Прага, 8 квітня 2002 – Ізраїльсько-палестинський конфлікт і недавня зустріч британського прем’єр-міністра Тоні Блера із президентом США Бушем у справі врегулювання близькосхідної кризи залишаються у центрі уваги західної преси.
Коментуючи ситуацію на Близькому сході, американська газета «Крісчен саєнс монітор» у редакційній статті зупиняється зокрема на особі палестинського лідера Арафата і на його ролі у конфлікті. Ізольованого нині у Рамалі ізраїльськими силами безпеки Арафата, західні оглядачі зображують його у різних іпостасях – як терориста, як партнера у мирних переговорах, як живого мученика й символ незалежності, а також як маріонетку в руках сил, які він не може поставити під контроль. Спроби Ізраїлю підірвати репутацію Арафата, як лідера і символ боротьби за незалежну державу, веде далі газета, викликали серед лідерів різних країн зворотну реакцію й кампанію на його захист. Однак, як вважає газета, покладатися на особистість однієї людини, тобто Арафата, є така ж помилка, як покладатися на особу лише прем’єр-міністра Ізраїлю. На думку газети, Сполучені Штати й інші західні країни активніше включилися б до близькосхідного мирного процесу, якби Арафат відмовився від своєї ролі лідера. Тим часом арабські лідери мали б докласти зусиль, щоб припинити дальші терористичні акти палестинських екстремістів-самовбивць.
Німецька газета «Зюддойче цайтунґ» зосереджує увагу на ролі президента США Буша у близькосхідних мирних зусиллях. Категоричний заклик Буша до прем’єр-міністра Ізраїлю Шарона вивести ізраїльські війська з палестинських територій «без зволікань», як видно з усього, не викликали помітної реакції. Буш, на думку газети, поки що не позбувся ілюзій у справі швидкого закінчення конфлікту. Ізраїльський лідер не бажає і не може собі дозволити взяти до уваги заклики президента США, веде далі газета, бо таким чином він визнав би свою поразку в очах ізраїльтян. Палестинський лідер Арафат теж не радо реагує на заклики Буша осудити терор палестинських екстремістів. За цих умов, як вважає німецька газета, Буш опинився в ризикованій ситуації. Що, приміром, він може зробити, якщо Шарон відмовиться вивести війська з палестинських земель? На думку газети, Буш мав би прислухатися до інших можливих рекомендацій у справі припинення близькосхідного конфлікту.
Американський тижневик «Нейшен» у номері, який готується до друку на 22 квітня, теж аналізує умови, за яких можна було б відновити близькосхідний мирний процес. На думку тижневика, такі умови існують. Серед іншого «Нейшен» наводить декларацію арабських країн, ухвалену під час недавньої Бейрутської зустрічі. У цьому документі арабські лідери після 50-ти років упертих заперечень врешті заявили про свою готовність визнати право Ізраїлю на існування. Шарон натомість відкинув цю декларацію, оголосивши стан війни з палестинцями і ввівши війська на західний берег Йордану. Вибраний Шароном шлях, веде далі тижневик, провадить ізраїльтян до збільшення кількості загиблих, до зростання насилля й потоптання людських прав, до дальших терористичних актів за участю екстремістів-самовбивць. За цих умов, на думку тижневика, президент Буш усе ж таки має можливість відновити мир шляхом співіснування двох держав на Близькому сході.
Коментуючи ситуацію на Близькому сході, американська газета «Крісчен саєнс монітор» у редакційній статті зупиняється зокрема на особі палестинського лідера Арафата і на його ролі у конфлікті. Ізольованого нині у Рамалі ізраїльськими силами безпеки Арафата, західні оглядачі зображують його у різних іпостасях – як терориста, як партнера у мирних переговорах, як живого мученика й символ незалежності, а також як маріонетку в руках сил, які він не може поставити під контроль. Спроби Ізраїлю підірвати репутацію Арафата, як лідера і символ боротьби за незалежну державу, веде далі газета, викликали серед лідерів різних країн зворотну реакцію й кампанію на його захист. Однак, як вважає газета, покладатися на особистість однієї людини, тобто Арафата, є така ж помилка, як покладатися на особу лише прем’єр-міністра Ізраїлю. На думку газети, Сполучені Штати й інші західні країни активніше включилися б до близькосхідного мирного процесу, якби Арафат відмовився від своєї ролі лідера. Тим часом арабські лідери мали б докласти зусиль, щоб припинити дальші терористичні акти палестинських екстремістів-самовбивць.
Німецька газета «Зюддойче цайтунґ» зосереджує увагу на ролі президента США Буша у близькосхідних мирних зусиллях. Категоричний заклик Буша до прем’єр-міністра Ізраїлю Шарона вивести ізраїльські війська з палестинських територій «без зволікань», як видно з усього, не викликали помітної реакції. Буш, на думку газети, поки що не позбувся ілюзій у справі швидкого закінчення конфлікту. Ізраїльський лідер не бажає і не може собі дозволити взяти до уваги заклики президента США, веде далі газета, бо таким чином він визнав би свою поразку в очах ізраїльтян. Палестинський лідер Арафат теж не радо реагує на заклики Буша осудити терор палестинських екстремістів. За цих умов, як вважає німецька газета, Буш опинився в ризикованій ситуації. Що, приміром, він може зробити, якщо Шарон відмовиться вивести війська з палестинських земель? На думку газети, Буш мав би прислухатися до інших можливих рекомендацій у справі припинення близькосхідного конфлікту.
Американський тижневик «Нейшен» у номері, який готується до друку на 22 квітня, теж аналізує умови, за яких можна було б відновити близькосхідний мирний процес. На думку тижневика, такі умови існують. Серед іншого «Нейшен» наводить декларацію арабських країн, ухвалену під час недавньої Бейрутської зустрічі. У цьому документі арабські лідери після 50-ти років упертих заперечень врешті заявили про свою готовність визнати право Ізраїлю на існування. Шарон натомість відкинув цю декларацію, оголосивши стан війни з палестинцями і ввівши війська на західний берег Йордану. Вибраний Шароном шлях, веде далі тижневик, провадить ізраїльтян до збільшення кількості загиблих, до зростання насилля й потоптання людських прав, до дальших терористичних актів за участю екстремістів-самовбивць. За цих умов, на думку тижневика, президент Буш усе ж таки має можливість відновити мир шляхом співіснування двох держав на Близькому сході.
