Доступність посилання

ТОП новини

Медведєв і Путін затіяли «двоголову» зовнішню політику – яка голова виграє?


Прага – Новий російський президент Дмитро Медведєв усе ще викликає сподівання в частини політиків на Заході. Дехто бачить його як можливого ліберального політика, який намагатиметься хоч якось зменшити протистояння і незгоди в російсько-західній політиці. Тим часом прем’єр-міністр Володимир Путін продовжує звичний твердий курс Москви на міжнародній арені. Чи тут дійсно присутнє протистояння двох напрямків зовнішньополітичної діяльності, чи ж це лише хитромудра кремлівська гра у «доброго і злого МУРівських оперів»?

Світ ще й досі не розібрався: хто ж з них головніший?
Під час свого сьогоднішньої візиту до Німеччини, який є першим візитом Дмитра Медведєва на Захід, новий глава Кремля, як і очікували, намагався грати роль своєрідного ліберального реформатора складних стосунків Москви з Заходом. Тут ішлося про подальшу лібералізацію економічних стосунків, про намагання шукати компромісні рішення в гарячих міжнародних проблемах.

Незабаром очікується зустріч Дмитра Медведєва з президентом Грузії Міхеїлом Саакашвілі з наміром хоч якось розрядити напруженість між Москвою і Тбілісі.

Ці переговори відбудуться поза рамками санкт-петербурзького саміту лідерів країн-учасниць СНД, де російський керівник буде мати низку двосторонніх зустрічей, у тому числі й із Президентом України Віктором Ющенком.

Ці зустрічі якоюсь мірою з’ясують ступінь зовнішньополітичного лібералізму нового глави Кремля.

Якраз у цей час номінальний підлеглий і колишній патрон Медведєва Володимир Путін продовжує антизахідну риторику, критикуючи Захід із приводу Косова, Ірану, розширення НАТО.

Не дивно, що перед Москвою постає питання: хто – Медведєв чи Путін – у дійсності головний у зовнішній політиці Росії?

Схоже, нині головний таки Путін

Експертів насторожує повернення до урядового штабу Путіна для керівництва зовнішньою політикою уряду посла Росії в США Юрія Ушакова, який колись, у 2004 році, конкурував, претендуючи на посаду голови російського МЗС, із Сергієм Лавровим. Що це – ослаблення Лаврова, який залишається при Медведєві?

Микола Злобін із вашингтонського проекту «Росія і Євразія» при Інституті з проблем світової безпеки вважає підвищення позиції Ушакова сигналом про те, що Путін не збирається комусь віддавати віжки зовнішньої політики.

«Явно відбувається реструктуризація управління зовнішньою політикою. І поява Ушакова в Москві, звичайно ж, є важливим фактором у цьому процесі. На мою думку, сама ідея появи такої людини в секретаріаті уряду свідчить про те, що дійсно, туди, в секретаріат, перейдуть значною мірою функції визначення зовнішньої політики, її координації та здійснення», – каже Микола Злобін.

І редактор московського журналу «Росія в глобальній політиці» Федір Лук’янов вважає недавню паризьку поїздку Путіна ознакою того, що Захід розглядає його як головного Москви в галузі зовнішньої політики.

«Приклад візиту до Франції ілюструє, скоріше, що Захід ні на чому не наполягає, а приймає фактично той статус-кво, який є – тобто, що Путіна приймали, безумовно, як голову держави, а не як голову уряду, і ніхто цього не приховував», – вважає Лук’янов.

Ніколас Гвоздєв із Центру Ніксона у Вашингтоні підтверджує, що у Вашингтоні також вважають Путіна головним у Росії, з ким можна вести мову про суті.

Він не виключає, що між Путіним і Медведєвим досягнута домовленість про своєрідну зовнішньополітичну гру «в доброго і злого поліцейських», коли президент буде грати роль доброго і позитивного, який підписує контракти та випромінює доброзичливість, а прем’єр буде наголошувати на важких речах на кшталт ядерної безпеки.

Цей же експерт також не виключає, що в майбутньому можуть бути розходження між цим російським тандемом, але на сьогодні таких ознак не спостерігається.
  • Зображення 16x9

    Василь Зілгалов

    Із Радіо Свобода співпрацюю з 1989 року. Переїхав з Мюнхена до Праги у березні 1995 року. Народився в сталінській Україні. Троє з родини загинули від голоду у 1932-33 роках. Мати ледве уціліла в 1933-му. Батько пройшов Колиму але система все ж знищила його. Окрім батька, тоталітаризм згубив чотирьох моїх дядьків. Закінчив історичний факультет. Викладав методологію історії. Підготував дві дисертації. Чимало написав. Журналістом став з 1969 року, після вторгнення радянських військ до Праги. Опублікував роботи з історії політичної публіцистики, книги з історії українських міст, дослідження про Василя Пачовського, з історії української еміграції.

ІНШЕ З МЕРЕЖІ



Загрузка...
XS
SM
MD
LG