Симферополь, 10 серпня 2001 - Нещодавно прес-служба кримського уряду повідомила, що рівень безробіття у минулому 2000 році у поорівнянні з попереднім 1999 роком у Криму знизився на 22%. Цього року це зниження триває. Однак, урядова прес-служба не вказує, на скільки знизилося, і чи знизилося взагалі, безробіття серед значної частини населення півострова – кримських татар, які повертають із вислання на батьківщину.
Ніхто точно не знає, скільки репатріантів, а це переважно кримські татари, не мають постійної роботи. Це, справді, кримський феномен, бо майже 300 тисяч раніше депортованих осіб та їхніх нащадків, повернувшись за останні 10 років на свою історичну батьківщину, зіштовхнулися з таким специфічним поняттям як “етнічне безробіття”.
За різними даними, від 40 до 60% усіх репатріантів – безробітнітні. Більшість з них намагається підробляти під час курортного сезону, натикаючись на спротив місцевого населення і місцевої влади курортних регіонів Криму, або ж пробує торгувати на стихійних ринках, яких дедалі меншає. Але й ті, хто має роботу – часто-густо погоджуються на те, що їхня зарплата буде нижчою, аніж у російськомовних повоєнних переселенців.
Слід сказати, що кримські татари у місцях депортації переважно мешкали у містах і мали високий рівень освіти і кваліфікації. Тепер ці висококваліфіковані фахівці загнані у своєрідні сільські резервації, де місцеве населення саме сидить без роботи. Зараз більшість кримських татар – сільські мешканці, які, втім, не мають права на участь у розпаюванні землі.
Виконувач обов’язки голови Республіканського комітету Криму у справах національностей і депортованих громадян Едіп Гафаров каже, що проблема безробіття серед репатріантів є кричущою і чи не головною для кримських татар. Саме високий рівень безробіття серед них і спричинює соціальну напругу, яка загрожує перерости у міжетнічну.
На думку ж представників Меджлісу, кримському татарину набагато важче зараз знайти роботу, а тим більше – престижну роботу, аніж його російськомовному сусіду. Називаються різні причини цьому: це і ксенофобія, це і звичайний совєтський блат, без якого не потрапити на гарне місце, ким б ти не був. Звичайно, кримські татари, які тільки повертаються на батьківщину, не мають тут таких широких зв’язків і це відображається на їхньому працевлаштуванні.
Але як би там не було, ця проблема існує і вона загрожує і соціальним, і етнічним вибухом , хоча держава, начебто, її не помічає. Кримську владу поки що це не турбує.
Ніхто точно не знає, скільки репатріантів, а це переважно кримські татари, не мають постійної роботи. Це, справді, кримський феномен, бо майже 300 тисяч раніше депортованих осіб та їхніх нащадків, повернувшись за останні 10 років на свою історичну батьківщину, зіштовхнулися з таким специфічним поняттям як “етнічне безробіття”.
За різними даними, від 40 до 60% усіх репатріантів – безробітнітні. Більшість з них намагається підробляти під час курортного сезону, натикаючись на спротив місцевого населення і місцевої влади курортних регіонів Криму, або ж пробує торгувати на стихійних ринках, яких дедалі меншає. Але й ті, хто має роботу – часто-густо погоджуються на те, що їхня зарплата буде нижчою, аніж у російськомовних повоєнних переселенців.
Слід сказати, що кримські татари у місцях депортації переважно мешкали у містах і мали високий рівень освіти і кваліфікації. Тепер ці висококваліфіковані фахівці загнані у своєрідні сільські резервації, де місцеве населення саме сидить без роботи. Зараз більшість кримських татар – сільські мешканці, які, втім, не мають права на участь у розпаюванні землі.
Виконувач обов’язки голови Республіканського комітету Криму у справах національностей і депортованих громадян Едіп Гафаров каже, що проблема безробіття серед репатріантів є кричущою і чи не головною для кримських татар. Саме високий рівень безробіття серед них і спричинює соціальну напругу, яка загрожує перерости у міжетнічну.
На думку ж представників Меджлісу, кримському татарину набагато важче зараз знайти роботу, а тим більше – престижну роботу, аніж його російськомовному сусіду. Називаються різні причини цьому: це і ксенофобія, це і звичайний совєтський блат, без якого не потрапити на гарне місце, ким б ти не був. Звичайно, кримські татари, які тільки повертаються на батьківщину, не мають тут таких широких зв’язків і це відображається на їхньому працевлаштуванні.
Але як би там не було, ця проблема існує і вона загрожує і соціальним, і етнічним вибухом , хоча держава, начебто, її не помічає. Кримську владу поки що це не турбує.
