– По-перше, я хочу привітати Україну з новим Президентом. А по-друге, я б хотіла наголосити, що для нас зараз нічого не змінюється. Ми будемо продовжувати працювати далі, як і працювали, і сподіваємось, що все буде далі, як і було заплановано. Якщо виникнуть інші ситуації, ми можемо внести зміни у свою роботу, корегувати її, можливо, змінювати акценти. Але поки що ми працюємо у звичайному руслі та нормальному темпі.
– Що би Ви виділили як головний аспект Вашої роботи?
– Інформування. Надання вільного доступу до інформації, щоб люди, які цікавляться НАТО, могли отримати інформацію і робити свої висновки. Це їхнє право. Але спершу вони мають бути «озброєні», а тоді розумна, критично мисляча людина може робити свої висновки.
– Ви досить багато подорожуєте Україною. В яких регіонах найбільше цікавляться інформацією про НАТО? Де Вас найкраще зустрічають, чи з найбільшою цікавістю?
– Можу сказати, що мене сприймають позитивно по всій Україні. Я вже побувала і на заході, і на сході, і на півдні, і на півночі. Всі люди в Україні в цьому однакові. Вони готові послухати інформацію, послухати іншу думку. Але мене позитивно вражає те, що цікавість до тем безпеки, до тем майбутнього України є більшою на сході та півдні. Звичайні люди і журналісти задають дуже важкі питання, серйозні питання. Видно, що вони над цим глибоко мислять. Вони шукають відповіді в першу чергу для себе. На західній Україні теж дуже цікавляться, але їх цікавлять більше технічні аспекти – що станеться з Україною після вступу, коли вона вже нарешті вступить в НАТО. А на сході і півдні лунають більш філософські питання.
– Ви співпрацюєте з українськими державними організаціями, зокрема, з центром із питань євроатлантичної інтеграції. Але їхні останні повідомлення в рубриці інформаційно-аналітичного забезпечення датуються 2008 роком. Чи такий темп їхньої роботи якось впливає на вас?
– Знаєте, я не можу за них говорити, бо ми є дві різні структури. Наш Центр інформації та документації – це дипломатична місія в Україні. Існує лише два офіси подібного типу поза межами Європи – це в Києві і в Москві. Про українські структури мені важко сказати – треба звертатися до них і питати їх.
– Сьогодні «День захисника Вітчизни». В Україні багато людей ще, мабуть, за звичкою, продовжують відзначати цей день. Чи Ви мали би для них якесь побажання?
– Я думаю, що це гарна традиція. Чоловіки є важливі у тому, щоб забезпечити безпеку і свої родини і своєї країни також. Я думаю, що їм вдасться це зробити, і бажаю їм усього найкращого у цій справі.
– Що би Ви виділили як головний аспект Вашої роботи?
– Інформування. Надання вільного доступу до інформації, щоб люди, які цікавляться НАТО, могли отримати інформацію і робити свої висновки. Це їхнє право. Але спершу вони мають бути «озброєні», а тоді розумна, критично мисляча людина може робити свої висновки.
– Ви досить багато подорожуєте Україною. В яких регіонах найбільше цікавляться інформацією про НАТО? Де Вас найкраще зустрічають, чи з найбільшою цікавістю?
– Можу сказати, що мене сприймають позитивно по всій Україні. Я вже побувала і на заході, і на сході, і на півдні, і на півночі. Всі люди в Україні в цьому однакові. Вони готові послухати інформацію, послухати іншу думку. Але мене позитивно вражає те, що цікавість до тем безпеки, до тем майбутнього України є більшою на сході та півдні. Звичайні люди і журналісти задають дуже важкі питання, серйозні питання. Видно, що вони над цим глибоко мислять. Вони шукають відповіді в першу чергу для себе. На західній Україні теж дуже цікавляться, але їх цікавлять більше технічні аспекти – що станеться з Україною після вступу, коли вона вже нарешті вступить в НАТО. А на сході і півдні лунають більш філософські питання.
– Ви співпрацюєте з українськими державними організаціями, зокрема, з центром із питань євроатлантичної інтеграції. Але їхні останні повідомлення в рубриці інформаційно-аналітичного забезпечення датуються 2008 роком. Чи такий темп їхньої роботи якось впливає на вас?
– Знаєте, я не можу за них говорити, бо ми є дві різні структури. Наш Центр інформації та документації – це дипломатична місія в Україні. Існує лише два офіси подібного типу поза межами Європи – це в Києві і в Москві. Про українські структури мені важко сказати – треба звертатися до них і питати їх.
– Сьогодні «День захисника Вітчизни». В Україні багато людей ще, мабуть, за звичкою, продовжують відзначати цей день. Чи Ви мали би для них якесь побажання?
– Я думаю, що це гарна традиція. Чоловіки є важливі у тому, щоб забезпечити безпеку і свої родини і своєї країни також. Я думаю, що їм вдасться це зробити, і бажаю їм усього найкращого у цій справі.
