Доступність посилання

ТОП новини

Дмитро Штогрин працював для України. Пам’яті професора Іллінойського університету


Дмитро Штогрин, професор Іллінойського університету
Дмитро Штогрин, професор Іллінойського університету

Він був вимушений поїхати з України, але все життя не покидав її ментально. Його запрошували до себе працювати кращі університети світу, а він створив при Іллінойському університеті кафедру україністики і щороку влаштовував міжнародні наукові конференції. Його знають усі професори та академіки, чиєю спеціалізацією є українська література та історія. Дмитро Штогрин не дожив 4 років до свого сторіччя, і до останнього дня переживав за майбутнє України.

В Іллінойському університеті США прощаються із професором Дмитром Штогрином, який пропрацював там із 1960 року, а в Україні добрі слова про нього кажуть ті, кому пощастило брати участь у численних міжнародних наукових заходах із української тематики, які він організовував протягом багатьох десятиліть.

Факти біографії

Дмитро Штогрин народився 1923 року в селі Звиняч Чортківського району Тернопільської області. Його батько був вояком Української галицької армії (УГА) і дивом вижив рід час епідемії тифу. Дмитро виховувався патріотом. Навчався в Чортківській гімназії та в Перемишлі.

Коли почалася Друга світова війна, то родина Дмитра Штогрина допомагала УПА.

«У забудовах мого батька містився своєрідний штаб УПА. І було так, що у підвалі ховалися бійці УПА, а до нашої нової хати приходили краснопогонники з «емведівського» гарнізону, й мама варила їм їсти. Все це відбувалося у тому самому місці і в той же час. Ненька страшенно переживала, але якось рятувала ситуацію. Мій брат переводив «упістів» тією місцевістю і мав зброю, яку згодом знайшли і страшенно за це його побили. Через деякий час він помер від завданих йому важких побоїв. Це сталося у 1948 році. Сім’ю не репресували, бо не могли довести, що батько був зв’язаний з УПА», – розповідав про свою родину Дмитро Штогрин.

Рятуючись від можливих репресій Дмитро Штогрин у 1945 році осів у таборі переселенців у Ауґсбурзі, де відновив роботу Український вільний університет (УВУ).

Серед викладачів тоді були Дмитро Дорошенко (історіографія), Дмитро Чижевський (філософія), Віктор Міщенко (психологія), Юрій Шерех-Шевельов (мовознавство), професор Курінний (археологія). Пізніше УВУ перемістили до Мюнхена, де він діє досі.

Разом із однодумцями Дмитро Штогрин організував тоді «Пласт» і СУМ (Спілку української молоді).

«Ми організували пластовий курінь «Чота Крилатих» імені Євгена Коновальця. Це було 1946 року. Цей курінь досі розвивається і діє в країнах діаспори та в Україні», – пригадував Штогрин.

У Німеччині такі українці мали статус переміщених осіб («displays person’s»). А у США діяв Український з’єднаний комітет, який домовився з урядом США про допомогу українським біженцям. Тож, Дмитру Штогрину вдалося на військовому кораблі переправитися до Америки.

Спочатку Штогрин, як і більшість українських біженців тоді, працював на заводі. Але продовжував вчитися і вести активне громадське життя, очоливши відділ української студіюючої молоді імені Миколи Міхновського у Міннеаполісі.

Згодом Дмитро Штогрин переїхав до Канади і почав навчання в Оттавському університеті. Спеціалізувався в українській літературі XX століття і завершив у 1958 році навчання на магістерському рівні, захистивши наукову працю «Поетична творчість Олега Кандиби-Ольжича». Далі, у тому ж університеті, Штогрин закінчив бакалаврат із бібліотекознавства, а також захистив докторську дисертацію на тему «Павло Филипович – літературознавець».

Після цього отримав пропозиції про працевлаштування від Гарвардського, Єльського, Манітобського та Іллінойського університетів і державних дослідних установ у столиці Канади.

Наукова діяльність

Із 1960 року Дмитро Штогрин працював бібліотекарем славістичного відділу Іллінойського університету в США, а через чотири роки очолив відділ каталогізування у слов’янській і східноєвропейській секції. На цій посаді він залишався аж до 1985 року.

