Доступність посилання

21 Листопад 2017, Київ 07:03

Гості: політологи Андрій Єрмолаєв і Максим Розумний

(Скорочена версія. Повну версію «Вашої Свободи» слухайте в аудіозапису)

Ірина Штогрін: Вже підведені офіційні підсумки першого туру президентських виборів. П’ятірка перша кандидатів або, власне, хто хотів, подякував своїм виборцям за підтримку.

Однак, думаю, результати першого туру не вдовольнили насправді на 100% жодного кандидата. Можливо, я помиляюся.

Пане Єрмолаєв?


Андрій Єрмолаєв: Як запитали, так і відповідаю.

Електорат продемонстрував високий рівень демократичної зрілості – прийшов, проголосував. І явка мене здивувала. Я думав, що буде менше електорату.

А що продемонстрували громадяни, які, прикриваючись електоральним правом, у цей час про щось переживали і підкреслювали в рядках бюлетенів?

У першу чергу я розглядаю це голосування як голосування протестне в широкому сенсі. І це можна зрозуміти.

Вперше за останніх, мабуть, років 10 президентські перегони проходять не в умовах відносної рівноваги, коли можна собі дозволити подискутувати про цивілізаційну перспективу, про ідеологічну ідентичність, а коли відбувається це в жорстких соціальних, економічних умовах кризи, коли люди про втрати не по телебаченню чують, на показниках фондової біржі, а по власній кишені, на виробництві, на робочому місці, на дорогах, там, де ніхто не прибирає сніг, і люди калічаться. Тобто, є очевидні речі. Вони це бачать. І вони голосували проти цього стану речей.

Зрозуміло, що уособленням винних за цей стан речей є в першу чергу влада. Тому на цих виборах влада програла в широкому сенсі. Влада йшла, умовно кажучи, кількома колонами, але всі ці колони в цілому набрали сумарно десь близько 30%. Ось це є голосування за владу.

До речі, взагалі враховуючи, що в Україні дуже лояльні люди… І на всіх виборах за провладні сили не менше 10% взагалі в принципі голосує. Водночас громадяни шукали якусь альтернативу. Зрозуміло, що тут домінували старі вподобання, стереотипи. Лідер опозиції Янукович став лідером першого туру.

Але високий відсоток набрали і молоді політики, які також зібрали голоси протесту і голоси тих, які шукали все-таки нові обличчя і нові ідеї.
Андрій Єрмолаєв: Тігіпко, Яценюк, це все-таки скоріше фермери, ніж лідери якихось об’єднань.

Ну, і дуже важко сказати, що Тігіпко, Яценюк є носіями якихось нових ідей. Це скоріше новий стиль. Більше того, вони дійсно стали на цих перегонах новими електоральними лідерами за кількістю голосів. Але поки що є проблеми з політичним лідерством. Це все-таки скоріше фермери, ніж лідери якихось об’єднань. Тому це для них серйозний виклик, тому що люди повірили. Поки що повірили ситуативно і обережно.

Розпоряджатися голосами ще жоден з них не вправі на відміну, наприклад, від лідерів, які підтверджують свій результат довіри вже протягом кількох років і дійсно мають електоральні ядра, мають потужні політичні партії, представництва на місцях і, власне, інституційно облаштовані як політичні лідери.

Ну, і наостанок. Я все-таки вважаю, що в цьому голосуванні був, з одного боку, і певний відчай, але був присутній і запит зміни.

- Там, де відчай, там надія. Погодьтеся.

Пане Розумний, на Вашу думку, чому електорат Віктора Януковича, який є стабільним, який його підтримує вже на кількох виборах дуже активно, цього року все-таки зменшився на певний відсоток?

Я подивилася, то 35% ми маємо у цьому році, було 39% у 2004 році у першому турі.


Максим Розумний: У мене прямо протилежна думка тій, яку колега, пан Єрмолаєв, висловив.

Мені не здається, що йдеться про протестне голосування. Чому? Мені здається, не про протестного виборця сьогодні, а про розгубленого виборця.

Максим Розумний
Поясню, чому. Візьмімо для порівняння 2002 рік. Тоді влада у вигляді блоку «За єдину Україну!» отримала більшість всього в одному регіоні – у Донбасі. Ну, в Криму я вже не пам’ятаю, як там було. Здається, комуністи там більше набрали.

Тобто, насправді ця колізія «влада проти влади», як на мене, була актуальна до 2004 року. Після 2004 року влада і опозиція стільки разів мінялися місцями, що ця колізія втратила актуальність до певної міри.

Як у зв’язку з тим, що от виникла конкурентна політика, немає якоїсь єдиної влади великої і якогось народу, який там десь внизу проти цієї влади протестує або її підтримує і все таке інше.

Виникла конкурентна політика. Але в цій конкуренції політики користуються такою комунікацією, що люди перестали їм не те, що довіряти, а просто розуміти, що вони говорять. Вони говорять одне, а завтра друге, говорять те, що нашвидкуруч їм написали, говорять те, що вони самі не продумали і не відчули. І в зв’язку з цим комунікація мертвіє. Політична комунікація в країні мертвіє. І тоді люди орієнтуються свої - чужі, більш розгублені – менш розгублені.
Максим Розумний: Помаранчевий електорат виявився більш розгубленим. А електорат Януковича більш стійким в умовах психологічного стресу.

Власне, так званий помаранчевий електорат виявився більш розгубленим, як на мене. А електорат Януковича виявився більш стійким в цих умовах психологічного стресу. Але він теж не залізний, він теж піддається цим факторам дезорієнтації і відсутності зрозумілих мотивацій в принципі за щось голосувати.

- Чи можемо ми зробити перший проміжний висновок. Все-таки електорат якимсь чином пам’ятає, що роблять люди при владі, якось там у нього засідає те, що сьогодні казали одне, а завтра казали інше, і якось відбувається оцей момент розчарування або, навпаки, якогось набуття певних симпатій.

І от коли людина стоїть перед цим довгим папірцем (цього разу він був довгенький, але не такий, як раніше), коли треба поставити галочку, людина якось згадує те, що відбувається, і по суті вже це своє рішення реалізує в тому, що голосує за когось.

Чи маємо ми розчарування, яке пережив так званий помаранчевий електорат, і це виразилося у голосуванні? Чи можемо ми сказати, що саме він розсіявся на тих кандидатів (ми можемо їх назвати): Яценюк, Тягнибок, Гриценко, Костенко?


Андрій Єрмолаєв: Ми ж не про платонівську школу говоримо, де питання розчарування чи віри – це результат якихось дискусій, спостережень, переживань і вражень. Перепрошую, та й влада – це ж не просто комбінація якихось людей, яким то вірять, то не вірять.

По-перше, влада – це армія, це бюджет, це кошти, це бюрократія, це сила. І немає її взагалі у портретах. Це машина і дуже жорстка машина. І той, хто нею володіє, той фактично панує. Тому-то така боротьба жорстока за владу. І тому-то визначення за владу чи проти влади – це водночас і за те, що вона робить, і за те, хто там, в цій владі.

З точки зору голосування за нових, чи за старих? Гриценко, Тягнибок, Яценюк, Тігіпко навряд чи є новачками з точки зору впізнаваності. У принципі, у кожного з них є досить високий показник впізнаваності – їх люди знають.

Інша справа – це те, що кожен з них не заявляв про себе як людина, яка бере на себе. Бо зараз феномен президентських перегонів, наприклад, відмінність від парламентських в тому, що тут на першому місці не колективна сила, а особистість, яка говорить: «За мною! Я йду! Я беру на себе!»

Відповідно мимоволі, незалежно від того, як облаштований лідер, яка кількість за ним ресурсів політичних, економічних і особистісних, все-таки люди починають з ним співміряти, чи буде з ним можливіше змінити, чи візьме він це на себе, чи він це подолає.

Голосування – це, власне, довіра, за ким можна йти, з ким можна співпрацювати, кого можна слухати, якщо виборець пасивний.
Андрій Єрмолаєв: Інна Богословська і Анатолій Гриценко виявилися найбільш цікавими диспутантами в ході виборів.

Я приведу дуже парадоксальний приклад з точки зору феномену лідерства, за моїми спостереженнями. Інна Богословська і Анатолій Гриценко виявилися найбільш цікавими диспутантами в ході виборів. І про це свідчили деякі ефіри, де, наприклад, використовувався такий прийом, як рейтингування цікавих кандидатів. Вони постійно перемагали.

Більше того, я знаю, що за спостереженнями людей, які були в регіонах і спілкувалися там з журналістами, просто з пересічними громадянами, ці люди були на слуху, як вони говорили, на що вони звертали увагу, нестандартність мислення.

Але з точки зору лідерських якостей, як люди, які можуть взяти владу держави і повести за собою, вони отримали мінімум довіри.

- 0,41% у Інни Богословської. Плюс не тільки ж на телеекрані, а ще й була активна виборча кампанія в регіонах, яка проводилася.

Андрій Єрмолаєв: З іншого боку, парадокс Яценюка і Тігіпка. Не великий секрет, що на рівні побутових вражень і на рівні соціологічних замірів є велике розчарування від кампанії Яценюка. Більше того, його образ суттєво трансформувався. Але, як на мене, він отримав гігантський відсоток. 7% – це дуже багато в цій державі і за цих обставин.
Андрій Єрмолаєв


Отже, все-таки голосування було також за якимись іншими ознаками. Тобто, за тим, що приховується за, умовно кажучи…

- Уявляєте, як зараз політики хочуть дізнатися, що там ховається в головах електорату!

Андрій Єрмолаєв: Ще більше можу сказати за Тігіпка. Я просто нагадаю на завершення, що 5 років тому пан Тігіпко був одним з керівників цієї держави, отієї самої епохи Кучми. Більше того, він був однією з надій цього режиму. І він до сих пір згадує, що він міг би стати спадкоємцем цього режиму. Але пройшло 5 років…

- Він зробив паузу, помовчав…

Андрій Єрмолаєв: Він зробив лише дві речі. Дуже вдала рекламна кампанія, ну інформаційна присутність, яка насправді була для гурманів, і дуже вдала і своєчасна критика влади, яка дозволила йому з 3% у вересні, з яких 1,5% – це був гламур, отримати 13% тих, які раптом почули більш чіткого, більш драйвого критика того ж самого, що вони самі критикують. Ми отримали 13%...

- З точки зору впізнаваності. Олександр Мороз. Що ми бачимо? Відсоток настільки низький, що цього, мабуть, не очікував ніхто – 0,38%.

Чому, пане Розумний, як Ви думаєте?


Максим Розумний: Тут я якраз би і погодився з попередніми оцінками.

Мені здається, що це свідчить про те, але свідчить на користь моєї концепції, тому що справді люди живуть у реальному світі, політика є реальною машиною. Але коли люди лишаються наодинці з бюлетенем, лишаються наодинці зі своїми уявленнями про владу і про те, що з цією владою, кого обирати і так далі, коли не спрацьовують якісь вищі мотивації і коли їм нецікаво… Ну, говорить Богословська цікаві речі, ну і добре…

До речі, вона набагато сильніше критикувала владу. Вона риторично запитувала: «Чи хочете ви жити з цією владою стільки років?»

- Як на мене, за рівнем агресивності це була одна з найагресивніших виборчих кампаній…

(Скорочена версія. Повну версію «Вашої Свободи» слухайте в аудіозапису)
  • 16x9 Image

    Ірина Штогрін

    Редактор інформаційних програм Радіо Свобода з жовтня 2007 року. Редактор спецпроектів «Із архівів КДБ», «Сандармох», «Донецький аеропорт», «Українська Гельсінська група», «Голодомор», «Ті, хто знає» та інших. Ведуча та редактор телевізійного проекту «Ми разом». Автор ідеї та укладач документальної книги «АД 242». Атор ідеї, режисер та продюсер документального фільму «СІЧ». Працювала коментатором редакції культура Всесвітньої служби Радіо Україна Національної телерадіокомпанії, головним редактором служби новин радіостанції «Наше радіо», редактором проекту Міжнародної організації з міграції щодо протидії торгівлі людьми. Закінчила філософський факультет Ростовського університету. Пройшла бімедіальний курс з теле- та радіожурналістики Інтерньюз-Україна та кілька навчальних курсів «IREX ПроМедіа». 

Ваша думка

Показати коментарі

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG