– Правду кажучи, я у таких заявах бачу тільки політичну гру. Очевидно, що з боку України є вимоги полегшити рух своїх громадян до країн Європейського Союзу. Від 2005 року для європейців, що подорожують до України, немає потреби у візах. Тому природньо, що Київ сподівається на взаємність з боку Європи. Але чи готовий до цього Євросоюз, наразі сказати важко. Це тривалий та складний процес, де кожна країна ЄС має свій автономний підхід. Всі ці держави не є на однаковому рівні у стосунках із Україною. Наприклад, Польща значно войовничіша у захисті українських інтересів, ніж, скажімо, Франція.
– Європейська спільнота, шукає формулу, що задовольняла б і її, і Україну. Тому, наразі покладаються великі надії на ініціативу «Східного партнерства», де окремим пунктом виділено питання візової лібералізації. Натомість, офіційний Київ, хоч і не відкидає запрошення до участі в цій схемі, все ж наполягає на першочерговому поглибленні двосторонніх відносин. Як у цьому контексті виглядають перспективи повного скасування шенґенських віз для українців?
– Євросоюз складається з 27 незалежних держав, що вирішили об’єднати та спільно вирішувати питання у деяких основних сферах. Україна у цьому сенсі, цікавий випадок, бо вона знаходиться на східному кордоні Європейського Союзу. Та ж Польща дуже близька до України і географічно, і політично. Як відомо, вона відігравала важливу роль у Помаранчевій революції 2004 року і прагне, щоб Україна та Євросоюз поглибили свої зв’язки. Інші країни об’єднаної Європи провадять стриманішу політику у цьому сенсі. Отже, питання міграційних потоків між ЄС та Україною ілюструє досить різні підходи окремих країн Європи. У нинішньому питанні скасування віз кожна держава окремо разом із євроустановами повинна визначитися. Якою саме буде спільна відповідь наперед сказати важко.
– Як відреагує Європейський Союз, якщо українські лідери вирішать поновити колишній візовий режим?
– Слід дати час політичній владі кожної сторони відреагувати та ухвалити ті рішення, які вони вважатимуть правильними. Я маю великі сумніви, що Європейський Союз піде на те, аби будувати свої стосунки із сусідами на основі шантажування чи проявів сили. Ці стосунки тут вирішують по-іншому, бо ЄС – це простір переговорів та поступок, а не силового тиску. Тому, будь-які намагання тиснути заздалегідь приречені на неуспіх.
– Дехто з експертів нинішню візову ситуацію часом порівнює із невидимою «залізною завісою», що продовжує свою давню місію поділу Європи на «схід-захід». Чи погоджуєтеся Ви з таким баченням візових обмежень?
– Гадаю, що від таких порівнянь слід утримуватися. Десятиліття минули з того часу, коли Радянський Союз звів «залізну завісу», щоб чітко провести межу між Сходом та Заходом. У даному випадку – це звичайне питання організації доступу на територію. Кожна країна має суверенне право забороняти, чи дозволяти за окремих умов перетин своїх кордонів. Причому, це правило діє у стосунку України так само, як і у відношенні, скажімо, Італії чи Словенії. У цьому немає нічого шокуючого, бо це є суверенним правом будь-якої держави. Можна зрозуміти, що це питання може десь мати й доволі чутливі реакції. Проте, я переконаний, що країни все ж налаштовані на діалог та компроміси, які будуть проявом коректності та поваги до інтересів кожної сторони.
(Брюссель – Прага – Київ)