Запоріжжя – Заморозити, аби зберегти…Науковці з Національного заповідника «Хортиця» готують до консервації унікальну знахідку козацької доби – гарматний лафет, який не має аналогів в Україні. Знайдений у Дніпрі артефакт виморожуватимуть у спеціальній морозильній камері, яку створюють науковці. Радіо Свобода дізнавалося як це відбуватиметься та до яких ще методів вдаються науковці, щоб зберегти для майбутніх поколінь унікальні гідроархеологічні об’єкти.
«Посилка з минулого» – так характеризує унікальний артефакт козацьких часів керівник відділу реставрації Національного заповідника «Хортиця», гідроархеолог Валерій Нефьодов. Восени минулого року у Дніпрі був виявлений та піднятий істориками дерев’яний лафет гармати, що датується 17–18-м сторіччям. Об’єкт був знайдений в руслі Дніпра на південь від Хортиці.
«1730-і роки. Як потрапила знахідка на дно, так вона і збереглася до нашого часу. Фарба, якою фарбовано дерево, збереглася просто супер. Частини, які відкривалися з ґрунту є показником сучасного екологічного стану Дніпра. На них пішла ерозія. Інша частина лафету трохи відкривалася – вона в поганому стані. Під час консервації видно, що всі частин. Що були занурені у ґрунт, зберігаються добре. А на тій частині, яка була відкрита у сучасному середовищі Дніпра 20-21 року, деструкція йде деревини», – ділиться Валерій Нефьодов.
Поки такий лафет – один у світі
Аналогів собі знахідка в Україні не має. Науковці припускають, що потрапив на річкове дно лафет під час транспортування кораблем. Наразі вже вдалося з’ясувати, що перевозився він окремо від гармати.
«Всі елементи лафета були на своєму місці. Під час розчищення від нашарувань виявили ще окремі елементи. Наприклад, шплінти, які фіксували колеса, які були зняті і вставлені для подальшого зберігання. Тобто лафет був розібраний, гармата і колеса були зняті для транспортування. Цілої гармати з колесами і самим стволом не було. Він окремо перевозився. Лафет першої чверті 18 століття, і пов'язаний з періодом запорізької верфі, яка була на Хортиці під час чергової війни з Туреччиною. Це 1735-1739 рр. За даними аналітики, яка в нас є, лафет можна досить впевнено датувати 1738-1739 роком, коли флот вже повертався після захоплення Очакова, турецької фортеці, і можливо був загублений під час переправи, або транспортування рікою», – пояснює Валерій Нефьодов.
Зараз знахідка перебуває у реставраційному ангарі Національного заповідника «Хортиця». І її планують виморожувати. Це один із методів консервації гідроархеологічних пам’яток.
Керівник відділу реставрації Національного заповідника «Хортиця» на прикладі іншої пам’ятки, човна 5-10 сторіччя, яку консервують зараз шляхом просочування спеціальним розчином пояснює, чому аби зберегти лафет його вирішили виморожувати.
«Це найбільш ефективний, оптимальний метод консервації предметів з мокрого археологічного дерева та органічних речовин, який дає найбільш якісні результати. Якщо ми тут використовуємо розчин поліетиленгліколю, то консервація тривала. Деревина насичується цим ПЕГом. Це вже інший матеріал, не оригінал. Міняється структура деревини, хоч і зберігає свій об’єм. Вона набирає вагу. Є маса негативних моментів. Не дуже стабільна при зберіганні», – розповідає Нефьодов.
Науковець додає: «Якщо в Західній Європі такі пам’ятки зберігаються при дуже стабільних кліматичних умовах, створюються спеціальні умови, то у нас на дворі дощ пішов, піднялася волога, і наші експонати починають умовно «плакати», тобто відбувається конденсація вологи. І це все негативно відбувається на збереженні самих пам’яток».
У представників заповідника вже є досвід виморожування гідроархеологічних пам’яток. У 90-і роки таким чином консервували невеличкі дерев’яні предмети, підняті з дніпровського дна, зокрема частини козацьких мушкетів.
Наразі, щоб виморозити унікальну знахідку працівники заповідника створюють власноруч величезну морозильну камеру. Знайти таку, яка б відповідала габаритам лафету, не вдалося. Тому науковці заходилася самі збирати таку: за підтримки меценатів закупили термоізоляційні матеріали, знайшли морозильне обладнання і власними силами за допомоги фахівців з холодильного обладнання монтують спеціальну морозильну камеру.
Виморожувати в ній лафет науковці будуть близько півроку. Втім, зазначають, що якби в Україні було спеціальне вакуумне обкладення, то процес консервації можна було здійснити лише за тиждень.
Як зберегти те, що лишається на дні Дніпра?
Та завдання, яке стоїть перед працівниками Національного заповідника «Хортиця» – це не лише зберегти підняті з води унікальні знахідки, а й ті, що лишаються досі на дні Дніпра. Наразі науковцям відомо про понад десяток старовинних кораблів, які затонули у Дніпрі неподалік Хортиці.
«У нас є три великих історичних пласти. Перший – це пам’ятки ще слов’янських часів. Це переважно довбанки. Одна є в реставраційному ангарі. Це 10-11 вік, тобто середньовічна епоха. Другий пласт - це період російсько-турецьких війн. Біля Хортиці і у пониззі біля острова стояла Дніпровська флотилія. Це сторінка історії, що пов’язана з військовими діями і військовим суднобудуванням Російської імперії і Туреччини. Це стик епох, початок 18 сторіччя. І третій пласт – кінець 18-19 сторіччя. Це часи розвитку торгівельного флоту. Це плоскодонні баржі, барки, які майже невідомі в Україні», – ділиться керівник експедиції, голова відділу охорони пам’яток Національного заповідника «Хортиця» Дмитро Кобалія.
З метою збереження пам’яток, що лишаються у воді, у Запоріжжі від 2019 року працює підводна експедиція «Хортиця-Скуба». В ній беруть участь фахівці Національного заповідника «Хортиця», дослідники дайв-клубу «Наварекс» (м. Одеса) та археологи з Центру підводних досліджень при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка.
Описати, сфотографувати та навіть зафільмувати затонулі у Дніпрі кораблі – це завдання, які ставлять перед собою учасники експедиції. Цьогоріч працювали з 25 лютого по 2 березня, адже саме в зимовий період прозорість дніпровської води найвища. Це дозволяє максимально дослідити підводні пам’ятки.
Упродовж тижня дослідники з експедиції «Хортиця-Скуба» працювали над фото- і відеофіксацією 2 кораблів. Один з них є плоскодонним транспортним судном, ймовірно, затонулим наприкінці 19 – початку 20 століття. Другий – невелика шлюпка зі складу суден Дніпровської флотилії 1736-1739 років. Науковці також вважають, що поряд з раніше виявленою і описуваною зараз ними шлюпкою перебуває ще одна, але на більшій глибині.
«Одне судно – плоскодонна барка 19 сторіччя близько 15 метрів довжиною. І два об’єкти 18 сторіччя вивчаємо біля берега Хортиці. Останні частково зруйновані. Знаходяться під водою у звалі (звальна течія річки – це така течія, яка спрямована поперек або під кутом до лінії розташування або ж ходу судна – ред.), є розмиви ґрунту, і кожного року їх вимиває все більше. Можливо доведеться їх якось закривати мішками з піском, що не руйнувалися. Пам’ятка 19 сторіччя теж частково зруйнована сучасними якорями, і можливо теж потребуватиме захисту, але вона в більш статичному стані. Лежить на глибині метрів 6, а об’єкти біля Хортиці – на глибині 7, а також можливо на глибині 10 метрів», – розповів Дмитро Кобалія.
За результатами експедиції науковці створять цифрові тривимірні моделі кораблів, які вивчали. На їх основі буде підготовлений пакет документів для занесення об'єктів до Реєстру нерухомих пам'яток України з метою надання їм відповідного охоронного статусу.
Задача експедиції – отримати Дніпро не просто як сховище якихось випадкових знахідок, а як місце концентрації унікальних історичних, археологічних об’єктівМаксим Остапенко
«Задача експедиції – почати пам’ятки, які вже виявлені, ставити на державний облік тому, що існує міжнародна конвенція, яка підписна Україною, про охорону підводної культурної спадщини. Проте, на жаль, практично дуже не багато зроблено. Те, що роблять наші колеги разом з колегами з інших міст України – це перші спроби оформлення на державному рівні тих пам’яток, які ми вже знаємо. Паралельно йде пошук і фіксація нових об’єктів, яких безумовно Дніпро подарує багато. Тому задача комплексна. Власне, отримати Дніпро не просто як сховище якихось випадкових знахідок, а як місце концентрації унікальних історичних, археологічних об’єктів», – каже генеральний директор заповідника «Хортиця» Максим Остапенко.
А ось підіймати кораблі учасники експедиції наразі не планують. Пояснюють чому:
«Якщо ми маємо велику кількість об’єктів під водою, які розташовані у ґрунті і мають стабільний стан, ми не можемо гарантувати, що їх стан буде більш прийнятний, добрий на березі. Тому є така загальна тенденція у підводній археології і підводних дослідженнях останні 10 років, коли ставка робиться на безконтактні методи дослідження. Тобто пам’ятка досліджується на місці, без зрушення з місця, без підйому. І кожна експедиція, кожен університет чи якась наукова структура в Західній Європі чи Америці навіть конкурують між собою на предмет того, щоб витягнути найбільше обсягу інформації з об’єкту без розкопок. Тобто ми зберігаємо об’єкти під водою. І якщо вони дуже унікальні або мають тенденцію до руйнації чи їм щось погрожує, то об’єкти можуть бути підняті на поверхню», – каже Дмитро Кобалія.
Втім історики обіцяють, що згодом підводні пам’ятки зможуть побачити всі охочі. В планах гідроархеологів з Національного заповідника «Хортиця» створити за зразком країн Скандинавії та Балтики підводний музей. Побачити затонулі кораблі і прочитати інформацію про них можливо буде скориставшись дайверським спорядженням.
Читайте ще:
Навіщо гідроархеологи взялися за кораблі XVIII сторіччя, які лежать на дні біля Хортиці?
