Доступність посилання

20 Вересень 2017, Київ 23:42

​По вулицях уже ходив «сєпарський» патруль – учасники «Піккардійської терції» про концерт у Донецьку 2014-го


«Піккардійська терція». Зліва направо: Володимир Якимець, Андрій Капраль та Ярослав Нудик

У 1993 році в Донецьку співали українські пісні, а в 2014-му на їхньому концерті, попри небезпеку, махали синьо-жовтими прапорами і співали гімн України. Про це в ефірі Радіо Донбас.Реалії пригадали учасники одного з найстарших колективів України – «Піккардійської терції». У студії Володимир Якимець, Ярослав Нудик та Андрій Капраль також обговорили, яку роль на Донбасі відіграє культурний фактор.

– Вітаю Вас з 25-річчям творчості, яке святкуєте цього року. Але запитати Вас хочу про фестиваль «Червона рута» в Донецьку в 1993 році, де Ви були дипломантами. Що пам’ятаєте?

Андрій Капраль: Це знаковий у нашому житті фестиваль, адже це взагалі перший наш фестиваль такого рівня. «Червона рута» на той час вже звучала і в Запоріжжі, і в Чернівцях. Ми були переможцями у відбірковому турі у Львові й поїхали до Донецька. Це був червень. На той час виступало дуже багато музикантів: і «Брати блюзу», і Олександр Пономарьов, гурт «Анна-Марія», Віктор Павлік.

– Як сприймали донеччани такі українські гурти?

Андрій Капраль: Нещодавно я спеціально переглядав, бо хотів подивитись, як це виглядало. Знайшов уривки фестивалю у YouTube і мене вразило, що на гала-концертах були повні зали, а це був палац культури «Юність», а коли проходили відбіркові тури, то зал був заповнений на 70-80%. Це не була, як усі звикли говорити, попса. Тоді, в 1993 році кожен хотів показати щось складне з надскладними гармоніями, поезією.

Ярослв Нудик: Тоді просто було модно робити добру музику. І з Чернівців, тобто з одного боку України, фестиваль перекочував через Запоріжжя до Донецька. Це може говорити про одне: вже тоді була ідея об’єднання України.

– А які Ваші враження від Донецька? Ви гуляли тоді містом? Це була Україна на той час?

Ярослав Нудик: Після архітектури Львова побачити терикони було дивно. Ми вперше були на Донбасі. Пам’ятаю тополі і пух, який літав усюди.

Андрій Капраль: Ми побачили різницю між 1993 роком і 2014-м. Звичайно, в нас були сольні концерти, і ми неодноразово приїжджали в Донецьк до 2014-го і приходило по 600-700 людей, але місто змінилось як архітектурно, так і свідомість жителів змінилась. Але ми щиро віримо, що там залишилось багато людей, які себе ототожнюють з Україною. Просто в силу обставин вони не завжди можуть це показати. А концерт у 2014 році у нас відбувся вже фактично на окупованій території. Неофіційно, звичайно. Але ми повинні були мати ще концерт у Маріуполі, але він не відбувся, бо там біля міста на той час уже були серйозні воєнні дії. А в Донецьку ми виступали в Центрі слов’янських культур.

Хочеться передати вітання тим людям, які зараз у Донецьку, але які були у нас на концерті тоді, у 2014 році. Чому ми називаємо ту публіку героями? Тому що вони були з синьо-жовтими прапорами і співали гімн України

Ярослв Нудик: Ми про це говоримо, а в мене якась непідробна «трема». Тому хочеться передати вітання тим людям, які зараз у Донецьку, але які були в нас на концерті тоді, у 2014 році. Чому ми називаємо ту публіку героями? Тому що вони були з синьо-жовтими прапорами і співали гімн України. Це було ще до початку антитерористичної операції, і це був час, коли просто на вулиці «віджимали» машини. Але люди приїжджали з іншого кінця Донецька не боячись, що їхню машину можуть просто забрати.

– Навіщо Ви туди поїхали?

Андрій Капраль: У нас були заплановані гастролі.

– А чому не відмовились?

По вулицях вже ходив «сєпарський» патруль. Тричі зупиняли наш поїзд, яким ми їхали з Донецька в Дніпро через те, що шукали когось нібито з «Правого сектору»

Андрій Капраль: Ми боялись, нам було страшно. Але організатори тоді сказали, що вірять, що все пройде нормально. По вулицях уже ходив «сєпарський» патруль. Тричі зупиняли наш поїзд, яким ми їхали з Донецька в Дніпро через те, що шукали когось нібито з «Правого сектору». Уявіть, як нас Бог милував, що нас проігнорували з паспортами, де було написано «місто Львів».

– А Ви справді співали гімн України під час концерту?

Андрій Капраль: Так. І люди стояли і витягнули звідкись два прапори: один на балконі, інший внизу.

«Піккардійська терція». Зліва на право: Ярослав Нудик, Андрій Капраль та Володимир Якимець
«Піккардійська терція». Зліва на право: Ярослав Нудик, Андрій Капраль та Володимир Якимець

– А коли все пішло не так? От у 1993 році була «Червона рута» в Донецьку, тисячі людей приходили.

Андрій Капраль: Нам важко моніторити й відслідковувати всю ситуацію, але якщо б це питання було в руках творчої інтелігенції і творчості загалом, воно було б давно вирішене. Але, на жаль, є політика з часто нелюдськими законами. Комусь просто це було вигідно.

Ярослав Нудик: Нам як львів’янам постійно казали: «Ребята, нас хотят эти политики рассорить».

Ми знаємо, що більшість сіл Донбасу спілкуються українською мовою

Андрій Капраль: Розумієте, в нас зараз зациклились на містах, а ми знаємо, що більшість сіл Донбасу спілкуються українською мовою, і традиції там зберігаються. Було б набагато інакше, якби всі так хотіли, як прості люди.

Володимир Якимець: А я пам’ятаю, що коли ще було становлення незалежності в 1991 році з телебачення і радіо просили: дайте нам щось нове, в нас брак музики і брали будь-яку пісню, повільну, швидку чи тридольну чи чотиридольну, і не тільки у нас, а у всіх артистів. Ірина Білик тоді розкручувалась як найкраща співачка України. Але потім з’явилась політика грошей. Росіяни почали вкладати гроші в наші медіа і зробили з українців меншовартісних. Хоча і зараз можна ввімкнути телевізор і побачити, що на деяких каналах показують передачі й серіали, де менш інтелектуальні люди говорять українською або навіть суржиком, а ті, що дають їм поради, розмовляють тільки російською.

«Піккардійська терція». Зліва на право: Ярослав Нудик, Андрій Капраль та Володимир Якимець
«Піккардійська терція». Зліва на право: Ярослав Нудик, Андрій Капраль та Володимир Якимець

Слухач Сергій з Краматорська: Я сам донеччанин і я прекрасно пам’ятаю 1993 рік. І я був на відкритті й закритті «Червоної рути». Пам’ятаю: повна площа Леніна з синьо-жовтими прапорами, і всі співали українських пісень. Тому прикро, що таке трапилось у Донецьку. А питання в мене таке. Вже три роки в Донецьку пропагується ненависть до всього українського. Як вважаєте, коли це все скінчиться, чи будуть вас сприймати після всього цього безладу і скільки років повинно пройти, щоб ви змогли туди повернутись? І чи були ви в Краматорську? Якщо так, то як вас сприймали?

Я даю 100% гарантії, що люди, які приходили до нас на концерт, як тільки це все закінчиться, ще раз прийдуть і ще й із собою когось приведуть

Андрій Капраль: Ми були в Краматорську минулого року і позаминулого року, і виступали ще на якісь річниці машинобудівного заводу. Нам складно сказати, коли це все закінчиться, але всім серцем хочеться, щоб якнайшвидше. Я даю 100% гарантії, що люди, які приходили до нас на концерт, як тільки це все закінчиться, ще раз прийдуть і ще й із собою когось приведуть. Частинка з тих, кого вчать ненавидіти, буде ненавидіти, але інша частина подумає: «А чому?». Все ж таки людина відрізняється від тварини вмінням думати. Донбас, тримайтесь! Ми з Вами!

ПОСЛЕДНИЙ ВЫПУСК РАДИО ДОНБАСС.РЕАЛИИ:

​(Радіо Свобода опублікувало цей матеріал у рамках спецпроекту для жителів окупованої частини Донбасу)

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG