Доступність посилання

ТОП новини

Допомога в продовженні роду. Репродуктивна медицина в Україні


Право на штучне запліднення повинна мати жінка не старше 54 років. Цього вимагають в Українській асоціації репродуктивної медицини. Зараз вік для лікування безпліддя в Україні є необмеженим.

Змінити таку норму спонукав лікарів випадок, який стався із 66-річною чернігівською пенсіонеркою. У лютому цього року завдяки штучному заплідненню вона народила дитину.

Вікові обмеження

Медики визначали максимальний вік для штучного запліднення, маючи на увазі, що мати має виховувати дитину до повноліття. Адже випадок із 66-річною породіллею показав, що можливості сучасної української медицини є значними, однак законодавство недосконале.

В законопроекті «Щодо обмежень у використанні допоміжних репродуктивних технологій», нещодавно поданому до Верховної Ради, верхня межа віку для цієї процедури також не прописана. Однак, вона необхідна, стверджує віце-президент Української асоціації репродуктивної медицини Валерій Зукін. «Чому 54 роки? Це середня тривалість життя жінок в Україні мінус 18 років. Водночас, якщо жінці 53 роки, і в неї є протипоказання у стані здоров’я стосовно вагітності та пологів, звичайно, що клініка має їй відмовити».

Обмеження для жінки, яка хоче стати мамою за допомогою репродуктивної медицини, пропонує запровадити і народний депутат Катерина Лук’янова. Вона є автором законопроекту про обмеження у використанні допоміжних репродуктивних технологій, і в ньому встановлюється нижня вікова планка. На думку депутата, користуватися результатами допоміжних репродуктивних технологій можуть жінки не молодше 21-го року. «Віковий критерій можна обговорювати. Це просто моя пропозиція. Але я вважаю, що у 18-19 років, і навіть в 20 чи в 21 ще не використані всі медичні можливості для народження дитини іншими шляхами».

Натомість в Українській асоціації репродуктивної медицини заперечують проти такого обмеження. Тут стверджують, що бувають ситуації, коли неможливо обійтися без допомоги допоміжних репродуктивних технологій у лікуванні дівчат 18-19 років.

Допоміжне материнство для іноземців

Також Українська асоціація репродуктивної медицини пропонує внести заборону на надання послуг допоміжного (сурогатного) материнства для громадян тих держав, де таке материнство заборонене законом. (При допоміжному материнстві жінка добровільно погоджується завагітніти, щоб виносити і народити дитину, яку потім віддадуть на виховання іншим людям – генетичним батькам малюка. Саме ці люди юридично вважатимуться батьками дитини).

Про таку пропозицію – докладніше віце-президент Української асоціації репродуктивної медицини Валерій Зукін. «Здійснення допоміжного материнства в Україні є абсолютно легальним. Але при цьому є розбіжності із законодавством інших держав. І ця заборона має бути ухвалена з метою захисту інтересів дитини, щоб не ускладнювати її легалізацію». Іноземці приїздять до України з різних причин, і ненадання їм медичних послуг може бути розцінене навіть як порушенням їхніх прав, говорять в Асоціації. Окрім цього, вдалі результати репродуктивної медицини – це імідж країни, а також додаткові кошти до бюджету, переконані репродуктологи.

Народний депутат Катерина Лук’янова теж пропонує заборонити користуватися репродуктивними технологіями в Україні іноземцям, але всім, без винятку. «У нас пріоритет – це права дитини. Я проти того, щоб ми, не знаючи де, яким чином дитина буде проживати, в яких умовах і що з нею далі відбудеться, віддавали це немовля іноземним громадянам. Виходить, можна купити дитину, а далі робити з нею все, що завгодно», – говорить депутат.

Зі свого боку, представники Української асоціації репродуктивної медицини вважають, що іноземцям все ж не можна забороняти звертатися до українських лікарів. Звичайно, крім тих випадків, коли громадяни інших країн просять сприяння у допоміжному, замінному материнстві, що заборонене в їхніх державах.

Таке материнство (його ще не зовсім коректно називають «сурогатним»), заборонено в Австрії, Норвегії, Швеції, Франції, у деяких американських штатах, Італії, Швейцарії та Німеччині.

Гучний скандал навколо двох дівчат, народжених для французького подружжя допоміжною матір’ю-українкою, підтверджує актуальність врегулювання цього питання на законодавчому рівні. Оскільки отримати документи на двійнят у французькому посольстві іноземці не змогли, вони спробували перевезти їх до Франції незаконно, припускають прикордонники. А там – зареєструвати їх як громадянок Франції – в обхід національного законодавства країни, яке не визнає сурогатного материнства.

Якщо суд визнає французів винними у спробі незаконного вивозу дітей за кордон, термін їхнього ув’язнення становитиме від 3 до 7 років.

Сучасні можливості медицини

В Україні близько мільйона подружжів не мають дітей. І частина з них змушена користуватися послугами репродуктивної медицини. Загалом це – широке поняття, констатує лікар Федір Дахно. Технологій у такої медицини – близько двох десятків, і їх успішно втілюють в Україні. «Одна з технологій – це запліднення «In vitro», інші – «іксі» (ICSI – інтрацитоплазматична ін'єкція сперматозоїда, яка використовується, зазвичай, при чоловічому безплідді), «імсі» (відбір найбільш якісного сперматозоїда на підставі його морфології), донація сперми, донація ембріонів і так далі. Різні-різні методики. Тому не треба все зводити до запліднення «ін вітро». Лікар повинен вибирати метод за медичними показаннями і за станом здоров’я пацієнта», – пояснює фахівець.

Найгостріша проблеми у боротьбі з безпліддям – це вчасне звернення до лікарів. Якщо не затягувати, шанси на одужання є великими, а вартість необов’язково захмарна, констатує головний акушер-гінеколог МОЗ України В'ячеслав Камінський. «Є чіткі рекомендації: якщо подружня пара живе рік, не запобігаючи вагітності, і не має дітей, їм потрібно звертатися за допомогою. Спочатку до лікарів акушерів-гінекологів, тому що мережа жіночих консультацій є більш розповсюдженою, ніж мережа допомоги чоловікам (хоча проблеми з зачаттям на сьогодні залежать приблизно на 50% від жінки і на 50% від чоловіка). Треба йти за місцем проживання в консультацію і проводити первинний аналіз причин. Велика кількість пар може отримати кваліфіковану допомогу і завагітніти, не отримуючи високовартісних репродуктивних технологій», – стверджує експерт.

В Україні працюють 32 клініки із репродуктивної медицини, шість із них є державними. І такої кількості абсолютно недостатньо для надання допомоги всім, хто лікується від безпліддя. Це визнає президент Української Асоціації репродуктивної медицини Олександр Юзько. «6 державних клінік забезпечують біля семиста циклів (одна спроба, тобто захід із лікування безпліддя, що закінчився перенесенням ембріона в порожнину матки), які фінансує держава. Звичайно, це мало, оскільки в Україні, за найбільш скромними підрахунками, необхідно проводити біля 50 000 циклів в рік. Якщо підрахувати, що треба робити десь 1000 циклів на 1 мільйон населення,а ми робимо 250, то можна сказати що необхідно робити ще більше – 100-120 тисяч на рік. Перспективи серйозні, але слава Богу, що ми робимо і це». В 2008 році в Україні завдяки штучному заплідненню народилося більше 4000 тисяч немовлят, зазначив Олександр Юзько. А в Німеччині завдяки такій процедурі народжується 9000 малят щороку.

Не зважаючи на те, що лікарі не повністю задоволені масштабами своєї діяльності, майже кожна сота дитина народжується в Україні завдяки штучному заплідненню. Матір’ю однієї з них є 47-річна киянка Надія. Вона довго

не могла завагітніти і зрештою звернулася за допомогою до репродуктивної медицини, розповідає подруга Надії Інна. «Пересадили запліднену яйцеклітину, але з першого разу вона не прижилася. Наскільки я пам’ятаю, робили процедуру навіть 2 рази, і безуспішно. Лише на третій раз вона завагітніла, уже їй було 45 років, але вона народила здорового гарного хлопчика. Дитині зараз уже 2 роки», – розповіла Інна.

Щоб пройти один, як його називають лікарі, «цикл» штучного запліднення, виносити і народити дитину, жінці треба заплатити в Україні близько 15-ти тисяч гривень. Іноземним громадянам - приблизно 25 тисяч гривень.
  • Зображення 16x9

    Олександр Лащенко

    На Радіо Свобода – з березня 2005 року. До того працював три роки на Громадському радіо. Народився 1969 року в Києві. Закінчив Київський національний університет імені Тараса Шевченка.

  • Зображення 16x9

    Марічка Набока

    У 2004 році закінчила Український гуманітарний ліцей КНУ імені Тараса Шевченка. У 2010-му отримала диплом магістра журналістики Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка. Маю публікації в газеті «Громадський захисник», журналах «Книжник-review», «Київська Русь» та інших виданнях. Працювала в програмі «Підсумки» на телеканалі «Ера». На Радіо Свобода – з 2007 року. Коло професійних зацікавлень: права людини, українська культура, волонтерський рух.

ВИБІР ЧИТАЧІВ

ФОТО ТА ВІДЕО

XS
SM
MD
LG