За Донбас: Росія відповість у Гаазі?

Прокурор Міжнародного кримінального суду в Гаазі отримав від правозахисників нові докази участі російських військових у війні на Донбасі. Мова про більш ніж 200 атак, через які загинуло 100 і поранено 163 мирні жителі Донецької та Луганської областей. Окрім того, у звіті є «незаперечні докази того, що Росія здійснює проти України військову агресію». Про це в ефірі Радіо Донбас.Реалії розповіли член правління правозахисної організації Truth Hounds Світлана Валько та кандидат юридичних наук, доцент Інституту міжнародних відносин КНУ імені Тараса Шевченка Антон Кориневич.

– Чи вдалося дізнатися щось нове завдяки вашому звітові? Що у ньому важливого?

Світлана Валько: Перш за все, задокументовані 208 атак не тільки з території Росії, а й із різних боків конфлікту. Це зумисні атаки на цивільне населення чи цивільні об’єкти, які охороняються, що ми можемо кваліфікувати як воєнний злочин.

Щодо залучення російських військ – це частина звіту, в якому йдеться про атаки з Росії. Окрім того, що ми їх задокументували, ми перевірили докази десятків різних джерел: фізичні докази, свідчення, супутникові карти. Ми передали до Міжнародного кримінального суду докази численних транскордонних атак із території Росії між серпнем та вереснем 2014 року, які відбувалися на Луганщині. Ми також публікуємо цей звіт, щоб усі могли ознайомитися з нашими висновками й доказами.

– Ви говорите про транскордонні атаки на території України на цивільні об’єкти й жителів, для чого це робилося? Спеціально щоб убити якомога більше людей?

Світлана Валько: Ми б сказали, що ці атаки можна розглядати у ширшому контексті окупації українських територій на той час. Задокументовані атаки не випадково збіглися тоді з показовою успішністю сепаратистів, що призвело до певного повороту перебігу подій на Луганщині.

Ми вивчали конкретну територію. Але якщо просунутися далі, то такі атаки на той час здійснювались по всьому кордону і в Донецькій, і в Луганській областях.

– Тобто атаки на військових, військові склади, можливо, об’єкти інфраструктури?

Світлана Валько: Ні. На тій території, яку ми досліджували, не було жодних цілей, які могли б легітимно вважатися військовими цілями. Окрім однієї бази прикордонників, які навіть не були озброєні, у Міловому.

Нашою метою при зборі цих епізодів було довести міжнародний характер конфлікту. Якщо обстріли йдуть із території іншої держави по території нашої держави, сумнівів у міжнародності конфлікту вже немає.

У міжнародному гуманітарному праві міжнародний конфлікт дає набагато ширший перелік воєнних злочинів, які підпадають під юрисдикцію суду, ніж не міжнародний.

– Антоне, це вже третій звіт організації. Чи можна на щось сподіватися?

Антон Кориневич: Міжнародний кримінальний суд, а конкретно Офіс прокурора, здійснює попереднє вивчення ситуації в Україні. Хоча Україна не ратифікувала Римський статут, вона двічі визнала юрисдикцію Міжнародного кримінального суду. Тож усі рішення суду для України будуть обов’язковими.

Зараз Офіс прокурора проводить попереднє вивчення ситуації в Україні, яка складається з трьох елементів: ситуація на Майдані, в Криму та на Донбасі. На цьому етапі Офіс прокурора має досить обмежені людські, інформаційні ресурси. Він отримує інформацію з будь-яких джерел і на основі цього ухвалює рішення: чи він рухається далі й відкриває повноцінне розслідування, чи припиняє попереднє вивчення і каже, що в ситуації не було скоєно злочинів, які підпадають під його юрисдикцію.

– У вас у звіті є інформація, що, згідно зі свідченнями, українська армія використовувала цивільне населення як живі щити.

Світлана Валько: Так. Обидві сторони використовують цивільні об’єкти або людей на кшталт живих щитів, а також здійснюють зумисні атаки на цивільне населення. У різній мірі, у різний час, проте нам важлива об’єктивність. Адже воєнний злочин буде розглядатися з точки зору, хто його зробив, а не з точки зору справедливості чи доцільності.

– Антоне, зараз розглядають уже декілька джерел інформації, декілька звітів. Скільки часу це може забрати?

Антон Кориневич: Жодних прогнозів ми робити не будемо. Є приклад Грузії, не дуже вдалий, але показовий. Там ситуація попереднього вивчення тривала близько 8 років. Ми сподіваємося, що по Україні попереднє вивчення триватиме менше. Але МКС працює досить повільно. Разом із тим треба розуміти, що Міжнародний кримінальний суд не візьме собі у провадження всі справи, вчинені на Донбасі. Він візьме справи найбільш важливі, і щодо тих людей, яких Україна або не хоче, або не може притягнути до відповідальності.

Більшість справ повинна розглядатися в Україні. Те, що вона визнала юрисдикцію МКС, ніяк не звільняє її від відповідальності й зобов'язання самій розслідувати ці злочини.

Україна повинна всіма можливими способами показати, що цей міжнародний збройний конфлікт сьогодні продовжується, тому що Росія здійснює загальний контроль (над окупованими територіями – ред.).

Світлана Валько: Є дуже багато ілюзій в українській владі про те, що робить міжнародне гуманітарне право, так зване право війни. Коли українець і росіянин убивають одне одного, це не порушення міжнародного гуманітарного права, порушення – якщо один із них цивільний.

Якщо одна сторона хоче воювати з іншою стороною, МКС нічого не зможе із цим зробити. Але якщо використовують цивільних, добивають поранених, застосовуються тортури до полонених – це вже порушення законів війни, і це буде розглядатися МКС.

Коли ми говоримо про наші розслідування і представляємо наші докази, ми говоримо, що Україна здатна не чинити тих дій, які будуть кваліфікуватися як воєнні злочини.

Тривають бойові дії, іноді є військова необхідність зайняття цивільних об’єктів, а іноді її немає. Але чим більше Україна сама буде розслідувати свої воєнні злочини та призначати покарання, тим менше це зможе використовувати російська пропаганда, а МКС побачить, які дії відповідально на себе взяла Україна і що зробила у розслідуванні.

– Нещодавно був судовий процес щодо найманця Віктора Агеєва. Волонтери-розслідувачі встановили, що він служив за контрактом в армії Росії, те ж саме розповіла його мати журналістам. Але прокуратура не змогла довести, що він російський військовослужбовець. Це об’єктивні труднощі чи погано працює слідство?

Антон Кориневич: Загалом у ситуації щодо Донбасу, не лише стосовно цієї справи, Україна могла б себе поводити дещо інакше. Ми говоримо, що на нас напала Росія, ми жертви агресії, є міжнародний збройний конфлікт. Чому тоді, коли Україна затримує російських військових, не надає їм статус військовополонених, як це належить у міжнародному збройному конфлікті? Чому Україна судить російських військовослужбовців за статтею про агресивну війну? Коли відомо, що за цими статтями треба судити тільки найвище керівництво. Тож тут питання до державної політики.

Світлана Валько: Для Міжнародного кримінального суду такі, як Агеєв, будуть просто свідками, його роль у системному широкомасштабному нападі є мізерною. Він не буде підсудним. Буде вище керівництво. Генерали й ті, хто віддає накази, хто керує армією, хто замовляє, а також ті, хто платять. Завжди дуже важко довести фінансування війни.

– Чому все ж таки Україна не б’є в точку російської участі в конфлікті, як у справі з Агеєвим? Чи це робиться свідомо?

Антон Кориневич: Мені здається, з цими складами злочинів простіше й звичніше працювати. З іншого боку, це очевидна відсутність єдиної позиції держави. Якщо ми говоримо про агресію, міжнародний збройний конфлікт, ми повинні говорити про правовий статус військовополоненого, про застосування всього масиву норм міжнародного гуманітарного права до російських військовослужбовців. Це не простежується, і це досить дивно. Найімовірніше, це відсутність загальної позиції.

Хоча вже є певні рішення про воєнні злочини. Минулого літа Слов’янський міськрайонний суд виніс перший вирок про воєнні злочини, порушення законів та звичаїв війни.

Світлана Валько: Окрім того, є прогалини у законодавстві. У нас було мирне законодавство, і воно не передбачало збройного конфлікту. За злочини проти людяності, за тортури ми не можемо судити в Україні.

ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО.ДОНБАС РЕАЛІЇ:

(Радіо Свобода опублікувало цей матеріал у рамках спецпроекту для жителів окупованої частини Донбасу)