Стендап-комік Слава Бу родом із Херсонщини, але останні роки живе у Києві. Напередодні повномасштабного вторгнення Росії в Україну комік завітав до дому та готувався до виступу в Херсоні, але не судилося – почалася війна. Артист півтора місяця прожив в окупації, йому вдалося виїхати. Згодом він підготував виступ, який тепер не так розважальний, як просвітницький. Про те, що бачив в окупації, про українську мову, про спротив херсонців. А ще про те, за що йому зараз соромно... Про це Слава Бу розповів проєкту Радіо Свобода «Новини Приазов'я».
Хто організовував херсонські мітинги?
– Я намагаюся не вигадувати нічого, а тільки можу підсилювати жарти гіперболізацією, додаю свої роздуми. В останньому моєму концерті, який на YouTube я випустив під назвою «Херсон – це Україна», все сто відсотків – це правда. Хіба що, інколи є перебільшення.
Слава Бу розповів, що перебуваючи у Херсоні в окупації, ходив на проукраїнські мітинги, як і більшість жителів міста.
Ми мали сказати росіянам: «Не чіпайте нас, вас ніхто тут не чекав»
– І газу отримав (мітинги окупанти розганяли сльозогінним газом – ред.), правда. Ну, а як можна було не піти?! Якщо ми звинувачуємо росіян у їхній бездіяльності й тому, що вони погоджуються з режимом, як ми можемо з цим погоджуватися?!
Ми мали сказати росіянам: «Не чіпайте нас, вас ніхто тут не чекав». Ми не знали, якого рівня буде реакція у російських солдатів на активність населення, чи вони відкриють вогонь, чи розвернуться і поїдуть, чи просто будуть стояти.
На мітингах не було яскраво вираженого лідера, всі розуміли, що це буде найперша ціль, кого приберуть
– Ми не знали, але треба було щось робити. На мітингах не було яскраво вираженого лідера, всі розуміли, що це буде найперша ціль, кого приберуть. Десь хтось в натовпі починає кричалку, інші підтримують. Але не було, як на мітингах, до яких ми звикли, де є лідер, є сцена. Ні, це було стихійно.
Просто у людей були однакові настрої, з однією метою прийшли. Всі розуміли, що треба робити, та всі приходили. Навіть час збору іноді змінювався, локації змінювалися, а люди все одно приходили, розуміли, куди йти інтуїтивно.
«Окупантам кричали: «Ну давай, стріляй!»
Одним з перших, саме масових мітингів, відбувся в день визволення Херсону від фашистських загарбників у Другу світову війну (13 березня). В цей день вийшла найбільша кількість людей, натовп пішов бік російських військових і вони почали стріляти по дорозі, згадує Слава Бу.
Почали кидати світло-шумові гранати, почали стріляти в повітря, але це людей вже не так і лякало
– При мені поранили хлопця в ногу, ми не зрозуміли: чи це рикошет був, чи… Військові стояли в обороні і погрожуючи вказували на нас зброєю. Переді мною один солдат ліг на газон, розставив опору для автомата і цілився в натовп. І от не зрозуміло, які подальші накази йому дадуть.
Потім вже, ми так зрозуміли, що армія пішла з міста, а прийшла Росгвардія, спецпризначенці для розгонів масових мітингів. З того моменту вже були дещо інші методи. Тоді почали кидати світло-шумові гранати, почали стріляти в повітря, але це людей вже не так і лякало. Їм почали кричати: «Ну давай, стріляй!». Росіяни могли просто когось схопити та закинути у машину, кудись відвезти.
За словами артиста, поки він перебував в місті, була ситуація, коли на одному з мітингів херсонці натовпом зупинили вантажівку із літерою «Z».
Немає якоїсь інструкції, «що робити у випадку наступу окупантів»
– Люди почали крокувати в сторону вантажівки й машина від’їхала назад. І це якось надихнуло, дало краплю надії на те, що ми – сила, ми це можемо. Наступного дня прийшло ще більше людей. Я так розумію, що російську сторону це обурило й вже в той день були перші гранати сльозогінні. Немає якоїсь інструкції, «що робити у випадку наступу окупантів», ніхто цьому в школі не навчався. Як правильно себе поводити ми теж не знали.
Слава каже, що зараз неможливий вже той спротив, який був два місяці тому в Херсоні.
Більшість людей, величезна, переважна більшість чекає звільнення й усіма способами буде допомагати.
– Вже з початку березня в місті транслюються тільки російські новини, теле-, радіотрансляції тільки російські. Тому покоління, ну скажімо,50 +, вже точно піддається цій пропаганді, цьому інформаційному впливу, бабусі не читають телеграм-канали. Тобто вони включають телевізор, там говорить Соловйов (телеведучий російського телеканалу, підконтрольного владі – ред.). Це також вплив і він триває вже четвертий місяць. Тому, звичайно, так людей ми втрачаємо потроху. Але все ж більшість людей, величезна, переважна більшість чекає звільнення й усіма способами буде допомагати. Навіть, якщо їм забороняють це казати, вони знають, хто вони, чого вони хочуть і як було раніше.
«Я відчуваю сором»
Артист зізнається, що відчуває провину за те, що раніше мало приділяв часу розумінню політичних процесів, які відбуваються в країні
– Я відносився до тих, хто каже: «Там все без мене вирішується, я на вибори більше не піду». Коли я жив у Херсоні, я тим паче був таким, тому що я був ще молодше. Нам було все одно. Ми розуміли, що в цілому й без нас воно якось вирішиться. Оце найбільша проблема, це те, в чому ми звинувачуємо росіян.
– Ті політики, які зараз стали колаборантами, я відчуваю сором, що я хоча б дотично був якось з ними пов’язаний. Наприклад, ми організовували фестивалі й кубки КВК у місті, заходи «за підтримки міського голови…», або там депутата міської ради такого-то. Просто: він (політик – ред.) дає якусь суму грошей, сидить в журі конкурсу, а фестиваль називається «за підтримки…».
Мені соромно, що я був там в оргкомітетах, чи був ведучим певних заходів, на яких ці люди були… Я маю на увазі того ж самого Володимира Сальдо, якого зараз росіяни так званим «губернатором» поставили. Я не хотів розбиратися, хто є хто, я хотів займатись своєю діяльністю, робити її вигідною, тобто це просто гроші. Але було б набагато краще, якби я, навіть у 20 років, все ж цікавився, хто є хто, у кого яке минуле, про кого що говорять і чи треба співпрацювати з цими людьми.
– Я не думаю, що тільки в Херсоні було так, мені здається, що більшість молоді була така сама, як і ми, просто саме Херсон відчув наслідки.
Свій виступ про Херсон артист називає «підтримкою» людей, які продовжують перебувати там, в окупації.
Коли ми сміємось над проблемою, ми сильніші за проблему
– Мені дуже багато людей писали про це. Коли ми сміємось над проблемою, ми сильніші за проблему. Стендап на цьому й побудований, жарт завжди про погане, в ньому хтось програє. Я не можу сказати, що стану тільки політично-соціальні теми висвітлювати. Ні, я так не зможу, але я вже набагато більше цікавлюсь життям країни. Залишаться в мене і побутові теми для виступів, люди іноді хочуть відпочити, їм не завжди треба слухати про війну.
«Має бути тотальна українізація»
Стендапер вважає, що «окупація України почалася не 24 лютого, вона почалася 30 років тому».
Ми як говорили російською, так і говорили до кінця, навіть в університеті. Це неправильно. Мова – це частина культури. Це найперший індикатор того, які в тебе погляди
– Від влади має бути тотальна українізація. Тому, що її не те що не вистачало, її не було в Херсоні. Ми як говорили російською, так і говорили до кінця, навіть в університеті, на предметі з історії України ми могли відповідати на семінарах російською мовою. Це неправильно.
Мова – це частина культури. Це найперший індикатор того, які в тебе погляди. Дуже мало україномовних людей, які хоч трошки мають проросійські погляди. І величезний відсоток людей, які виявилися колаборантами або мають «ватні» думки, вони точно російськомовні. Тому я за те, щоб ми всі переходили на українську мову. Плавно, органічно, по своєму бажанню.
Мене самого не міг ніхто до цього схилити, поки я сам не захотів це зробити у виступах, а от у побуті я ще іноді російськомовний, але намагаюся перейти повністю.
Слава Бу наголошує на тому, що в жителів України, особливо у молоді, має змінитися свідомість.
Має бути також направлений ряд заходів на те, щоб молодь була свідомою, молодь була адекватною, розуміла за що ми боролися, через що це сталося і не робила тих помилок
– Всі обмеження, заборони на російську культуру, російську музику вже є. Має бути також направлений ряд заходів на те, щоб молодь була свідомою, молодь була адекватною, розуміла за що ми боролися, через що це сталося і не робила тих помилок.
Стендап-комік каже, що і сам часто жартував над представниками влади, власне над мерами, які по інерції сприймалися громадою негативно, попри те, що сама ця громада їх обрала.
– Ми просто не хотіли розбиратися. От саме такого не має бути. Ми маємо дивитися на кандидатів і питати себе: «А кого з них я хочу бачити?» Розбиратися, і навіть, якщо в нас різні погляди, але вони мають бути. Тож сподіваюся, що свідомість зміниться.
«Інформаційна війна, яку ми програємо»
Стендапер вважає, що українців хочуть переконати в проросійських поглядах жителів Херсонщини. Він називає це «інформаційною війною».
Впевнений, що Херсон вистоїть. Зараз я впевнений, тому що вже були неодноразові моменти підриву колаборантів й розхитування всередині. Це тисне морально на російських військових
– А, якщо у когось є думка про те, що Херсон – ватне проросійське місто, не думайте так. Це абсолютно не є правдою. Це – інформаційна війна, яку ми програємо через те, що у жителів інших міст може бути така думка.
Якщо визволення затягнеться на якийсь термін і там будуть трошки змінюватися настрої, це виключно через цей вплив, через цей терористичний захват, який зараз відбувся.
– Я впевнений, що Херсон вистоїть. Зараз я впевнений, тому що вже були неодноразові моменти підриву колаборантів й розхитування всередині. Це тисне морально на російських військових.
Для мене люди, які зараз не бояться партизанською діяльністю займатися і боротися, це неймовірні герої. Люди зараз мають сміливість, мають сили щось робити. Це герої, на честь яких, після звільнення міста, будуть названі вулиці.
– Ніхто у Херсоні не чекав росіян. Люди адекватні, люди знають, яку країну вони люблять і куди хочуть повертатися. Не треба погано думати про Херсон.
Херсон – це Україна.
- Більша частина Херсонської області, включно з обласним центром, була окупована російськими військовими упродовж першого тижня повномасштабного вторгнення Росії.
- Деякі підрозділи Збройних сил України, що обороняли регіон, були розбиті, деякі змушені були відступати перед чисельними колонами противника, який йшов з території анексованого Криму.
- Атаки російської армії на правому березі Дніпра були зупинені на межі Херсонської і Миколаївської областей, а також на підходах до Кривого Рогу Дніпропетровської області.
- Міський голова Миколаєва Олександр Сєнкевич раніше зауважив, що лінія фронту проходить за 20-30 км від Миколаєва – російські війська обстрілюють житлові райони міста, які наближені до Херсонщини.
- Росія, попри численні свідчення, заявляє, що не обстрілює цивільних в Україні.
- Влітку почастішали повідомлення про деокупацію півдня України вже найближчим часом. Крім того, в останні дні влада закликає жителів окупованої Херсонщини намагатися виїхати з регіону або ж підготувати укриття на випадок бойових дій.
- Українські військові також все частіше повідомляють про завдання ударів по російських командних пунктах, складах боєприпасів на Херсонщині.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
ООН від початку повномасштабного вторгнення РФ підтвердила загибель в Україні 9 701 цивільного, йдеться у звіті за 25 вересня 2023 року. Реальна кількість жертв, вказують аналітики, є набагато більшою.
Усього із 24 лютого 2022 року ООН зафіксувала в Україні 10 582 випадків загибелі цивільних людей, а також щонайменше 19 875 випадків поранення цивільних. Про це заявив верховний комісар ООН із прав людини Фолькер Тюрк 22 лютого 2024 року.
«Ймовірно, що реальна кількість втрат серед цивільних осіб є набагато вищою», – кажуть в місії.
