Доступність посилання

23 Вересень 2017, Київ 07:47

Адам Міхнік: Українці, будьте пильні, суверенність ніколи не дається раз і назавжди!


Варшава – Один із колишніх провідних діячів польської антикомуністичної опозиції Адам Міхнік називає справжнім чудом події 20-літньої давнини, коли на карті світу появилася незалежна українська держава. Він каже, що не сподівався настільки стрімкого розпаду Радянського Союзу й побоювався, що Москва втопить українські незалежницькі прагнення у крові. Такими спогадами колишній опозиціонер, а нині головний редактор впливового у Польщі видання «Ґазета виборча» поділився в розмові з Радіо Свобода.

– Пане Міхнік, коли на межі 80-90-х років у Польщі тривали великі демократичні перетворення, сусідня Україна залишалася заповідником брежнєвізму. Чи сподівалися Ви тоді, що вже у 91-му українці проголосять незалежність від Москви?

– Ні, я зовсім цього не сподівався. Більше того, я вважав, що мої українські друзі – брати Горині, Чорновіл, Лук’яненко, Сверстюк – висувають надто радикальні вимоги. Я вважав, що вони передчасно наголошують на питанні самостійності України, адже процес перебудови в СРСР тільки розгортався. Я побоювався, що такі вимоги можуть спричинити небажані наслідки, що в Москві переможе реакція, що путч, який мав місце в 91-му році, відбудеться значно раніше, що реакціонери усунуть Горбачова від влади так, як свого часу усунули Хрущова, і що «перестройка» перетвориться у «перестрілку». На мою думку, 20 років української незалежності – це чудо. Якщо проаналізувати розстановку сил і подивитися на карту Європи кінця 1980-х, то Україна не мала жодного шансу на незалежність. У ті роки навіть в самій Україні незалежницькі настрої мала меншість її населення.

– У вересні 1989-го Ви брали участь в установчому з’їзді Народного руху України за перебудову, як представник польської опозиції. Як Вам запам’яталася ця подія?

– У мене були фантастичні, просто надзвичайні враження. Я чув голос вільної України. Я виступив на цьому з’їзді з промовою. Знаю, що саме після цього виступу мене запам’ятали такі українці, як Андрухович, Брюховецький, Фінберг. Я говорив коротко й влучно, пам’ятаю ці слова: «Нехай вам доля сприяє, нехай вам Бог дасть силу, нехай живе вільна, демократична й справедлива Україна».

– А як у серпні 1991-го року молода польська демократія оцінювала спробу ГКЧП зупинити розпад радянської імперії?

– Ми не були переконані в тому, що й у нас щось подібне не станеться. У Польщі базувалися радянські війська, тож у 89-му, 90-му роках у нас було відчуття, що ми йдемо по тонкій кризі. Тоді була подвійна загроза – з одного боку були побоювання, що в Москві гору візьмуть реакціонери, а з другого, що й у Польщі з'явиться якась п’ята колона. Радянські агенти були всюди – в апараті безпеки, у війську, у пропаганді, в адміністрації. Вони були всюди.

Коли імперія вже тріщала по швах, дехто із західних політиків переконував українців відмовитися від їхніх самостійницьких прагнень.

– Аякже! Передусім Буш. Згадаймо його відомий виступ у Києві. Він говорив тоді абсурдні речі. Він міг так думати, та він не мав права говорити українцям такі слова. Тоді йому треба було покласти квіти під пам’ятником Шевченка й запевнити українців, що американська адміністрація сприяє прагненням українського народу збудувати демократію. Натомість говорити українцям, що вони повинні зберегти Радянський Союз, – це було абсурдом.

– Чи пригадуєте день, коли Україна стала незалежною?

– У день, коли Україна оголосила незалежність, до мене зателефонував наш тодішній прем’єр Ян Кшиштоф Бєлецький. Він сказав: «Десять хвилин тому я оголосив, що Польща визнає незалежність України. Як ти це оцінюєш?» Я сказав йому: «Кшиштофе, за таку новину до кінця свого життя можеш просити у мене горілки стільки, скільки забажаєш. Ти зробив те, чого від нас вимагало почуття польської честі та польські державні інтереси». Я не знаю, чи в Україні про це пам’ятають, та саме Кшиштоф був першим прем’єром у світі, який ухвалив таке рішення. На мою думку, українці повинні запросити його до Києва й відзначити найвищою державною нагородою.

– Ви багато років уважно спостерігаєте за розвитком подій в Україні. Як вважаєте, чи ті, хто сьогодні побоюються, що Україна може втратити суверенітет, мають рацію?

– Суверенність та демократія – це питання, про які потрібно постійно дбати. Потрібно постійно бути пильними. Постійно. Суверенність ніколи не дається раз і назавжди.

Ваша думка

Показати коментарі

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG