Економіка, що живиться війною. Від телевізійних екранів до шкільних класів – всюди панує наратив про цивілізаційне протистояння із Заходом. Тисячі солдатів, травмованих війною, серед яких і засуджені злочинці, яких випустили з в’язниць для участі в найкривавіших боях в Україні, повертаються до міст і сіл по всій Росії.
На показовому економічному форумі президента РФ Володимира Путіна в Санкт-Петербурзі цього місяця густий чорний дим від українських ударів безпілотниками по нафтових об’єктах поблизу його рідного міста став яскравим символом невдач, які переслідують Росію на п’ятому році повномасштабного вторгнення, яке, як він сподівався, змусить Київ капітулювати за лічені тижні.
Ці та інші українські атаки вглиб Росії стали черговим нагадуванням про те, що для досягнення бодай частини головних воєнних цілей Путіна, навіть для повного захоплення Донбасу, російській армії доведеться й надалі воювати.
Менш помітним на форумі був цілий комплекс внутрішніх чинників, які для російського керманича Володимира Путіна є серйозним стримувальним фактором від завершення війни, яку він сам розпочав.
Це павутиння він сплів власноруч, і, за словами аналітиків, розплутати його без суттєвих ризиків для Росії та його власних політичних позицій після понад чверті століття при владі буде непросто.
Фактично Путін створив монстра. Або, як написали політологи Сева Гуницький і Джеремі Морріс у нещодавній статті для журналу Foreign Affairs, він «потрапив у воєнну пастку, яку... ніхто не може легко демонтувати».
«Йдеться про тіньову економіку, ринок праці, регіональні бюджети і навіть соціальну ієрархію всередині країни – усе це було перебудовано навколо війни», – сказав Радіо Свобода в інтерв’ю Гуницький, професор катедри досліджень миру та конфліктів імені Джорджа Ігнатьєва в Університеті Торонто.
«У цьому сенсі війна перетворилася на загальнонаціональний інституційний та економічний порядок, інерція якого обмежує навіть самого Путіна».
«Її припинення означало б економічні потрясіння, соціальні заворушення і, можливо, навіть політичну кризу, до якої режим просто не готовий», – додав він.
Будь-яке порушення цієї системи матиме глибоко дестабілізаційні наслідкиГуницький
Від початку повномасштабного вторгнення цілі регіони, галузі та групи населення стали залежними від грошових потоків, пов’язаних із війною – від чоловіків, які вступають до армії через високі зарплати, до виробників зброї.
За словами Гуницького, ці фінансові потоки «не приносять користі широким верствам населення. Але для секторів, які від них залежать – наприклад, оборонної промисловості, де працюють мільйони людей, – продовження війни є життєво необхідним».
«Будь-яке порушення цієї системи матиме глибоко дестабілізаційні наслідки», – сказав він.
«Повільне знекровлення»
Завершення війни означатиме повернення додому великої кількості військових у невизначене майбутнє, зокрема й колишніх ув’язнених, які вирушили на фронт в обмін на свободу. Ветерани, які пройшли через в’язницю та війну, вже вчинили хвилю тяжких злочинів по всій Росії.
«Росія зазнає втрат у будь-якому разі – але це будуть дуже різні види витрат», – сказав Гуницький.
«Ціна продовження війни є повільною та розмитою: інфляція, дефіцит робочої сили, стагнація цивільного сектору. Ціна припинення війни є миттєвою та концентрованою: масове безробіття, криза ветеранів та потенційний колапс в оборонній промисловості».
«Історично режими майже завжди обирають повільне знекровлення замість гострої кризи», – додав він.
Поки що Путін робить саме такий вибір – або принаймні відкладає будь-яку зміну курсу.
Незважаючи на те, що Кремль зображує Путіна як рішучого діяча, експерт з питань Росії Марк Галеотті описує його як людину, яка постійно вагається і відкладає ухвалення важливих рішень чи змін.
Крім того, Путін може побоюватися, що припинення бойових дій зараз залишить його майже ні з чим після майже п’яти років повномасштабної війни, під час якої російські війська досягли лише обмежених успіхів, зазнавши при цьому величезних втрат – майже 500 тисяч загиблих російських військових, за оцінкою британської розвідки.
Дамоклів меч
Значна частина втрат припала на затяжні й виснажливі бої на Донбасі – у Донецькій та Луганській областях України, які перетворили цілі міста на руїни. Путін безпідставно заявив, що ці два регіони, а також Крим, Запорізька та Херсонська області тепер є частиною Росії, створивши таким чином тиск на власну державу щодо необхідності встановити над ними повний контроль.
«Якщо мирну угоду не можна буде подати як перемогу, це створить величезну напругу», – сказав Гуницький Радіо Свобода.
«Будь-яке врегулювання, навіть припинення вогню, має дозволити Путіну представити його як переконливу перемогу або принаймні як переконливий перший крок до неї», – додав він.
Це може бути головною причиною, чому Путін, схоже, рішуче налаштований захопити щонайменше решту Донбасу – чи то силою, чи то дипломатичним шляхом: Кремль уже кілька разів заявляв, що виведення українських військ зі стратегічно важливої частини регіону, яка досі перебуває під контролем Києва, є передумовою для переговорів.
Опитування громадської думки свідчать, що більшість росіян підтримують мирні переговори більше, ніж продовження війни. І деякі аналітики вважають, що Путін міг би подати майже будь-який результат як перемогу або принаймні як її початковий етап.
«Ми завжди повинні пам’ятати, що Росія має можливість оголосити мир у будь-який момент», – сказав Галеотті у своєму подкасті 14 червня.
За його словами, Москва могла б оголосити про припинення бойових дій із фіксацією лінії фронту на нинішніх позиціях, але водночас зберігати перспективу нового наступу як «дамоклів меч, що висітиме над головою України і, відповідно, Заходу».
«У Росії … зараз очевидно існує кампанія з боку окремих представників еліти, особливо бізнесових і технократичних кіл, які намагаються переконати Путіна, що він може просто оголосити про перемогу і завершити війну», – сказав він, додавши що Путін, який багато років утримує владу, балансуючи між конкуруючими групами в уряді та силових структурах, «очевидно, дозволив цій дискусії розвиватися».
«Тож Путін готовий спостерігати за дискусією, але поки що немає жодних ознак того, що вона змінює його позицію: наразі він або й далі підтримує твердження «яструбів» про те, що російські війська захоплять решту Донбасу цього року, якщо продовжать наступ, або ж його просто не переконали аргументи іншого табору, – сказав Галеотті. – А за відсутності будь-якого рішення з боку Путіна зберігається статус-кво, а отже, війна триває».
«Новий тип проблеми для Путіна»
Професор Інституту Росії при Королівському коледжі Лондона Сем Грін також припускає, що Путін може спробувати одночасно задовольнити і «яструбів», і «голубів» – шляхом досягнення перемир’я, «за якого Росія збереже претензії на українську територію, а Європа залишиться мобілізованою для стримування та протистояння з Москвою».
«Це цілком могло б задовольнити «лисів» (технократів), зменшивши поточні витрати на війну, і водночас задовольнити «ведмедів» (силовиків), які зберегли б військові інвестиції та політичний вплив у Росії, що й надалі залишалася б налаштованою на конфронтацію», – написав Грін.
Такий сценарій також був би менш болючим для кремлівської пропаганди, яка представляє війну як частину екзистенційної боротьби з аморальним Заходом, що нібито прагне знищити Росію – наратив, який нав’язується суспільству на всіх рівнях.
Однак найімовірнішим курсом «не схильного до ризику» Путіна, ймовірно, є – «і далі якось тягнути війну».
«Але не варто вдавати, що цей варіант нічого не коштує Кремлю», – написав він.
Хоча «є чимало причин, чому для Путіна легше продовжувати війну, ніж її закінчувати», – написав він, – як «яструби», так і «голуби» в російській еліті, або, за термінологією Гріна, «ведмеді» та «лиси», все більше незадоволені існуючим станом речей.
«Ми дедалі частіше бачимо … що жоден із цих таборів не вважає, що нинішнє ведення війни відповідає їхнім інтересам», – написав Грін. Хоча вони мають кардинально різні погляди на майбутнє, «вони дедалі більше погоджуються, що теперішня ситуація є водночас нестійкою та небажаною. І це створює для Путіна новий тип проблеми».
Форум