бійтесь нас, ми самі боїмось». Вони дійсно були вражені, що в нас на вулиці, в парках та зонах відпочинку чисто, ще й хвалили місцевих за це. А потім побачили, що ми п’ємо пиво з рибою, та й запитують, чи можна це купити в нас за рублі, – ніби глузуючи над окупантами, розповідають молоді люди, які стали свідками цієї ситуації.
«А ми їм кажемо: ваші дерев’яні рублі тут нікому не потрібні», – відповіли їм.
Попри примарні фантазії про запровадження російської національної валюти на території окупованої частини Херсонської області, ввести в обіг рублі загарбникам поки що не вдається. Ці гроші ніде не приймають в Новотроїцькому: ні в магазинах, ні в аптеках, ні на ринку, де торгують подекуди російськими товарами, завезеними з Криму.
«Борщ на патріотизмі не виходить»
Ситуація з продовольчим забезпеченням вже покращилася та стабілізувалася у порівнянні з першим місяцем війни, коли полиці магазинів були майже порожні.
«Все як в Радянському Союзі: дефіцит продуктів, високі ціни, великі черги», – коментували тоді обстановку старші люди, які застали часи СРСР.
Наразі завезти продукти, товари першої необхідності з території, підконтрольній владі України, майже неможливо. Спершу місцева влада домовлялася та сама привозила підприємцям в магазини крупи та сировину для випікання хліба, зараз ці процеси вже самі налагодили власники магазинів. Закупники їздять до Криму та роблять там оптові закупівлі. Вже звідти товари (часто російського виробництва) привозять з нижчою ціною, ніж українського виробництва, які ще залишалися на складах в магазинах.
У Новотроїцькому майже не залишилося магазинів, де б не було товарів російського походження. На торговельних рядах підприємливі люди торгують переважно такими ж.
Люди змушені купувати російські товари, бо більше не мають виборуПродавці у Новотроїцькому
«А куди діватися, на патріотизмі борщ не дуже наваристий виходить», – пояснюють продавці, які торгують товарами з Криму.
Кажуть, що люди змушені купувати ці товари, бо більше не мають вибору.
«Але є й такі, що як тільки дізнаються про те, що виробник – Росія, навідріз відмовляються купувати. То ми зробили невелику хитрість – дріжджі виймаємо з фірмової упаковки та загортаємо в прозору. Так до нас менше питань…», – зізнаються деякі продавці.
В громаді активно працюють волонтери та місцева влада, які допомагають продуктовими наборами та одягом тим, хто цього потребує. У Центрі інтегрованих соціальних служб запевняють, що у них сформовані списки людей, які не можуть забезпечувати себе самостійно. Передусім це літні люди, які не мають підсобного господарства, багатодітні та малозабезпечені сім’ї. Їм продовжують надавати допомогу як волонтери, так і працівники відповідних соцслужб.
В полон за молоко?
В перший місяць війни, коли з продовольством була зовсім скрутна ситуація в громаді, керівник одного з найбільших сільськогосподарських підприємств «Світанок» Сергій Максименко роздавав абсолютно безкоштовно молоко новотройчанам зі своєї ферми елітних порід корів. Черги вишуковувалися щодня до тисячі людей, а то й більше.
Звичайно, діляться люди, було й не без нахабства з боку інших: приходили щодня, приносячи по декілька бутлів на людину. Але молока, запевняють, вистачало всім.
Також підприємець продавав хліб власного виробництва за прийнятною ціною. Таку допомогу він надавав понад місяць. Роздача безкоштовного молока припинилася, відколи 3 квітня окупанти викрали Сергія Максименка разом з його сином та вивезли в невідомому напрямку. Сина відпустили через три тижні, а власника підприємства – 3 травня. Це – чи не найгучніше викрадення в громаді. Окрім цього, окупанти їздили по адресах проживання українських захисників, які служили в АТО, та тих, хто має мисливську зброю – просили її добровільно здати.
«У вас так само страшно, як в Бучі?» – часто запитують жителів Новотроїцького, але отримують обережне заперечення – адже окупанти не влаштовують масових терорів та рідко коли з’являються у селищі.
Вирватися з блокади – місія неможлива?
Виїхати з Херсонської області вкрай важко, майже нереально, люди стоять в кілометрових чергах по декілька діб посеред дороги та не мають можливості покинути окуповану територію.
«Зелених» коридорів за весь цей час не відкривали. Раніше тисячі херсонців та жителів інших районів та громад на власний страх і ризик виїжджали з області всіма можливими дорогами, навіть ґрунтовими, полями та переправами у Миколаївську та Кіровоградську області.
Запрацював навіть своєрідний «ринок» евакуаційних перевезень: за дорогу до Одеси, яка у мирний час займала максимум чотири години, а нині весь день, водії «правили» 4-6 тисяч гривень (без жодних гарантій пропуску через блокпости).
Наразі єдиним можливим шляхом виїзду залишається дорога на Крим. За чотириденний переїзд маршрутом Херсон-Варшава – через Керченську переправу, територію Росії та Литви – перевізники просять понад 600 доларів США з людини.
«Ми – це Україна!»
«Ми – це Україна» – ця фраза написана на зупинках, плитах та прямо на дорозі, якою їздять російські військові машини. Рух спротиву в умовах окупації проявляється ще гостріше. Попри обмеження каналів для отримання інформації, переважна більшість опитаних місцевих налаштована на підтримку України.
«Окупанти відключили нам українське телебачення та ввімкнули свої пропагандистські канали. Вони що, думають, що зможуть промити нам мізки, як зробили це зі своїм народом?!» – часто обурюються місцеві жителі.
Більшість опитаних каже, що не може дивитися російське телебачення, навіть коли зовсім не стало, звідки черпати інформацію.
30 квітня в Новотроїцькій громаді відключили домашній інтернет та мобільний зв'язок (з перебоями працює лише один мобільний оператор). Та патріотичні настрої людей вже не змінити. «Ми – це Україна!» – пишуть в місцевих чатах ОСББ.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
ООН від початку повномасштабного вторгнення РФ підтвердила загибель в Україні 9 701 цивільного, йдеться у звіті за 25 вересня 2023 року. Реальна кількість жертв, вказують аналітики, є набагато більшою.
Усього із 24 лютого 2022 року ООН зафіксувала в Україні 10 582 випадків загибелі цивільних людей, а також щонайменше 19 875 випадків поранення цивільних. Про це заявив верховний комісар ООН із прав людини Фолькер Тюрк 22 лютого 2024 року.
«Ймовірно, що реальна кількість втрат серед цивільних осіб є набагато вищою», – кажуть в місії.
