Що сталося зі школами в ОРДЛО за чотири роки війни?

Катерина Черновол, Донбас.Реалії

На території ОРДЛО в курсі «Новітньої історії» нині йдеться про «кримську весну» і Донбас як про частину «русского мира». А на політінформації – розповіді як про героїв про бойовиків, підозрюваних у воєнних злочинах. Як за 4 роки війни змінився освітній процес на окупованій російськими гібридними силами частині України?

До війни навчання у багатьох школах регіону проводилося українською мовою. Зараз же її викладання на окупованій території звели до мінімуму. З розкладів шкіл, викладених у відкритому доступі, видно, що співвідношення уроків російської мови та літератури й української докорінно змінилося із 2014 року.

Так, наприклад, у Луганській школі №25 в учнів 1-3 класів у 2017-2018 навчальному році взагалі не викладалася українська література, із 4-го по 8-й класи українській мові приділяли 2 години на тиждень, літературі – 1, тоді як російській мові і літературі – 4 і 3 години відповідно. Ситуація дещо відмінна в учнів 9-11 класів: українську мову вони прослуховували 1 раз на тиждень, літературу – 2.

У багатьох школах ОРДЛО у розкладі прописаний предмет «Уроки громадянськості і духовності Донбасу», до того ж, викладати його починають із першого класу. Це години пропаганди: на них дітям розповідають про ватажків проросійських угруповань як про героїв і захисників. Наприклад, бойовика «Моторолу», підозрюваного у вбивствах полонених.

«Сьогодні ми повинні згадати і подумати: що споріднює нас, жителів Донбасу, і жителів Росії? Що нас різнить?» – запитує вчителька у класу, де сидять діти 9-10 років. У відповідь чути: «Російська мова». «Так, російська мова. Це мова, якою ми постійно спілкуємось», – додає вона. Це урок, який показує ютуб-телеканал так званого «міністерства інформації» угруповання «ДНР». Тут же у коментарі вчителька розповідає, що у підготовку до «уроків громадянськості» входить... перегляд програм місцевого телебачення або місцевих газет.

​В іншій школі, у Сніжному, дітям – на вигляд першого або другого класів – розповідають, як «глава держави Олександр Володимирович Захарченко» взяв участь у благоустрої Савур-Могили.

«Ми бачимо, як ті, хто жив в СРСР, слабо розкодуються»

Такі уроки недаремно викладають найменшим дітям, пояснює психолог Юрій Калашников.

«Якраз той час, коли свідомість дитини відкрита до інформації, і вона має властивості сприймати все з великою довірою, – каже він. – Ми бачимо, як ті, хто жив у Радянському Союзі, слабо розкодуються задля життя в ХХІ столітті. Це стосується не тільки політичних питань, а й чисто життєвих: і ставлення до пенсії, того, що у 55-60 людина тільки починає жити, а було таке навіювання, що це вже кінець життя, що нічого не доб'єшся... Ми можемо сказати, що на окупованих територіях ідеологічно починають виховували те покоління, яке буде вже знати тільки одну «правду». І, на жаль, це можливо», – зазначає психолог.

​Юрій Калашников вважає, що відхід від цієї картини світу буде для цих дітей дуже травматичним.

«Все одно вони дізнаються правду, і це буде дуже боляче. І це стосовно дітей є порушенням прав дитини. Дитина має право на інформацію, на доступ до якісної інформації. Інформації, яка дає право вибору. Тому це дуже прикро», – каже психолог.

«Кримська весна» і «окремий Донбас» стали в ОРДЛО частиною курсу «Новітньої історії»

Змін у школах окупованої частини Донбасу зазнала й історична дисципліна. Замість історії України, школярі на окупованих територіях вивчають «Вітчизняну історію».

На сайті так званого «міністерства освіти» угруповання «ДНР» у додатку з рекомендаціями до викладання предмету в розділі про новітню історію регіону є такий фрагмент: «Україна і Донбас у контексті розвитку Росії, «Кримська весна» 2014 року. Підйом стихійного протесту у Донбасі в березні-квітні 2014 року. «Русская весна» на південно-східній території України. Вимоги населення Донбасу. Проголошення «Донецької Народної Республіки» та «Луганської Народної Республіки». Перехід до військового протистояння між збройними силами України та «добровольчими формуваннями олігархів України» і «народним ополченням Донбасу». Переростання збройного протистояння у «громадянську війну в Україні». Русофобія як елемент суспільно-політичного життя сучасної України». Усе це викладають дітям у 10-11 класах.

Допоможе тільки інтернет, тут так багато ахінеї, що писати про неї монографії непотрібно – Галушко

Історик, координатор проекту «Лікбез. Історичний фронт» Кирило Галушко вважає, що нейтралізувати цю пропаганду серед молодих жителів ОРДЛО можна лише за допомогою інтернет-форматів поширення інформації:

«Ті, хто вже веде більш активне соціальне життя, тобто старші школярі, сидять у мережі. Тому українським структурам – академічним, просвітянським, Міністерству інформаційної політики – було б варто розробити опонентну цьому програму, яка могла б містити тексти, відеопродукцію. Щоби коротко і зрозуміло. Тут настільки багато ахінеї, що писати про неї монографії непотрібно. Потрібні короткий, чіпляючий молоду аудиторію формат, який перекривав би цю «обязаловку», як казали колись. Тому що я підозрюю, що старшим школярам на окупованій території Донбасу політінформація буде такою ж «цікавою», як мені у першій половині 1980-х, коли це досягало стадії абсолютного маразму», – зазначив Кирило Галушко у передачі «Історична свобода».

Питання якості освіти гостро постає не тільки в окупованих містах і селах Донбасу, але й у тих, які зараховують до «сірої зони». Ці населені пункти ніби застрягли між війною і миром, без повноцінного зв'язку з державою і під загрозою обстрілів. Звичайне життя там і досі не відновлене до того рівня, яким воно було до початку війни Тим більше, багато де мовить російське радіо і телебачення.

«Так ми всі зроблені, що на особистісному рівні нам важко сприймати ті помилки, які ми допускали в житті. І тому це тільки повинна бути індивідуальна робота і тільки через любов і через інформування, – каже Юрій Калашников. – Тобто, в першу чергу вони повинні поїхати в Буковель, вони повинні відпочивати в Карпатах, вони повинні просто зустрітися без усіляких інформаційних атак. Ми маємо дати дітям відчути любов, яку ми маємо всі до них. Діти розуміють набагато більше, ніж ми думаємо. Але все одно це складно. Буде необхідний час на те, щоб вони себе почували в безпеці, зрозуміли, що тут і є та свобода, про яку всі мріють».