Інтенсивність і кількість боїв, що тривають в Україні на лінії зіткнення із російською армією така, що немає ні можливості ні часу на те, щоб відправляти пошкоджену техніку і дрони в тил. Для потреб поточних ремонтів підрозділи ЗСУ створюють невеличкі майстерні, прямо на лінії фронту.
Як це можливо? Та як це все працює? – дізнавався воєнкор телевізійної та онлайн-мережі «Настоящее время», створеної Радіо Свобода для російськомовної аудиторії. Виявилося, що у таких майстернях не лише ремонтують, а й вдосконалюють, модернізують техніку, приспособлюють її для конкретних потреб фронту.
Невеличких майстерень, де працюють три–п’ять–десять людей, у ЗСУ багато по всій лінії боїв. У них швидко лагодять і модернізують дрони, які майже відразу ж ідуть назад на передову, а також виготовляють абсолютно нові вироби за спецзамовленнями бойових підрозділів.
Сергій – боєць батальйону безпілотних систем «Сапсан» 14-ї бригади ЗСУ. До війни він був підприємцем – продавав різну техніку. А після мобілізації почав працювати ось у такій невеликій військово–ремонтній майстерні недалеко від лінії фронту.
«Я з родини військового, він полковник артилерії. Мама – старший сержант, зараз служить, молодший брат – у 110–й мехбригаді, нещодавно отримав капітана», – каже Сергій і додає, сам він військовим бути ніколи не хотів.
Але війна все змінила. Тепер про свою роботу він розповідає так:
Буває, що дрони повністю перебирають. Або прошивка військова повністю перепрошивається під наші завданняСергій
«Надходить завдання: потрібен, образно кажучи, дрон на нічній камері. У нас таких немає, але є дрони на денних камерах, і в нас є свої запаси окремих камер. Хлопці перекинули, змінили камери, – пояснює Сергій. – Або стоїть завдання частоту змінити – тоді цілий вузол змінюється. Бувають такі моменти, що дрони повністю перебирають. Вони до нас приходять, і вони не те щоб неякісні, просто у них менш потужні якісь вузлові запчастини – вони йдуть під заміну. Або прошивка військова повністю перепрошивається під наші завдання».
«Ось тут раз, два, три – підпайка. Тут відеопередавач, тут управління, тут саме відео, – показує колега Сергія один із дронів, який уже готовий до роботи. – Або ось намотується, відкушується і знімається. Потім лудиться, і виходять елементи до антен. Ну і кабелі частково ми самі паяємо».
Умови праці
Майстри кажуть, що їм певною мірою пощастило: вони працюють у теплій, добре освітленій кімнатці у відносній безпеці й мають справу не з кулями, що летять, а з антенами, платами та акумуляторами.
Я б не сказав, що тут є щось складнеДмитро
Дмитро, ще один працівник цієї майстерні, до війни був електриком, і після мобілізації просто додав до паяльника бронежилет:
«Я б не сказав, що тут є щось складне, для мене найскладніше – бронежилет тягати, бігати з автоматом і бронежилетом, у касці, особливо влітку або вже взимку, коли дуже холодно, – сміється він. – Ось це найважче. А наша робота – вона більше сидяча, вона простіша».
Андрій – командир батальйону «Сапсан» та ідейний натхненник цієї та подібних майстерень. Він розповідає, що військову кар’єру починав зі звичайного пілота дрона, і завдяки цьому досвіду тепер чудово розуміє, куди треба рухати військову інженерію.
За його словами, удосконалювати дрони через держмашину – довго: треба проходити через закупівлі, держзамовлення. Покращувати техніку прямо на місці, за його словами, – набагато швидше, і це дозволяє забезпечити військових саме такими модифікаціями, які їм необхідні в даний момент.
Пілот – остання ланка організму
Пілоти дронів (дронарі)– це лише остання ланка, вершина успішної військового організму, і щоб він був ефективним, усі інші ланки мають працювати з віддачею, каже Андрій:
«Коли ти виконуєш своє завдання так, як його поставило тобі командування, всі хвалять пілота дрона. Але це не так! Цілий великий організм спрямований на те, щоб пілот виконав своє завдання. І майстерня величезну роль у ньому відіграє, – пояснює він. – Адже перед тим, як дрон почав працювати, хлопці зробили для нього виносну антену, розробили для нього ретранслятор. Розробили інструменти для мінування та протидії в повітрі. Це все розробки майстерні!»
Десятки таких майстерень або навіть невеликих заводів з українського боку зараз розвиваються вздовж усієї лінії фронту, і вони вже показали свою ефективність. Багато військових експертів та аналітиків кажуть, що такі ремонтні майстерні – сильна сторона української армії, тому що майстри можуть підготувати будь–який механізм під потреби конкретного підрозділу та конкретного напрямку і швидше реагувати на зміни на полі бою.
Ми до цього прийдемо, і це буде вже у 2026-му році, найближчим часомАндрій
Андрій констатує: два роки тому він не думав, що інженерія на фронті буде настільки просунутою. І зазначає: з кожним роком сектор, у якому він працює, тільки зростатиме.
Пілоти перебуватимуть далеко від фронту
Зараз для нього та його товаришів по службі головне завдання – мінімізувати людські втрати:
«Я думаю, що ми дійдемо до того рівня, що пілоти сидітимуть у безпечних місцях і просто кришитимуть ворога десь далеко в тилу, – передбачає він. – Я думаю, ми до цього прийдемо, і це буде вже у 2026-му році, найближчим часом. Уже задумки є, і досить непогані. Люди можуть сидіти далеко від фронту, у районі 100 кілометрів від фронту, і виконуватимуть бойове завдання».
Уже під вечір дрони з цієї майстерні передадуть на тестування в небойових умовах.
«Якщо це дрон–камікадзе і він має нести кілограм вибухової речовини, ми вішаємо на нього два кілограми, щоб перевіряти його можливості, – пояснюють принципи таких тестів розробники. – Пілот не повинен думати про всі ці обставини. У нього є команда на зліт, і нехай він переживає тільки, щоб влучити».
Через кілька днів тестів зібрані та готові до боїв дрони поїдуть на фронт. Ті, хто використовуватимуть їх на передовій, запишуть відео: їх подивляться в майстернях і знову думатимуть над тим, що ще можна поліпшити. А потім ремонтники знову сядуть за робочі столи й візьмуть у руки паяльники: роботи в них багато.
Форум