Однак, окрім цієї важливої роботи, Штогрин ще робив те, що було його головним покликом.

Куратор Українського національного музею в Чикаго Марія Климчук зазначає: «В 1969 році Штогрин розробив програму курсу української літератури і весь час вів його одноосібно. У 1994 році створив курс української культури і вів його до 2002 року... Це подвиг!»

Завдяки зусиллям Дмитра Штогрина в Іллінойському університеті було відкрито кафедру українознавства і зібрано бібліотеку української літератури, що нараховувала близько 70 тисяч видань в оригіналах та мікрофільмах.

За його ініціативи і активного лобіювання в університетському містечку Урбана-Шампейні (тут Дмитро Штогрин жив разом із дружиною Евстахією – ред.) діяла єдина українська університетська програма поза межами України. Тут, розпочинаючи із 1982 року, щорічно проводили міжнародні конференції, запрошуючи доповідачів з української проблематики із п’яти континентів.

Значення життєвого доробку Дмитра Штогрина

Із Дмитром Штогрином зустрічався ексголова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович.

Володимир В’ятрович, голова Українського інституту національної пам’яті. Київ, 3 травня 2018 року
Володимир В’ятрович, голова Українського інституту національної пам’яті. Київ, 3 травня 2018 року

– Я познайомився із паном Дмитром Штогрином на початку 2000-х. Він був одним із співзасновників створеного у 2002 році Центру досліджень визвольного руху і сприяв становленню нашої організації.

У 2003 році я вперше взяв участь в організованій Штогрином українознавчій конференції Іллінойського університету. Був вражений її розмахом – у заході брали участь десятки вчених з України та світу. Теми їхніх виступів стосувалися дуже різних галузей – історії, економіки, політики, літератури.

Ця конференція, започаткована з ініціативи пана Дмитра Штогрина ще у 1984 році, стала одним із найважливіших майданчиків для зустрічей україністів усього світу. Таким чином приверталася увага до української тематики, актуалізувалася ідея необхідності звільнення України.

Після 1991-го тут жваво обговорювалися проблеми розвитку незалежної держави. Понад 25 форумів, які проходили в університетському містечку Урбана-Шампейн зробили дуже багато, аби відкрити світові Україну.

Головна заслуга в цьому пана Дмитра Штогрина, який продовжував залишатися дієвим українським патріотом на еміграції.

За майже три десятиліття в роботі конференцій в Іллінойському університеті в Урбана-Шампейні взяло участь близько 2300 науковців, було прочитано 1375 доповідей, із них майже 950 – українською мовою. Доповідачі приїжджали на ці конференції із 24 держав.

Помер Дмитро Штогрин 25 вересня 2019 року.

Цього академічного 2018-2019 року на кафедрі слов’янських мов та літератур Ілінойського університету в Урбані-Шампейні заснували Вічний фонд імені Дмитра Штогрина для розвитку українознавства. Мета Фонду – проведення наукових конференцій, симпозіумів, лекцій та інших академічних заходів із українознавчої тематики.

Головна жертводавицею фонду – донька професора Людослава Штогрин. Підтримтаи Фонд можуть усі бажаючі.

  • Зображення 16x9

    Ірина Штогрін

    Редактор інформаційних програм Радіо Свобода з жовтня 2007 року. Редактор спецпроектів «Із архівів КДБ», «Сандармох», «Донецький аеропорт», «Українська Гельсінська група», «Голодомор», «Ті, хто знає» та інших. Ведуча та редактор телевізійного проекту «Ми разом». Автор ідеї та укладач документальної книги «АД 242». Автор ідеї, режисер та продюсер документального фільму «СІЧ». Працювала коментатором редакції культура Всесвітньої служби Радіо Україна Національної телерадіокомпанії, головним редактором служби новин радіостанції «Наше радіо», редактором проекту Міжнародної організації з міграції щодо протидії торгівлі людьми. Закінчила філософський факультет Ростовського університету. Пройшла бімедіальний курс з теле- та радіожурналістики Інтерньюз-Україна та кілька навчальних курсів «IREX ПроМедіа». 

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG