Доступність посилання

20 Жовтень 2017, Київ 03:23

Вашингтон – Попри всі проблеми, з якими нині зіштовхується Білорусь, – 17 років авторитарного правління Олександра Лукашенка, політична ізоляція та економічний ледь не дефолт – Мінськ якось виживає. Економіка потихеньку зростає, країна не банкрутує, народ не йде скидати існуючу владу. Лукашенку, однак, потрібні гроші, недавня девальвація білоруського рубля залишила білорусів утричі біднішими. Як довго може проіснувати такий стан? Чи наладнає Мінськ свої відносини з Вашингтоном або з Європейським Союзом? Чи може зблизиться з Росією ще тісніше? Такі запитання цими днями розглядали американські аналітики на конференції у Вашингтоні і конкретних відповідей, на жаль, не знайшли.

Останній посол США в Білорусі Карен Стюарт покинула Мінськ у березні 2008 року, після того, як білоруська влада погрожувала видворити її з країни. Після цього Білорусь зменшила кількість своїх представників у Вашингтоні до п’яти осіб і видворила всіх американських дипломатів із Білорусі, крім п’яти. Цей дипломатичний паритет триває до сьогодні.

Після розгромлення антиурядових демонстрацій та масових арештів, що спалахнули внаслідок нечесних президентських виборів у грудні минулого року, США запровадили санкції проти кількох білоруських підприємств та їхніх закордонних представників і заблокували видачу віз низці білоруським урядовцям.

Лукашенко нікого не слухає

Представник Державного департаменту США Бакстер Гант переконаний: спільні санкції США та ЄС на тлі важкої фінансової ситуації в Білорусі мають вплив, і цей тиск треба продовжувати.

«Ми добре скоординували наші реакції після розгону післявиборних демонстрацій, дуже важливо, щоб США і ЄС підтримували цю єдність найближчими тижнями й місяцями. Ми сподіваємося, ми заохочуємо Білорусь змінити курс, але, враховуючи 17-річне правління Лукашенка, ми в цьому сумніваємося», – зазначив представник Держдепартаменту.

Європейський Союз також не зазнав успіхів у своїх стосунках із Білоруссю, стверджує професор Мітчелл Оренстайн із університету Джонса Гопкінса. Політика ЄС щодо Білорусі – це постійні невдачі, каже він. Принцип батога і пряника тут не спрацьовує, оскільки в ЄС не вистачає ані батога, ані пряника.

«Не вистачає пряника, бо ЄС не може запропонувати Білорусі членство. Членство в ЄС – це найміцніший важель впливу. Не вистачає й батога, оскільки санкції не дали бажаного результату. Отож, ЄС не має інструментів ефективно діяти в цій ситуації, яка тягнеться й тягнеться», – зауважує професор Оренстайн.

Європейські санкції не дуже турбують Лукашенка. Він це промовисто показав, коли білоруська делегація відмовилася від участі в саміті «Східного партнерства» ЄС у Варшаві.

Чи повинна Європа зовсім списати Білорусь? Чи підштовхне нинішня ситуація цю країну в тісніші обійми Москви? Ні, каже Олексій Пікулік, директор білоруського Інституту стратегічних студій. Так, Росія глибоко задіяна в білоруських справах, однак російські відносини із Білоруссю характеризуються трьома міфами, які аж ніяк не відповідають дійсності, стверджує експерт.

«Перший міф – це те, що Росія хоче поглинути Білорусь політично і позбавити білорусів суверенітету. Другий міф – що Росія хоче приватизувати всю білоруську економіку за один долар. І третій міф, що Росія переживає екзистенційний страх, що Білорусь відновить діалог із Заходом», – зазначає Олексій Пікулік.

Росія потребує Білорусь для її інтеграційних проектів, бо що це буде за «Євразійський союз» без Білорусі, каже він. Для цієї інтеграції потрібні гроші. Якщо здійсняться прогнози про зниження цін на нафту наступного року, Росія матиме купу проблем і їй буде не до Білорусі. І це може повернути Мінськ до ЄС. У будь-якому разі, конкретних кроків щодо Білорусі не слід очікувати аж до завершення президентських виборів у Росії.

Отже, ані США, ані ЄС не спроможні суттєво вплинути на Білорусь, а тепер схоже, що й Росія втрачає свій вплив. Виходить, що вкотре виграє Олександр Лукашенко. Але коли почнуть вигравати білоруси?
  • 16x9 Image

    Ірина Халупа

    На Радіо Свобода від 1990 року. Редактор і ведуча передач «Україна і світ», «52:30 у різних вимірах», «Вечірня Свобода», «Українське коло», «30 хвилин у різних вимірах». У 2001-2007 роках заступник директора Української редакції. 2007-2011 роки – директор редакції. Жила в п’яти країнах. Люблю мови, подорожувати, українську літературу 1920-30-х років, мистецтво та старі фільми. Не терплю фальш і брехню. Щоб не збожеволіти від української політики – вишиваю.

Ваша думка

Показати коментарі

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG