Доступність посилання

23 Жовтень 2017, Київ 05:52

Українці повинні більше шанувати свою мову і культуру – професор Мозер


Українці самі повинні навчитися шанувати свою мову і культуру, зробити їхні знання необхідними перш за все в самій Україні, а вже потім долучати до цього інших, вважає професор мовознавства Інституту славістики Віденського університету, президент Міжнародної асоціації україністів Міхаель Мозер. Із ним Радіо Свобода говорило про те, як зараз виглядає ситуація з українознавчими дисциплінами та центрами їхнього вивчення на Заході та на Сході.

Мовознавець, професор Інституту славістики Віденського університету Міхаель Мозер
Мовознавець, професор Інституту славістики Віденського університету Міхаель Мозер

– Досі, звісно, вражає те, на якому рівні перебуває україністика, якщо йдеться про статус україністики в різних університетах світу. Фактично, це деякі центри. Ми не будемо говорити про Польщу. Там досі україністика справді сильна. Ми будемо говорити про західні країни. Скажімо, про Австрію, Німеччину, Францію чи Великобританію. Там мало студентів, дуже мало студентів. Не можна сказати, що нема україністів. Вони є, і це зазвичай колишні росіяністи, такі, що справді розширили профіль і стали справжніми україністами.

– Чи це є питання попиту чи пропозиції? Що визначає в даному випадку кількість студентів, які хотіли би вчити україністику, чи наявність кафедри і професорів, які би могли їх навчити?

Багато хто під нашим впливом вибирає україністичний шлях, але вони переходять на такі теми, зазвичай, із русистики, інколи з полоністики

– Звісно, ця ситуація трохи вражає. І якщо я говорив про ту ситуацію, яку я все ж таки знаю найкраще, це ситуація Віденського університету, то там ми маємо аж двох літературознавців, які зосереджуються на україністичних темах. Там працюю і я, але студентів мало. І хто за це відповідає? Хіба ми? Тобто фахівці, що працюють у галузі україністики? Навряд.

Хіба студенти, що ніяк не хочуть займатися україністикою? Навпаки. Багато хто все ж таки під нашим впливом протягом навчання вибирає україністичний шлях, але вони переходять на такі теми, на такі вподобання, зазвичай, із русистики, інколи з полоністики.

Коли Україна створить таку мовну ситуацію, що треба знати українську мову, то люди, звісно, вивчатимуть українську мову з різних причин

З одного боку, це зрозуміло. Оскільки просто об’єктивно російська мова «найбільша», тобто найбільша кількість мовців. А з другого боку, хто ж відповідає за те, що так мало україністів? Вибачте, мені здається, за це відповідають українці. Якби Україна була україномовною, то напевно було б значно більше україністів. Бо коли Україна створить таку мовну ситуацію, що треба знати українську мову, то люди, звісно, вивчатимуть українську мову з різних причин.

Все ж таки україністика – це не лише мовознавство і не лише літературознавство, це і різні контакти у сфері бізнесу, у сфері політичних і дипломатичних відносин і так далі. Я не засуджую. Я розумію, що це пов’язано з минулим. Звісно, це є певне пострадянське явище, але час це змінити.

Політична карикатура Олексія Кустовського
Політична карикатура Олексія Кустовського

– Які у світі центри україністики Ви би назвали як найсильніші?

– Це традиційні центри, які вже існують давно. Із Північної Америки це Канадський інститут українознавчих студій в Едмонтоні, в Торонто, і це Гарвардський інститут українознавчих студій. Ці центри пов’язані з певною історією української громади в Північній Америці. Вони просто колись дали величезні гроші, щоб поставити такі могутні дослідницькі центри.

А в Європи це менші центри. Наприклад, порівняно недавно постав Інститут україністики в Кембриджі в Британії, але це невеликий інститут, там, якщо не помиляюся, як україніст працює, передусім одна людина. Але заклад має таку назву. Там є і поодинокі люди у Великобританії, які працюють у галузі україністики. Це ж стосується і Франції. А що стосується Швейцарії, є Університет Санкт-Галлена, який треба все ж таки назвати окремо через те, що тамтешній україніст колись встиг здійснити величезний проект, що єднає істориків, літературознавців, мовознавців і здобутками цього проекту будуть нові твори, присвячені, наприклад, історії української літератури.

У Німеччині також поодинокі люди плюс державний університет Грайфсвальд. Це такий окремий пункт. Поки що ми просто раді, що там взагалі все ще живе україністика. Бо вона була під поважною загрозою.

І є там Український вільний університет в Мюнхені. Це зовсім окрема тема, оскільки це заклад для українських студентів, які навчаються в Німеччині. І є ще Італія, скажімо. Там є просто знову окремі люди, але й такі, що дуже успішно знайшли своїх учнів. Італійська україністика порівняно сильна. Ну і Відень. Також такий важливий центр україністики, мені здається.

– Як голова Міжнародної асоціації україністів Ви маєте під опікою свої не лише західні країни, але й східні країни. Що відбувається з україністикою в Росії?

З офіційними представниками російської асоціації не підтримую жодних окремих контактів. Це дуже політичне питання

– Я знаю, що в Росії деякі люди займаються україністикою. Вони теоретично пов’язані з Міжнародною асоціацією україністів. Проте з різних причин, про які я тут не хочу говорити, я з офіційними представниками російської асоціації не підтримую жодних окремих контактів. Це дуже політичне питання.

– Результати їхньої роботи Ви бачите? Ви бачите книжки, презентації, доповіді?

– Ні, якщо йдеться про філологічні науки, то не бачу. Може якісь є, але вони просто не потрапляли до мене з різних причин. А я знаю, що в історичних науках, які все ж таки належать до україністики, поставали серйозні твори.

– Як реагують члени асоціації на пропагандистські твори своїх колег з Росії, якщо вони з’являються?

Ми пишемо якомога критичніші рецензії, в якомога відомішому міжнародному журналі, щоб ми не варилися лише у власному соку

– Якщо це публікація і вона така, що варто про неї щось написати, бо дещо просто є сміття, що про нього не варто говорити нічого... Але якщо це наука все ж таки певною мірою, але там є складні моменти, то ми пишемо рецензію. Ми пишемо якомога критичніші рецензії, в якомога відомішому міжнародному журналі, щоб ми не варилися лише у власному соку. Якщо це, скажімо, наукова конференція, то ми беремо участь у дискусії. Бо, звісно, у нас сильніші аргументи, і для них ситуація не дуже вигідна, коли є нормальна аудиторія, оскільки рацію маємо ми.

НА ЦЮ Ж ТЕМУ:

Про мовну психотравму і українське ґетто. Українська журналістка заступилася за Олега Скрипку

Київ може показати приклад, як подолати наслідки мовної окупації України​

Не заборона російської, а захист української мови. Низка ЗМІ спотворили зміст проекту ухвали Київради

Financial Times: кількість російськомовних в Україні суттєво зменшилася

Кількість виборців проросійських партій в Україні стрімко зменшується – експерт​

Кореянка вивчила українську. Її дивують російськомовні чиновники України​

Міжнародне угруповання із захисту російськомовних під контролем Кремля

Українська мова і Порошенко. Досвід Фінляндії та Ізраїлю для України​

Українська мова на телебаченні. Парламент зробив перший крок

Закон про мову – шанс для дітей із російськомовних родин знати українську

Війна проти України. Вбивство бібліотеки і українська мова​

Путін розпочав війну проти України із мовної агресії​

Українська мова і захисники «русского мира»

  • 16x9 Image

    Марія Щур

    В ефірі Радіо Свобода, як Марія Щур, із 1995 року. Кореспондент, ведуча, автор програми «Європа на зв’язку». Випускниця КДУ за фахом іноземна філологія та Центрально-Європейського університету в Празі, економіст. Стажувалася в Reuters і Financial Times у Лондоні, Франкфурті та Брюсселі. Вела тренінги для регіональних журналістів.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG