У російській столиці помпезно відзначили 100-річчя одного з найвідоміших радянських поетів і літературних чиновників – Сергія Михалкова. На зустріч нащадків літератора – а серед них його сини, знамениті режисери Микита Михалков і Андрон Кончаловський – прибув сам президент Володимир Путін.
Поки що відкрили меморіальну дошку на будинку, де жив поет. Але попереду – пам’ятник, літак і пароплав. І в цьому є своя логіка. Михалков – найочевидніший символ літератури, готової служити владі. Офіційно – дитячий поет – він написав слова двох гімнів держави. Перший – на особисте замовлення Йосипа Сталіна. Другий – на особисте замовлення Володимира Путіна. І нічого, що слова першого гімну змушений був знати кожен житель СРСР, а другого не знає майже ніхто. У будь-якому випадку Михалков – автор гімну Росії, клону «того самого» радянського гімну, покликаного нагадати, що старі часи повертаються і зі спробами демократизації покінчено.
Як голова Спілки письменників радянської Росії він був активним учасником всіх компаній цькування своїх колег, першим підписував колективні листи, догоджав і викривав. Любов до віршів Михалкова та його фігури стала символом радянського ставлення до життя, успіху, позбавленого навіть натяку на мораль і поваги до цієї демонстративної аморальності. Тому дивуватися любові Путіна до Михалкова не варто. Путін – вихованець таких ось Михалкових.
Але парадокс в тому, що сам Сергій Михалков, який прожив 96 років і народився в родині, що пишалася своїми дворянськими коріннями, виховувався зовсім на інших зразках. Тому він прожив своє успішне життя в порожнечі і брехні.
«Я пишу всего три слова: «cлава партии родной» – це вірші радянських часів. У 1991 році поет підтримав путч. А ось – із мемуарів часів Єльцина: «Впав «Союз нерушимий», поховавши під своїми уламками, здавалося б, непорушні структури партійно-державного апарату з його байдужою до долі людини правоохоронною та каральною системою, прогнилою економікою, «розвинутим соціалізмом» і примарними комуністичними ідеалами». А після цих мемуарів був гімн для Путіна. Так коли ж Міхалков був справжнім? І чи був взагалі?
Віталій Портников – журналіст Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Поки що відкрили меморіальну дошку на будинку, де жив поет. Але попереду – пам’ятник, літак і пароплав. І в цьому є своя логіка. Михалков – найочевидніший символ літератури, готової служити владі. Офіційно – дитячий поет – він написав слова двох гімнів держави. Перший – на особисте замовлення Йосипа Сталіна. Другий – на особисте замовлення Володимира Путіна. І нічого, що слова першого гімну змушений був знати кожен житель СРСР, а другого не знає майже ніхто. У будь-якому випадку Михалков – автор гімну Росії, клону «того самого» радянського гімну, покликаного нагадати, що старі часи повертаються і зі спробами демократизації покінчено.
Як голова Спілки письменників радянської Росії він був активним учасником всіх компаній цькування своїх колег, першим підписував колективні листи, догоджав і викривав. Любов до віршів Михалкова та його фігури стала символом радянського ставлення до життя, успіху, позбавленого навіть натяку на мораль і поваги до цієї демонстративної аморальності. Тому дивуватися любові Путіна до Михалкова не варто. Путін – вихованець таких ось Михалкових.
Але парадокс в тому, що сам Сергій Михалков, який прожив 96 років і народився в родині, що пишалася своїми дворянськими коріннями, виховувався зовсім на інших зразках. Тому він прожив своє успішне життя в порожнечі і брехні.
«Я пишу всего три слова: «cлава партии родной» – це вірші радянських часів. У 1991 році поет підтримав путч. А ось – із мемуарів часів Єльцина: «Впав «Союз нерушимий», поховавши під своїми уламками, здавалося б, непорушні структури партійно-державного апарату з його байдужою до долі людини правоохоронною та каральною системою, прогнилою економікою, «розвинутим соціалізмом» і примарними комуністичними ідеалами». А після цих мемуарів був гімн для Путіна. Так коли ж Міхалков був справжнім? І чи був взагалі?
Віталій Портников – журналіст Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
