В останніх числах грудня американське інтернет-видання Daily Beast опублікувало три навчальних посібники Червонопрапорного інституту КДБ СРСР імені Андропова. Усі вони мають гриф «таємно», видані дуже малим тиражем і присвячені методам вербування агентури. Про ці методи розвідспільнота США знала зі власного досвіду і з показань перебіжчиків, але їхній систематичний опис отримала вперше.
У будь-якому разі, публікація стала відкриттям для колишнього першого заступника директора ЦРУ Джона Макрафліна, який написав у Twitter: «Класика шпигунського ремесла від Сунь-цзи (6 століття н. е.) до наших днів. Невидима мозаїка зв'язкових, агентів-вербувальників, правдоподібне заперечення, тонкі нитки павутини. Чи доведе Мюллер змову, чи ні, Росія очевидно зробила для цього все, що могла».
За цими підручниками вчилися Володимир Путін і нинішнє керівництво ФСБ і Служби зовнішньої розвідки Росії. Як і Маклафлін, оглядач Daily Beast Майкл Вайсс вважає, що вони мають прямий стосунок до «Рашагейту».
Найбільш рання з брошур датована 1968 роком. Вона називається «Використання можливостей Радянського комітету з культурних зв'язків зі співвітчизниками за кордоном у розвідувальній роботі». Тираж – 66 примірників. Автори, полковник Фабрічніков і підполковник Овчинников, формулюють головне завдання цієї роботи: «розкладання антирадянських емігрантських центрів і паралізація їхньої підривної роботи за умови одночасного зміцнення й розширення прогресивного патріотичного руху». Для цієї мети, говорить посібник, органи держбезпеки не тільки викривають їх як шпигунські організації, але й «компрометують ... як збіговисько людей, що морально розклалися, інтриганів і донощиків».
Дискредитація російських активістів за кордоном
Як приклад вдалої операції, брошура наводить історію члена Народно-трудового союзу Віктора Астемірова. Автори пишуть: «Питання про його вербування не ставилося, адже Астеміров, будучи людиною незалежного характеру, відкрито критикував діяльність НТС і висловлював у своєму оточенні намір повернутися на Батьківщину. Саме тому було ухвалено рішення про його виведення в СРСР з метою використання в подальших заходах з викриття НТС». Його «виведення» здійснювалося під прикриттям Комітету зі зв'язків зі співвітчизниками.
У СРСР Астеміров під контролем співробітників КДБ, які видавали себе за представників все того ж Комітету, написав брошуру «НТС, як він є». Автори посібника повідомляють: «Головна мета публікації цієї брошури полягала в тому, щоб викликати чвари всередині керівної верхівки НТС шляхом оприлюднення непристойних подробиць особистих взаємин між членами цієї верхівки, чвар, що відбуваються між ними, взаємного підсиджування й пліток. При цьому враховувалася відома схильність емігрантів до смакування пікантних подробиць з життя відомих у цих колах осіб».
Фабрічніков і Овчинников додають, що «матеріали Астемірова були доповнені іншими відомостями, отриманими від агентури, а також відповідною дезінформацією, що в цілому посилювало моральну спустошеність і неохайність лідерів НТС у відносинах один з одним».
Артист балету Серж Лифар як об’єкт спецоперації
Інша операція пов'язана з ім'ям видатного артиста балету і балетмейстера Сержа Лифаря. У 1967 році російська діаспора планувала видання «Золотої книги еміграції», в якій, як пишуть автори посібника, «передбачалося з антирадянських позицій показати внесок еміграції в світову культуру». Щоб зірвати цю «провокацію», Комітет з культурних зв'язків опублікував у своїй газеті «Голос Батьківщини» дві статті, які «нібито від емігрантів, котрі проживають в США». Ці фальшиві емігранти схвалювали ідею «Золотої книги», але дивувалися, чому її зміст обговорюється у вузькому колі, а не всією емігрантською спільнотою.
Тим часом було встановлено контакт з Лифарем, який був головою ініціативної групи з видання «Золотої книги«.
При цьому була використана велика особиста зацікавленість Лифаря в поїздці до СРСР і встановлення зв'язків з діячами радянської культури, чому перешкоджала колишня антирадянська діяльність Лифаря і його співпраця з німцями в роки гітлерівської окупації Франції. Лифарю дали зрозуміти, що його позиція щодо характеру «Золотої книги» матиме значення під час вирішення питання про те, як його приймуть в СРСР. Лифар через звинувачення в колабораціонізмі був змушений залишити Францію, але вже в 1947 році звинувачення проти нього були зняті, і він повернувся.
У результаті між Лифарем та іншими членами ініціативної групи, Олександрою Толстою і князем Білосєльським-Білозерським виникли розбіжності, і «Золота книга» так і залишилася проектом.
Боротьба за «соціалістичні цінності» в часи перебудови
Два інші навчальні посібники належать до епохи перебудови й гласності. Один із них виданий у 1988 році і називається «Придбання й підготовка агентів-вербувальників у цілях розвідувального проникнення в установи США (на прикладі низки північноафриканських країн)». Мова в ньому про специфічний прийом – вербування в третій країні «під чужим прапором».
Для цього попередньо вербується агент-вербувальник – громадянин іноземної держави, який діє від імені «легендованих організацій». Однак тут на розвідку чатує небезпека – нещирість вербувальника. Посібник розповідає випадок: «Агент-вербувальник «К», місцевий бізнесмен, був залучений до розробки американської громадянки «Л», секретаря одного з об'єктів США. Встановивши з нею дружні стосунки, «К» з'ясував, що американка має матеріальну залежність від своїх родичів. З урахуванням фактора матеріальної зацікавленості розробка «Л» була продовжена під прапором однієї з європейських фірм, від неї почала надходити інформація, яка цікавила.
У звітах про розробку агент писав, що перебуває з «Л» в інтимних відносинах. Це виявилося неправдою, і через деякий час, коли у неї з'явилася перспектива вигідно вийти заміж, американка втратила інтерес до агента. У процесі з'ясування причин такого становища агент зізнався, що обманював оперпрацівника через чоловіче самолюбство». Так нещирість агента призвела до зриву вербувальної розробки.
Нарешті, третій посібник називається «Політична розвідка з території СРСР». Він виданий у 1989 році тиражем 370 примірників. У посібнику докладно розказано про методи вербування іноземних громадян, які постійно живуть або регулярно приїжджають до Радянського Союзу.
У Першому головному управлінні КДБ СРСР цим займалося спеціальне Управління розвідки з території СРСР («РТ»). Діяло воно через розвідвідділ у різних радянських установах і відомствах, в яких працювали офіцери діючого резерву КДБ. За необхідності до цієї роботи підключалися територіальні відділи КДБ і раніше завербовані радянські громадяни.
Оновлення та демократизацію радянського суспільства за Горбачова розвідка сприймала виключно як сприятливий фактор для вербування іноземців. Автори посібника суворо попереджають учнів: звісно, більшість іноземців, що приїжджає до Радянського Союзу, особливо з країн НАТО, є переконаними носіями буржуазної ідеології, з ворожим і з упередженим ставленням до соціалістичної системи, заражені антикомунізмом... Тому недостатньо підготовані в професійному плані дії під час розробки іноземців з території СРСР можуть бути використані противником для компрометації наукових, культурних та інших зв'язків Радянського Союзу, завдання шкоди міждержавним відносинам СРСР з окремими капіталістичними країнами, що розвиваються».
Це писалося в той час, коли «з упередженням до соціалістичної системи» ставилися мільйони радянських громадян.
«Вербувальний контингент»
«Вербувальний контингент» включав насамперед дипломатів, співробітників всіляких представництв і журналістів, які живуть у СРСР тривалий час. До другої категорії входили іноземні студенти та аспіранти, серед яких особливу увагу слід було звертати на тих, чиї батьки займали вагоме становище в своїй країні і хто сам має можливість зробити кар'єру. Далі йшли «функціонери та активісти національно-визвольних рухів і фронтів», які навчалися в СРСР, іноземні військовослужбовці та особи, які приїжджали до Радянського Союзу за науковим обміном.
Під час розробки іноземця використовувався весь комплекс «агентурно-оперативних і оперативно-технічних засобів». Після перетину кордону він ні хвилину не залишався без нагляду.
У будь-якому місці, де б не з'явився об'єкт розробки, розвідка повинна була підставити йому свою людину, яка в бесідах з ним мала проводити потрібну розвідці лінію... У доцільних випадках за допомогою контррозвідувальних апаратів органів КДБ створювалися ситуації, які вводили іноземця в становище людини, яка чимось зобов'язана оперативному працівнику.
Коли вербування відбулося, воно закріплювалося «шляхом постановки перед залученою до співпраці особою конкретних розвідувальних завдань, виконання яких пов'язане з порушенням нею певних юридичних чи моральних норм своєї країни».
Матеріальні стимули в буржуазному суспільстві відіграють дуже важливу рольЗ посібника КДБ СРСР
Найнадійнішою основою для вербування автори посібника вважають ідейно-політичну. На другому місці – матеріальну: «Матеріальні стимули в буржуазному суспільстві відіграють дуже важливу роль. Вони лежать в основі буржуазної ідеології і моралі, що успішно використовується у зовнішній розвідці КДБ».
Нарешті, третій вид мотивації – морально-психологічна: «Окремими елементами цієї основи є, зокрема, кар’єристське прагнення, престижні фактори, почуття помсти, ненависті й любові, ностальгії, особистої симпатії до оперативного співробітника або агента, страх за наслідки вчиненої протиправної дії».
Окрім передачі розвідданих, завербовані агенти використовуються в активних заходах, таких як дезінформація, викриття, компрометація, а також «спеціальний позитивний вплив» – «вчинення вигідного для СРСР впливу на уряди, партії, окремих політичних, державних і громадських діячів, представників ділових кіл». До числа активних заходів належить і «публікація в іноземній пресі статей, видання книг, брошур, листівок від імені зарубіжних авторів, політичних і громадських організацій та угруповань; організація радіо- і телепередач, прес-конференцій та інтерв'ю ... відповідно до тез, підготованих службою «А «ПГУ» (служба «А» – активні заходи, – ред.), а також «інспірація в зарубіжних країнах зборів, мітингів, демонстрацій, звернень до урядів, запитів у парламентах ...»
Чи треба додавати, що все це було під час президентських виборів у США, тільки на новому технологічному витку. Операція була й справді проведена за класичними рецептами.
Оригінал матеріалу Володимира Абарінова – на сайті Російської редакції Радіо Свобода
