Прага, 3 січня 2002 – Музей, а чи, може, точніше – заповідник комунізму – розмістився в приміщенні одного з найгарніших празьких палаців – палацу Саварін. Музей відкрився без участі чеських істориків, за ініціативою і на кошти американського бізнесмена Ґлена Спікера, котрий перед тим ніколи музейництвом не займався. «Ми прагнули розкрити суть жаху, передати атмосферу комуністичного минулого», – пояснює відвідувачам один із музейних кураторів Віктор Шлайхрт.
І справді, про суто академічну музейну експозицію не йдеться. Так, за задумом авторів, музей і казино, яке так само розміщене в палаці Саварін, мають спільний вхід. А через те відразу за розкішно багатим палацовим входом на вас серйозно споглядають бронзові Карли Маркси і Володимири Іллічі. Зрештою, не так уже й абсурдно. Погруддя чи великі, часто більші від людського зросту постаті «вождів світової революції» відразу після комуністичного перевороту, так би мовити, в’їхали в палаци, щоб перетворити їх на партійні комітети, червоні кутки чи, скажімо, відділення міліції.
А далі за входом на площі майже півтисячі квадратних метрів розмістились три розділи експозиції Музею. Перший присвячений мріям про комунізм, а тому вас тут зустрічають МіҐи і космонавти, дошки комуністичної пошани з фотографіями ударників чи, наприклад, шкільний клас, прикрашений комуністичною символікою.
Другий розділ несе назву «Комуністічна реальність». Бій за перемогу ідеалів комунізму – у школі, в басейні, в сільському «кооперативі» чи на заводі, виконання п’ятирічок, підвищених зобов’язань за будь-яку ціну – про це розповідають експонати цієї частини експозиції.
І врешті, її третій розділ, «Жахи комунізму», наближає незабутнє – народну Голгофу, тисячі людських жертв у концтаборах комуністичної Чехословаччини, сотні людей, які загинули заради того, щоб відстояти найдорожче – право на людську гідність.
Над побудовою експозиції Музею, який є, до речі, музеєм приватним, працювала також низка колишніх чеських політичних в’язнів. Саме вони допомогли ініціаторам у пошуках експонатів по приватних збірках і антикварних крамницях. На думку чеської Конфедерації політичних в’язнів, експозиція Музею хоч і не традиційна, але повчальна. Сам же ініціатор і власник Музею пан Ґленн Спікер не приховує радості. По-перше тому, що Музей притягає відвідувачів, а по-друге тому, що вдалось досягнути мети: пригадати громадянам Чеської Республіки, в якій атмосфері вони ще недавно жили.
І справді, про суто академічну музейну експозицію не йдеться. Так, за задумом авторів, музей і казино, яке так само розміщене в палаці Саварін, мають спільний вхід. А через те відразу за розкішно багатим палацовим входом на вас серйозно споглядають бронзові Карли Маркси і Володимири Іллічі. Зрештою, не так уже й абсурдно. Погруддя чи великі, часто більші від людського зросту постаті «вождів світової революції» відразу після комуністичного перевороту, так би мовити, в’їхали в палаци, щоб перетворити їх на партійні комітети, червоні кутки чи, скажімо, відділення міліції.
А далі за входом на площі майже півтисячі квадратних метрів розмістились три розділи експозиції Музею. Перший присвячений мріям про комунізм, а тому вас тут зустрічають МіҐи і космонавти, дошки комуністичної пошани з фотографіями ударників чи, наприклад, шкільний клас, прикрашений комуністичною символікою.
Другий розділ несе назву «Комуністічна реальність». Бій за перемогу ідеалів комунізму – у школі, в басейні, в сільському «кооперативі» чи на заводі, виконання п’ятирічок, підвищених зобов’язань за будь-яку ціну – про це розповідають експонати цієї частини експозиції.
І врешті, її третій розділ, «Жахи комунізму», наближає незабутнє – народну Голгофу, тисячі людських жертв у концтаборах комуністичної Чехословаччини, сотні людей, які загинули заради того, щоб відстояти найдорожче – право на людську гідність.
Над побудовою експозиції Музею, який є, до речі, музеєм приватним, працювала також низка колишніх чеських політичних в’язнів. Саме вони допомогли ініціаторам у пошуках експонатів по приватних збірках і антикварних крамницях. На думку чеської Конфедерації політичних в’язнів, експозиція Музею хоч і не традиційна, але повчальна. Сам же ініціатор і власник Музею пан Ґленн Спікер не приховує радості. По-перше тому, що Музей притягає відвідувачів, а по-друге тому, що вдалось досягнути мети: пригадати громадянам Чеської Республіки, в якій атмосфері вони ще недавно жили.
