Професор Рорі Фіннін є керівником Українських студій при Кембриджському університеті у Великій Британії. Американець, який українську вивчив, працюючи два роки вчителем англійської мови в селі під Києвом, він майже без акценту цитує поета Семенка, у творчості Тичини знаходить посилання на депортацію кримських татар, а його студент-ірландець написав вірш, присвячений Василеві Стусові. Цього разу Радіо Свобода розпитувало у професора Рорі Фінніна про Тараса Шевченка та співзвучних йому геніїв англійської і шотландської літератури.
– Пане Фіннін, на Вашу думку, чи можна порівнювати Шевченка, скажімо, з Байроном, чи йому більше личить ім’я селянського чи козацького поета? Тоді йому, можливо, ближчий Бернс?
– Ваше запитання здається простим. Як ці народні поети, як Шевченко, як Бернс, як Байрон стали інтелектуальними навіть духовними прародителями своїх країн? Це дуже цікаво, і відповідь на це запитання є складною і, як на мене, захопливою. Значною мірою можу сказати, що це взагалі стосується різних суспільних питань. Вірші є портативними. Ми можемо співати їх, читати їх напам’ять і так далі. І це було дуже важливо, особливо в 19-му столітті в Ірландії, в Англії, в Україні також, коли селяни, які не вміли читати або писати, могли вивчити вірші і поеми Бернса або Шевченка та інших поетів напам’ять і співати їх. Це по-перше.
По-друге, є інше літературне питання: якою є структурна роль поезії у процесі уявлення нації. І як на мене, одним із елементів будь-якої можливої відповіді має бути сила ліричного звернення. Це, очевидно, в поезії Шевченка і в Бернса, і також в поезії Байрона і так далі. Я б сказав, що Шевченко використовує ліричне звернення більш ефективно, ніж будь-який поет у світовій літературі. Але треба підкреслити, що під поезією я не маю на увазі наративну поезію в цьому контексті. Я не маю на увазі поезію, що розповідає історію. Я маю на увазі ліричну поезію. Тому що ліричні поеми не розповідають історії. Вони нам не розповідають про, наприклад, важкі випробування і лихо Катерини, або про повстання гайдамаків і так далі. Замість того, ліричні поеми фільтруються через призму одного голосу, і це дуже важливо, через ліричну персону, ліричний образ, часто позбавлений будь-якого чіткого контексту.
Часто з таємничого, незнаного місця ліричні образи кличуть нас, попереджають нас, дають нам поради і так далі. Це відбувається в поезії Шевченка, це відбувається в поезії Байрона. І вони це роблять шляхом своєї унікальної здібності звертатися до читача. Це дуже-дуже важливо. Можливо, тут приклади будуть корисними. Візьміть останній рядок поеми Шевченка «І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм в Україні і не в Україні моє дружнєє послання». Ця поема прагне досягти всього народу, як це зрозуміло із повної назви і всього народу у просторі і часі. Останній рядок всі пам’ятають в Україні дуже добре: обніміться ж, брати мої, молю вас, благаю. Це більше, ніж глибоко відчутне благання. Це кульмінація, як на мене, складного процесу, заклику, що відбувається протягом цілої поеми. І цей заклик є складним, тому ще це передається з поемою, яка є настільки унікальною через літературні форми, здатність підсилювати звернення між «я» ліричного образу та «ти» читача.
– Якщо говорити про сприйняття поезії Шевченка не українською мовою. Вважають, що англійською Шевченка перекладати досить важко і він краще, можливо, міг би звучати шотландською говіркою, так би мовити, мовою пригнобленої нації. Чи це дійсно так, на Вашу думку?
– Я думаю, що це чудовий пункт, це, можливо, так. Але у нас є переклади Шевченка в англійському контексті. Треба відзначити, що вони не будуть ідеальними, але вони досить добрі. Наприклад, переклади Віри Річ, прекрасні переклади, але, звичайно, це дуже цікавий проект. Як перекласти Шевченка на шотландську мову? Але це тільки один варіант, можливо, будуть інші варіанти також.
– Ви згадали про Віру Річ, вона вбачала у Шевченкові національне єство і водночас закликала не таврувати його словами такими як «пророк», «національний скарб», а дивитись на нього як на живу, звичайну людину. Пане Фіннін, чи Ви вважаєте застарілим сприйняття Шевченка як ікони національного ідола? Які аналогії можна було б навести у сучасному сприйнятті Шевченка, скажімо, у Британії?
– Дуже цікаве запитання. Навіть надто часто говоримо про Шевченка, начебто його поетичний корпус був однорідним, монолітним, але це навпаки. Його поетичний корпус є, звичайно, різноманітним, провокаційним і іноді навіть суперечливим. Тобто він є справжній артист, справжній світовий поет. Ми занадто часто також читаємо поеми, звертаючи увагу на те, що там говориться, а не на те, як там говориться. Але для поезії форма – це все. І нам треба звертати увагу на форму його поем взагалі. Як сказав колись Микола Костомаров про поезію Шевченка, «це сірий народ, який говорить устами свого поета». І нам треба відзначити і підкреслити, що це не є кліше. Майстерність Шевченка та інший народних поетів є пробудженням, не просто усвідомлення того, що тебе закликають бути національним суб’єктом, але що це саме ти звертаєшся із закликом. І як на мене, ці складні, уявні явища, вони показують та підкреслюють те, що поезія Тараса Шевченка є повчальною поза межами України, поза межами української та слов’янської літератур і заохочує нас усіх заглянути під поверхню чудового поетичного світу.
– В Україні Тараса Шевченка й сьогодні називають не лише поетом, а й національним лідером, генієм. Це якраз те, про що ми говорили в контексті з Вірою Річ. Він у своїх творах політично актуальний донині і кличе до подальшої боротьби за зміцнення національної незалежності України. А як у Британії? Чи є, на Вашу думку, такі ж національні літературні генії? Наприклад для Шотландії, особливо зараз, коли Шотландія домагається незалежності від Британії?
– По-перше, я американець і для мене, наприклад, Уолт Вітмен дуже відомий і дуже важливий поет, і національний геній. Але тут, в Англії, звичайно, це Шекспір. Треба відзначити, що є на сьогодні багато варіантів його робіт, його поезії, тобто він живий у дуже важливому сенсі. І я сподіваюсь, що Шевченко також живий, не тільки там в Україні, а, звичайно, і тут, у Кембріджі також. Але як він стоїть у цьому політичному контексті, дуже важко відповісти на це питання, але, звичайно, воно дуже цікаве.
– Пане Фіннін, як англомовні студенти сприймають Шевченка?
– Вони його дуже люблять. Чому? Вони бачать, що це дуже складний поет. Нам треба читати Шевченка знову, і знову, і знову. Його поетичний корпус дуже складний. Іноді ми думаємо, що Шевченко просто пам’ятник у парку чи щось таке. Він дуже живий поет і наші студенти тут у Кембріджі читають його і починають з цього ставлення, що він живий світовий поет і нам треба читати його.
– Кого ще, крім Шевченка, Ви можете назвати національним бардом України?
– Для мене Тичина, по-перше, після нього Стус. Мені також дуже подобається поезія Ліни Костенко, Оксани Забужко, нам була дуже велика честь вітати її тут у Кембриджі. Але на першому місці для мене – Тичина.
– Пане Фіннін, на Вашу думку, чи можна порівнювати Шевченка, скажімо, з Байроном, чи йому більше личить ім’я селянського чи козацького поета? Тоді йому, можливо, ближчий Бернс?
Часто ліричні образи кличуть нас, попереджають, дають нам поради. Це відбувається в поезії Шевченка, в поезії Байрона
– Ваше запитання здається простим. Як ці народні поети, як Шевченко, як Бернс, як Байрон стали інтелектуальними навіть духовними прародителями своїх країн? Це дуже цікаво, і відповідь на це запитання є складною і, як на мене, захопливою. Значною мірою можу сказати, що це взагалі стосується різних суспільних питань. Вірші є портативними. Ми можемо співати їх, читати їх напам’ять і так далі. І це було дуже важливо, особливо в 19-му столітті в Ірландії, в Англії, в Україні також, коли селяни, які не вміли читати або писати, могли вивчити вірші і поеми Бернса або Шевченка та інших поетів напам’ять і співати їх. Це по-перше.
По-друге, є інше літературне питання: якою є структурна роль поезії у процесі уявлення нації. І як на мене, одним із елементів будь-якої можливої відповіді має бути сила ліричного звернення. Це, очевидно, в поезії Шевченка і в Бернса, і також в поезії Байрона і так далі. Я б сказав, що Шевченко використовує ліричне звернення більш ефективно, ніж будь-який поет у світовій літературі. Але треба підкреслити, що під поезією я не маю на увазі наративну поезію в цьому контексті. Я не маю на увазі поезію, що розповідає історію. Я маю на увазі ліричну поезію. Тому що ліричні поеми не розповідають історії. Вони нам не розповідають про, наприклад, важкі випробування і лихо Катерини, або про повстання гайдамаків і так далі. Замість того, ліричні поеми фільтруються через призму одного голосу, і це дуже важливо, через ліричну персону, ліричний образ, часто позбавлений будь-якого чіткого контексту.
Часто з таємничого, незнаного місця ліричні образи кличуть нас, попереджають нас, дають нам поради і так далі. Це відбувається в поезії Шевченка, це відбувається в поезії Байрона. І вони це роблять шляхом своєї унікальної здібності звертатися до читача. Це дуже-дуже важливо. Можливо, тут приклади будуть корисними. Візьміть останній рядок поеми Шевченка «І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм в Україні і не в Україні моє дружнєє послання». Ця поема прагне досягти всього народу, як це зрозуміло із повної назви і всього народу у просторі і часі. Останній рядок всі пам’ятають в Україні дуже добре: обніміться ж, брати мої, молю вас, благаю. Це більше, ніж глибоко відчутне благання. Це кульмінація, як на мене, складного процесу, заклику, що відбувається протягом цілої поеми. І цей заклик є складним, тому ще це передається з поемою, яка є настільки унікальною через літературні форми, здатність підсилювати звернення між «я» ліричного образу та «ти» читача.
– Якщо говорити про сприйняття поезії Шевченка не українською мовою. Вважають, що англійською Шевченка перекладати досить важко і він краще, можливо, міг би звучати шотландською говіркою, так би мовити, мовою пригнобленої нації. Чи це дійсно так, на Вашу думку?
– Я думаю, що це чудовий пункт, це, можливо, так. Але у нас є переклади Шевченка в англійському контексті. Треба відзначити, що вони не будуть ідеальними, але вони досить добрі. Наприклад, переклади Віри Річ, прекрасні переклади, але, звичайно, це дуже цікавий проект. Як перекласти Шевченка на шотландську мову? Але це тільки один варіант, можливо, будуть інші варіанти також.
– Ви згадали про Віру Річ, вона вбачала у Шевченкові національне єство і водночас закликала не таврувати його словами такими як «пророк», «національний скарб», а дивитись на нього як на живу, звичайну людину. Пане Фіннін, чи Ви вважаєте застарілим сприйняття Шевченка як ікони національного ідола? Які аналогії можна було б навести у сучасному сприйнятті Шевченка, скажімо, у Британії?
Як сказав колись Микола Костомаров про поезію Шевченка, «це сірий народ, який говорить устами свого поета»
– Дуже цікаве запитання. Навіть надто часто говоримо про Шевченка, начебто його поетичний корпус був однорідним, монолітним, але це навпаки. Його поетичний корпус є, звичайно, різноманітним, провокаційним і іноді навіть суперечливим. Тобто він є справжній артист, справжній світовий поет. Ми занадто часто також читаємо поеми, звертаючи увагу на те, що там говориться, а не на те, як там говориться. Але для поезії форма – це все. І нам треба звертати увагу на форму його поем взагалі. Як сказав колись Микола Костомаров про поезію Шевченка, «це сірий народ, який говорить устами свого поета». І нам треба відзначити і підкреслити, що це не є кліше. Майстерність Шевченка та інший народних поетів є пробудженням, не просто усвідомлення того, що тебе закликають бути національним суб’єктом, але що це саме ти звертаєшся із закликом. І як на мене, ці складні, уявні явища, вони показують та підкреслюють те, що поезія Тараса Шевченка є повчальною поза межами України, поза межами української та слов’янської літератур і заохочує нас усіх заглянути під поверхню чудового поетичного світу.
– В Україні Тараса Шевченка й сьогодні називають не лише поетом, а й національним лідером, генієм. Це якраз те, про що ми говорили в контексті з Вірою Річ. Він у своїх творах політично актуальний донині і кличе до подальшої боротьби за зміцнення національної незалежності України. А як у Британії? Чи є, на Вашу думку, такі ж національні літературні генії? Наприклад для Шотландії, особливо зараз, коли Шотландія домагається незалежності від Британії?
– По-перше, я американець і для мене, наприклад, Уолт Вітмен дуже відомий і дуже важливий поет, і національний геній. Але тут, в Англії, звичайно, це Шекспір. Треба відзначити, що є на сьогодні багато варіантів його робіт, його поезії, тобто він живий у дуже важливому сенсі. І я сподіваюсь, що Шевченко також живий, не тільки там в Україні, а, звичайно, і тут, у Кембріджі також. Але як він стоїть у цьому політичному контексті, дуже важко відповісти на це питання, але, звичайно, воно дуже цікаве.
– Пане Фіннін, як англомовні студенти сприймають Шевченка?
Іноді ми думаємо, що Шевченко просто пам’ятник у парку. Він дуже живий поет і наші студенти тут у Кембріджі читають його
– Вони його дуже люблять. Чому? Вони бачать, що це дуже складний поет. Нам треба читати Шевченка знову, і знову, і знову. Його поетичний корпус дуже складний. Іноді ми думаємо, що Шевченко просто пам’ятник у парку чи щось таке. Він дуже живий поет і наші студенти тут у Кембріджі читають його і починають з цього ставлення, що він живий світовий поет і нам треба читати його.
– Кого ще, крім Шевченка, Ви можете назвати національним бардом України?
– Для мене Тичина, по-перше, після нього Стус. Мені також дуже подобається поезія Ліни Костенко, Оксани Забужко, нам була дуже велика честь вітати її тут у Кембриджі. Але на першому місці для мене – Тичина.
