КРАМАТОРСЬК, СЛОВ’ЯНСЬК – Авіаудари військ РФ по центру Слов'янська та масовані бомбардування центрального району Краматорська, збільшення дронових ударів та артилерійські обстріли, загиблі та поранені цивільні – все це призвело до зростання числа охочих покинути ці міста Донеччини, розповіли Донбас Реалії (проєкт Радіо Свобода) співробітники Гуманітарна місія «Проліска» безкоштовно з речами вивозить родини з дітьми та ті, де є люди з інвалідністю.
Однак евакуюватись багато хто все ще не наважується – у Краматорську та Слов'янську живуть десятки тисяч людей. Серед них – і працівниця кафе Ольга та тату-майстриня Лідія. Чому продовжують жити у містах, в яких стає все небезпечніше – їх розпитали Донбас Реалії (проєкт Радіо Свобода).
На прохання Лідії та Ольги Донбас Реалії не вказують їхні прізвища – лише псевдо.
«Краматорськ має залишитися!» – працівниця відновленого після бомбардування кафе
Слов’янсько-Краматорську агломерацію «однією з ключових і найгарячіших ділянок фронту» на кінець травня назвав Олександр Сирський, головнокомандувач ЗСУ.
У травні російські війська активізували авіаудари, особливо по центральному району Краматорська, зауважують очевидці. Наприкінці травня – 21 і 29 – поновили артилерійські обстріли. Також місто, до якого від лінії фронту зараз приблизно 15 кілометрів, агресор атакує ударними дронами різних типів. Деякі вулиці через це перетворилися фактично на «кілзону».
Попри це, у місті працюють і комунальні підприємства, і медичні заклади. А асортимент на ринках та у магазинах не поступається асортименту в будь-якому іншому українському місті, розташованому у глибокому тилу.
У Краматорську, за даними влади, лишаються більш як 50 тисяч цивільних.
На цій вулиці Краматорська на початку травня уламки російської бомби вбили шістьох людей, горів десяток автомобілів, повідомляла місцева влада.
У кав’ярні, де працює Ольга «Мальва», були потрощені вікна, виламало двері, фасад порізали уламки, а всередині все засипало битим склом. Саму жінку вибухова хвиля кинула на підлогу. Попри це, через день жінка вже була на робочому місці за кавомашиною.
«Я змусила себе вийти на роботу. Я лежала трупом, бо злякалася, і трохи навіть контузію якусь отримала, – згадує Ольга. – Але ми працюємо далі, не здаємося. Тому що росіяни тільки й хочуть, щоб ми плакали, здалися, опустили свої руки, крила. Але не дочекаються: ми працюємо, ми сильні».
«Маємо працювати, бо хлопцям (жінка має на увазі військових – ред.) потрібна кава, потрібна посмішка, потрібне спілкування, потрібне щось для машини, потрібна я. Бо я така балакуча, балакаю зі всіма хлопцями, обіймаю усіх хлопців. Така я, тактильна», – додає жінка.
Росіяни тільки й хочуть, щоб ми плакали, здалися... Але не дочекаються: ми працюємо, ми сильніОльга «Мальва»
«Мальва» каже, що живе у Краматорську все життя, має вже дорослих дітей. Згадує, як після звільнення від російської окупації у 2014 році місто розвивалось і змінювалося на краще.
«Центральна площа, міський фонтан. Таке європейське, сучасне, вдосконалене, гарне. «Сад Бернацького» (парк зі стадіоном і набережною – ред.) – це просто найулюбленіше місце наших містян. Парк «Ювілейний», флагшток – найвищий в Україні, прапор. Це просто така гордість, така гордість», – перераховує Ольга місця, які її надихають.
Прапор у «Ювілейному» – найбільший і найвищий у Донеччині. Війська РФ атакували його дронами не менше за 10 разів. Щоразу пошкоджений прапор замінюють на новий.
«Наш прапор їм як свята вода для бісів. І вони вже не знають, як нам зробити боляче: «Ну от спалимо їхній прапор». А ми повісимо інший! Не чіпайте нашого прапора, бо у нас на кожного з вас вистачить прапорів, щоб ними вас задушити, – міркує Ольга. – Прапор дає мені сили. Я кожен ранок приїжджаю на роботу, проходжу повз нього, щоранку з ним балакаю. Кажу: «О, малий, ти сьогодні такий гарний!» Мені наче він відповідає: «Мала, тримайся, не здаємося!» І я кажу: «Є, мій генерале!» І пішла на роботу».
Краматорськ потерпає від щоденних ударів російських військ, але, на думку Ольги, місто зараз важливе для безпеки всієї країни.
«Краматорську боляче, звичайно, це погано, страшно… Але так само є і сила, спротив… Мені здається, Краматорськ зараз – це центр всесвіту. Тому що тут, у Краматорську, зібрані найкращі сили наших воїнів, наших людей… Краматорськ – я вважаю, це ключ від України. Якщо не стане Краматорська, я не знаю, що буде далі. Тому ми маємо жити, маємо стояти, маємо працювати, маємо бути сильними і посміхатися ворогу на зло», – переконана жителька Краматорська.
Краматорськ – я вважаю, це ключ від УкраїниОльга «Мальва»
Жити, працювати і бути сильною Ольга хоче у рідному місті – наразі виїжджати не збирається. Як пояснює Донбас Реалії, по-перше, тому, що є донором і здає кров для військових. А по-друге – вірить у диво.
«Я вірую в те, що Краматорськ побитий, зранений, з болем, але Краматорськ залишиться, має залишитися, тому що Краматорськ – місто-герой, улюблене моє місто, рідне... І я тримаюся за Краматорськ так, як я не можу передати, тому що тут у мене крила і тут моя сила. Тут я черпаю свою силу, на цих вулицях, в цій кав’ярні, в цих людях, в своїй хаті, в своїх кішках, собаках, яких я годую».
«Росія не зламала наших людей» – тату-майстриня зі Слов’янська
Близько 14 кілометрів відділяють Слов’янськ від лінії фронту. Російські війська намагаються просунутися до міста, застосовуючи тактику інфільтрації малих груп піхоти, зазначили аналітики американського Інституту вивчення війни (ISW).
Одночасно, зауважують, армія Росії завдає дронових ударів по шляхах постачання, що пов’язують Слов’янськ із Харківщиною. Агресор, додають, б’є і по цивільній інфраструктурі в самому місті, переважно дронами різних типів та керованими авіабомбами (усередині квітня тричі війська РФ били по центральному району авіабомбами ФАБ-1500).
У Слов’янську лишаються 45 тисяч цивільних, повідомили у МВА.
Лідія «Тихоня» – тату-майстриня. Дівчина вже півтора року живе і працює у Слов’янську: звідки вона і де жила раніше, попросила не вказувати. Стрічаємося з нею у парку «Шовковичний»: тут зелено і затишно, квітнуть дерева, гуляють люди, співають пташки.
«Щоразу, коли приходжу до «Шовковичного», та до будь-якого парку Донецької області, – тут настільки продумали кожну детальку ландшафту. Тут фонтан, у парку «Ювілейний» у Краматорську мені подобається прапор. І кожна деталь викликає теплі, приємні, домашні відчуття. За це я обожнюю Донецьку область, – за колорит», – ділиться «Тихоня».
«І небо слухаю, і приглядаюся, коли гуляю. Ти чуєш, як летять дрони, як їх збивають. І це страшно. Думаєш: «А воно не прилетить до мене, чи не зруйнує воно тут все на світі?! » – додає дівчина.
Ти чуєш, як летять дрони, як їх збивають. І це страшноЛідія «Тихоня»
Кожен клієнт, розповідає «Тихоня», приходить до неї зі своїм задумом малюнку, своєю історією. Багато хто просить тату на згадку про Донеччину, про Слов’янськ.
«Я, коли працюю, не думаю ні про що. Там будуть прильоти, там будуть КАБи падати, – я буду все одно сидіти і працювати... Ми з клієнтом сиділи, робили татуювання, у нас позаду був приліт в будинок, його склало. І ми бігли з третього поверху на перший, задихалися. Людина була взимку без капців, бо татуювання було на нозі. Ми збігли вниз, посміялися і повернулися назад робити татуювання. Коротше, люди незламні», – каже дівчина.
За словами «Тихоні», сеанс татуювання стає для військових можливістю відволіктися від війни, виговоритися. І від того їм легшає на душі.
Але нещодавня історія особливо зачепила Лідію. Вона завжди просить людей попереджати, якщо не вдається прийти. Того разу на тату мав прийти військовий, і він просто не з'явився.
«У підсумку ввечері цього ж дня мені пише його побратим: так-то і так-то, Льоша не прийшов, тому що він «200» (загиблий – ред.). Поранило йому ногу – і він помер від кровотечі. А коли йому відірвало ногу, єдине, що він згадав, єдине, що він сказав своєму побратиму: «Будь ласка, напиши «Тихоні», що мене не буде». І це мене довело до сліз…», – розповідає тату-майстер.
Наслідки обстрілів у Слов'янську намагаються швидко усувати. Люди та місто, загоївши рани, повертаються до звичного життя – до наступного обстрілу. Попри зростання небезпеки, Лідія планує лишатись тут далі.
Я думаю, що Росія не досягла найважливішого: вона не зламала наших людейЛідія «Тихоня»
«Незважаючи ні на що, ні на які обстріли, незважаючи на те, яка напружена ситуація, ти все одно завжди віриш в те, що все буде добре, – пояснює дівчина. – Ти їдеш, бачиш нові якісь прильоти, нові якісь руїни, ти матюкаєшся максимально на росіян і проклинаєш їх. Але все одно ти залишаєшся жити і все одно надієшся, що більше не буде такого, і щось таке станеться, чарівна паличка змахне!»
«Я думаю, що Росія не досягла найважливішого: вона не зламала наших людей... Вони (армія РФ – ред.) залишають за собою тільки руїни. У них найважливіша ціль – не військова, а щоб зруйнувати місто і прийти в руїни. Тобто, вони хочуть пригнічувати наших людей і ламати наших людей. Але в них поки це не виходить», – переконана дівчина.
Російські військові регулярно з різних видів озброєння – ударними БпЛА, ракетами, КАБами, РСЗВ – атакують українські міста і цивільну інфраструктуру в усіх регіонах України.
Українська влада і міжнародні організації кваліфікують ці удари як воєнні злочини Російської Федерації і наголошують, що вони мають цілеспрямований характер.
Обстріли систем життєзабезпечення населення і закладів охорони здоров’я з метою позбавити людей електроенергії, тепла, водопостачання, зв’язку, медичної допомоги й інших необхідних умов для життя є ознакою Під час широкомасштабної війни Росія вчиняє щодо громадян України усі види злочинів, які можуть підпадати під визначення геноциду, вважають правники, дослідники геноцидів і правозахисники. А саме:
оголошення намірів про знищення українців: президент Росії і представники російської влади неодноразово заявляли, що українців як етносу «не існує», що це «штучно створена» нація, і тих, хто так не вважає, «треба знищити», а України і українців не повинно існувати у майбутньому;
публічні заклики до знищення українців;
цілеспрямовані обстріли систем життєзабезпечення населення та закладів охорони здоров’я з метою позбавити людей електроенергії, тепла, водопостачання, зв’язку, медичної допомоги та інших необхідних умов для життя;
переслідування і знищення на окупованих територіях людей із проукраїнською позицією;
винищення інтелігенції: учителів, митців, людей, які є носіями української культури та виховують інших у ній;
запровадження в освітніх закладах на окупованих територіях системи навчання та виховання, націленої на зміну ідентичності дітей;
депортація дітей без батьків до Росії з метою зміни їхньої ідентичності;
вилучення та знищення із бібліотек українських книг, пограбування музеїв та цілеспрямоване викрадення артефактів, що вказують на давню історію українців.
Конвенція про запобігання злочину геноциду та покарання за нього була ухвалена Генеральною асамблеєю ООН у 1948 році.
Країни-учасниці Конвенції, а їх на сьогодні 149, мають запобігати актам геноциду і карати за них під час війни та в мирний час.
Конвенція визначає геноцид як дії, що здійснюються із наміром повністю або частково знищити національну, етнічну, расову, релігійну, етнічну групу як таку.
Ознаки геноциду: вбивство членів групи або заподіяння їм серйозних тілесних ушкоджень; навмисне створення життєвих умов, розрахованих на знищення групи; запобігання дітонародженню та насильницька передача дітей з однієї групи до іншої; публічне підбурювання до вчинення таких дій..
Керівництво Росії заперечує, що російська армія під час повномасштабної війни завдає цілеспрямованих ударів по цивільній інфраструктурі міст і сіл України, убиваючи цивільне населення і руйнуючи лікарні, школи, дитячі садочки, об’єкти енергетики та водозабезпечення.
ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС РЕАЛІЇ:
Поділіться з нами своїм відгуком про статтю: на пошту Donbas_Radio@rferl.org , у фейсбук , Whats App або Imo: +380635710657. Якщо ви живете на окупованій території – пропонуйте теми, діліться міркуваннями через анонімну форму donbass.realii.info . Донбас Реалії працюють для аудиторії по обидва боки лінії фронту.
Форум