Днями Інститут дослідження екстремізму заявив про старт кампанії «Стоп шкільний терор», спрямований на протидію цькуванню (або булінгу) в школах. За словами уповноваженого президента з прав дитини Миколи Кулеби, Мінсоцполітики наразі працює над посиленням відповідальності батьків за поведінку дітей. Адже, як додає голова Київського територіального управління юстиції Станіслав Куценко, зараз випадків притягнення до такої відповідальності в Україні немає.
Одна з основних проблем булінгу в школах – замовчування, вважає уповноважений президента України з прав дитини Микола Кулеба.
Дорослі не визнають, що в нас є булінгМикола Кулеба
«Досить часто дорослі не визнають того, що в нас є булінг. Я спілкуюсь особисто з вчителями, і коли питаєш, чи є булінг у школі, очікувана відповідь: немає в нас булінгу, в нас все добре. А діти кажуть взагалі про інше», – зазначає Кулеба в ефірі програми «Ранкова Свобода».
За даними Інституту дослідження екстремізму, вісім із десяти дітей стикаються з булінгом у школах, тобто є жертвами або свідками. Кулеба каже, що діти частіше розповідають про це батькам, ніж вчителям, адже останні не завжди вміють правильно зреагувати на факти цькування.
«Під час уроку, навіть при агресорові, який це робив, починають страхати цього агресора, починають чинити розборки. Цього не треба робити. Потрібно вміти діяти з тією інформацією, яку ти маєш. Тому діти й не довіряють, бо вони бояться, що буде ще гірше – до речі, так і стається», – визнає чиновник.
Попри впевненість, що вчителі мають вміти запобігати цькуванню та допомагати тим, хто від нього постраждав, Кулеба звертає увагу, що батьки мають більший вплив на дітей.
Діти приходять у школу з моделлю поведінки, якої набувають вдомаМикола Кулеба
«Ми звинувачуємо вчителів і насправді сподіваємось, що вони якісь чарівники, і коли дитину батько чи мати вдома б’є, зривається на ній, зневажає її, а дитина має в школу прийти і вчителі якесь чудо зроблять, що ця дитина буде зростати в нормальних умовах. Вона зростає перш за все в сім’ї, і ми маємо зрозуміти, що першу відповідальність несуть батьки. Вчителі займаються навчальним процесом, і, звісно, мають гарантувати безпеку саме в навчальному процесі. Але діти приходять у школу саме з моделлю поведінки, якої набувають вдома», – нагадує уповноважений президента з прав дитини.
На його думку, засобів притягнути батьків до відповідальності за порушення з боку дитини наразі недостатньо.
«Міністерство соціальної політики, наскільки я знаю, вже розробляє низку законодавчих ініціатив про підвищення відповідальності саме батьків, тому що батьки мають чітко розуміти: якщо твоя дитина неналежно поводиться в школі, ти маєш страждати від цього. Тому що сьогодні цієї відповідальності, по суті, майже немає», – нарікає він.
Слова Кулеби підтверджує начальник Київського територіального управління юстиції Станіслав Куценко.
Батьки можуть нести відповідальність за неповнолітню дитину, але прикладів в Україні цього немаєСтаніслав Куценко
«Немає жодної суворої відповідальності за те, що хтось із однолітків цькує іншого, і це є насправді прикра ситуація для України. Дійсно, в нас хіба що батьки можуть нести відповідальність за свою неповнолітню дитину, але з нашого аналізу, позитивних прикладів в Україні цьогонемає», – констатує Куценко.
Голова Київського територіального управління юстиції покладає надію на законодавців, які можуть врегулювати це питання. Зі свого боку, за його словами, управління готове надати пропозиції.
«Система юстиції запропонувала таку нову функцію, як пробація – коли хтось вчиняє певне правопорушення, він направляється на певне виправлення. В тому числі є інститут ювенальної юстиції, коли підлітки вчиняють певні правопорушення. Але суть у тому, що вже є правопорушення. Щоб цього не відбувалось, має бути певна психологічна робота з дітьми, з колективом. Тому що є така проста думка, що в здоровому колективі неможливе цькування», – зауважує Куценко і додає, що за формування такого колективу відповідають співробітники школи.
Колишня заступниця міністра сім’ї України, експерт з прав дитини Людмила Волинець вважає, що вчителі недостатньо задіяні у вирішення шкільних конфліктів.
Педагогів, які відповідають за виховний процес, все менше й менше бачимо в цьому процесіЛюдмила Волинець
«Коли педагог це (цькування – ред.) бачить, чому, власне – і таких випадків чимало – він усувається від вирішення цієї проблеми? Чому дуже часто йде з’ясування стосунків між дитиною-агресором та батьками жертви або між батьками агресора та батьками жертви? Педагогів як професіоналів, які в тому числі відповідають за виховний процес, за процес навчання дитини комунікації, ми все менше й менше бачимо в цьому процесі».
Таке явище Людмила Волинець пояснює браком механізмів реагування в освітян.
В кращому випадку бачимо констатацію факту: та дитина побила цю дитинуЛюдмила Волинець
«Ну от прийде дитина, скаже, що мене Петя Іванов цькує: яка буде відповідь педагога? Який арсенал дій є в педагога? Коли ми сьогодні надаємо інформацію про це явище, в кращому випадку бачимо констатацію факту: та дитина побила цю дитину, та дитина знущалась над цією дитиною. Практично в суспільному просторі відсутні позитивні приклади вирішення», – нарікає експерт.
Вона також наголошує, що успішні приклади роботи з жертвами та ініціаторами цькування – наприклад, діяльність медіаційних служб у школах – отримують замало висвітлення, а саму проблему треба вирішувати на системному рівні.
«Реформувати освітній простір просто як викладання предметів – це дуже важливо. Але це буде напівміра, якщо ми не будемо говорити про реформування виховного процесу», – впевнені Волинець.
Ранковий ефір Радіо Свобода слухайте і дивіться на YouTube-каналі:
